Д.М. Овсянико-Куликовський народився в Каховці у 1853 р. в сім’ї багатого і впливового дворянина. Генеалогія його була вельми різнобарвною. Віддалені предки — українці, можливо, запорожці. Прабабка — позашлюбна дочка Катерини II і, генерал-фельдмаршала Г. Потьомкіна, яка була видана заміж за херсонського губернатора грека Калагеоргі. Дід по материній лінії — обрусілий поляк Гонзаго-Мишковський, офіцер. Жінка його, і, отже одна з бабок Дмитра Миколайовича — турчанка, що попала в російський полон під час кампанії 1811 р. Мабуть, саме це привело до широти і національної терпимості, які відзначали все його життя.
У XIX ст. сім’я Овсянико-Куликовських була досить відомою в Таврійській і Херсонській губерніях, належала до дворянської еліти краю. Привілейований статус Овсянико-Куликовських обумовлювався також досить високими для провінційного рівня сімейними і приятельськими зв’язками. Прадід вченого був у дружніх стосунках з А. Кантеміром, дід, як вже згадувалось, був одружений з донькою херсонського губернатора, батько — з дочкою таврійського губернатора Жуковського. Серед оточення Овсянико-Куликовських були люди з відомими іменами: М. Воронцов, А. Ланжерон, А.Е. Рішельє.
Але не тільки це формувало Дмитра Миколайовича, як людину і особистість. Його прадід зібрав рідкісну бібліотеку, дід був відомим композитором, батько, одержавши воєнну освіту, мав здібності талановитого архітектора. Овсянико-Куликовські збудували в Каховці першу громадську лікарню (1807 р.), першу школу (1861 р.), одними з перших в Дніпровському повіті визволили своїх селян з кріпацтва.
Як бачимо, Овсянико-Куликовські залишили свій слід в історії краю і Півдня Росії. Примножив славу цього відомого роду один з останніх його нащадків Д. М. Оврянико-Куликовський.
Основа для становлення майбутнього вченого була міцнаг кращі домашні вчителі, краща гімназія Херсонсккої губернії — Рішельєвська, кращий університет Росії — Петербурзький, куди він прийшов з мрією про «кар’єру вченого», твердо сталим в його свідомості «культом науки» та уподобаним напрямком — порівняльне мовознавство і санскрит. Цією темою він буде займатися двадцять років свого життя, захистивши кандидатську дисертацію в Московському університеті (1882 р.), магистерську — в Харківському (1885 р.), докторську — в Новоросійському (1887 р.), і працюючи в університетах Одеси, Казані, Харкова.
Але не тільки наука цікавила його. Ще студентом в Одесі він зійшовся з діячами українського національного руху, вступив до їх «Громади», познайомився з М. Драгомановим, в Петербурзі — з відомим соціалістом В. Марковичем (сином М. Вовчок); за кордоном серед його оточення були Г. Лопатін, М. Чайковський, М. Морозов, П. Лавров, М. Зібер; в Женеві вийшли його дві перші і останні політичні праці: «Записки южно-русского социалиста» і «Культурные пионеры». Але політика ніколи не була для нього вище за науку.
У 1892/93 рр. Д. М. Овсянико-Куликовський докорінно змінив науковий напрямок: у галузі лінгвістики став займатися питаннями психології мови, думки і творчості, в галузі літератури — психологічним дослідженням творчості письменників. У цьому напрямку найбільш фундаментальною роботою вченого, головною працею його життя була «История русской интеллигенции». Від «Горя от ума» Грибоедова до «Василия Теркина» і «Перевала» Боборикіна — такий обсяг цього твору. Перед нами вся новітня російська література від 20-х рр. XIX ст. до поч. XX ст. Видання «Истории русской интеллигенции» стало визначним явищем не тільки в літературному, науковому, але і громадському житті Росії.
У 1905 р. вченого запросили до Петербурзького університету, а в 1907 р. обрали почесним академіком ВЖК. Популярність його була неймовірна. Лекції збирали студентів багатьох вузів Петербурга, так що аудиторії не вміщали всіх бажаючих.
Особливість вченого і ставлення до нього яскраво виявилося у святкуванні 35-річчя його наукової діяльності. Поздоровчі телеграми надійшли від І. Буніна, В. Короленка, О. Купріна, М. Горького.
Десяті роки XX ст. були самими напруженими в житті Д.М. Овсянико-Куликовського. Він редагує «Историю русской литературы XIX в.», видає зібрання творів, співпрацює в багатьох журналах, очолює «Вестник Европы», до якого запрошує Горького, підтримуючи письменника в дуже важкий для нього час, читає лекції у товаристві поширення освіти, бере участь у роботі 1-го з’їзду викладачів російської мови, виступає на вечорах Л. Толстого і Т. Шевченка.
Цю киплячу роботу припинив 1917 р. Затримавшись на півдні, куди поїхав на літо, і не маючи можливості повернутися до свого улюбленого діла, Дмитро Миколайович почав писати спогади. У квітні 1920 р. він очолює кафедру російської літератури в Одеському університеті, стає головним редактором газети «Одесские новости», де на той час працював К. Паустовський. Пізніше письменник у своїй автобіографічній повісті «Начало неведомого века» напише, що Овсянико-Куликовський разом з білими втік до Константинополя. Обурені дочка вченого і Комітет бестужевок звернулися до нього зі спростуванням. Паустовський змушений був визнати, що писав про це за чутками і обіцяв при перевиданні виправити помилку. Слово він своє додержав.
Влітку 1920 р. вчений важко захворів, а 10 жовтня пішов з життя. Клопотаннями відділу народної освіти, приймаючи до уваги великі заслуги академіка Овсянико-Куликовського, поховання його було прийнято на державний кошт. Зруйнована громадянською війною Одеса знайшла засоби, щоб з пошаною поховати видатного вченого. Але в наступні роки навіть не вдалося зберегти його могилу у належному стані.
Д.М. Овсянико-Куликовський — безумовно видатний вчений. Значення його літературної діяльності, внесок в літературну науку полягає в тому, що івін дав більш глибоке уявлення про шедеври російської класики, встановив взаємозв’язок між окремими письменниками, їх художніми творами і, нарешті, зробив спробу широкого дослідження літературного процесу в Росії XIX ст. Хоч і не все створене Д.М. Овсянико- Куликовським сьогодні вважається визнаним, але не може не приваблювати його відданість науці, зацікавленість до життя, благородний гуманізм і служіння майбутньому.
Сидьолкіна С.Л., с.н.с. Каховського філіалу Херсонського краєзнавчого музею
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
