4 жовтня 1786 р. Г. Потьомкін у доповіді Катерині II про закладення м. Катеринослава серед інших установ нового міста пропонував влаштувати тут купецьку біржу. Але здійснити цей намір вдалося лише наприкінці 1907 р. Відкриття біржі у Катеринославі було викликано потребою місцевих підприємців в установі, яка б сприяла впорядкуванню місцевої оптової торгівлі та представляла б торгово-промислові інтереси регіону перед урядом.
Всі особи, що вели операції на біржі, складали біржове товариство, яке очолював біржовий комітет. Він же представляв товариство у зовнішніх стосунках та завідував справами товариства взагалі. Головами Катеринославського біржового комітету були відомі фінансові діячі: Леонід Мойсейович Вургафт (у 1907—1911 рр.), який одночасно займав посаду директора Катеринославського відділення Санкт-Петербурзького міжнародного комерційного банку, а згодом став і директором цього банку у Санкт-Петербурзі, та Лев Миколайович Дмитрієв (у 1911—1917 рр.), який до цього був головою Миколаївського біржового комітету.
Завдяки діяльності місцевої біржі Катеринослав поступово ставав одним з центрів торгівлі Південної України сільськогосподарськими продуктами та вугіллям. Угоди на збіжжя укладались переважно на експорт, що здійснювався через порти: Маріуполь, Бердянськ, Феодосію, Олександрівськ та Херсон.
Щоб інформувати зацікавлених осіб, видавався щоденний «Бюлетень Катеринославської біржі», де вміщалася поточна інформація про стан регіонального та закордонних ринків, ціни на збіжжя, види на майбутній врожай і т.ін.
Як свідчать щорічні звіти біржового комітету Катеринославської біржі,— вона була не тільки центром торгу, але і відігравала значну роль у громадському житті Катеринослава. Так, місцевий біржовий комітет був ініціатором відкриття у місті Гірничого та Комерційного Інститутів, комерційного училища, брав саму активну участь у з’їздах та виставках по сільському господарству та промисловості, розпочав роботу річкової поліції, дбав про поширення телефонної мережі у Катеринославі, співпрацював з органами самоврядування для вирішення місцевих проблем. Крім цього, біржовий комітет неодноразово звертався до урядових установ у справі скасування обмежень, щодо участі євреїв у торгово-промисловому житті країни.
У роки І світової війни, внаслідок заборони експорту хліба, Катеринославська біржа переключила свою торгову діяльність на внутрішні райони Російської імперії та постачання армії. Голова біржового комітету Дмитрієв очолив також і місцевий військово-промисловий комітет, а у приміщенні біржі за його ініціативою було відкрито шпиталь для поранених солдатів, який утримувався на кошти біржового товариства.
Аналізуючи недовгий період існування Катеринославської біржі, можна визначити головні результати її діяльності:
- найбільш задовільна організація біржового торгу шляхом повідомлення торгуючих самими ретельними відомостями щодо цін і положення місцевого та інших ринків по всіх галузях торгівлі та промисловості, переважно ж по гірничо-промисловій та сільськогосподарській справах;
- полегшення взаємовідносин шляхом сприяння покращенню залізничного та річкового сполучення, руху та умов перевозок і шляхом влаштування телефонної мережі в Катеринославській губернії;
- сприяння встановленню правильних та необтяжних відносин фіску у торгівлі;
- сприяння встановленню нормальних відносин між трудом та капіталом шляхом представництва з боку останнього;
- організація періодичних з’їздів керівників промислових підприємств Південної України для полегшення торгових угод та з’ясування загальних проблем, проти яких повинна була бути спрямована діяльність біржового комітету.
Таким чином, біржа у Катеринославі посідала чільне місце серед інших ринкових інститутів міста і відігравала значну роль у соціально-економічному житті не тільки Катеринославської губернії, але й інших регіонів Російської Імперії.
Шиханов Р.Б., істфак Запорізького держуніверситету
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
