Віддаючи данину пам’яті подвижникам краєзнавства, муаейної справи, повертаємо імена тих, хто був незаслужено забутий.
В епістолярній спадщині академіка Дмитра Яворницького збереглися три листи Павла Платоновича Потоцького, відомого воєнного історика, музеєзнавця, колекціонера, генерала від артилерії. Листи свідчать про щирі стосунки, взаємоповагу між двома визначними діячами української культури. П. Потоцького та Д. Яворницького поєднували інтерес до історії України, захоплення колекціонуванням, любов до музіейної справи. На жаль, відсутність архівних матеріалів не дає можливості встановити де, коли і при яких обставинах відбулося знайомство Павла Платоновича та Дмитра Івановича. Тривалим дружнім відносинам сприяла фанатична відданість П. Потоцького та Д. Яворницького загальній справі — збиранню та вивченню історичних пам’яток, формуванню музейних колекцій.
Ім’я П.П. Потоцького було добре відомим у колах воєнних істориків, архівістів, музейних працівників, колекціонерів, антикваріїв-букіністів. Нащадок українського козацько-дворянського роду з Полтавщини П.П. Потоцький (1857—1938) протягом 50 років збирав унікальну колекцію, яка з 1927 р. знаходилась у Києві на території музейного містечка (Києво-Печерська лавра) під назвою «Музей України (Збірка Потоцького)».
Рід Потоцьких, один з найбільш відомих у Європі, починає свою історію з XIV ст. Українську гілку цього іроду вивчав П.П. Потоцький на основі документів свого родинного архіву. Останні давали свідчення про перших представників українських козаків Потоцьких — сотника кишеньського Григорія, який розпочав службу рядовим козаком і відзначився при взятті Кизикермена в 1698 р. У родинному архіві зберігались гетьманські універсали, грамоти на дворянство, патенти на чини, атестати, купчі на землю та ін. П.П. Потоцький, залишаючись хранителем родинного архіву, доповнив його документами XVIII—XX ст., упорядкував його, дослідив матеріали і підготував працю про службу і побут української козацької старшини у XVIII ст. та життя українських дворян XIX—XX ст.
Отримавши прекрасну військову освіту, П.П. Потоцький зробив блискучу кар’єру, мав високі бойові нагороди. У вільний від військової служби час Павло Платонович плідно, займався науково-історичними дослідженнями, написав ряд капітальних праць з історії російської артилерії. Саме йому завдячує своїм народженням перший в Росії музей військової частини—1-ї лейб-гвардії артилерійської бригади.
Але найбільшим захопленням у його житті було колекціонування. Основне ядро колекції складала бібліотека. Про рарітети бібліотеки П. Потоцького писали петербурзькі газети і журнали, до її унікальних видань звертались відомі історики, мистецтвознавці (І. Крип’якевич, Ф. Ернст). «Україніка» в бібліотеці П. Потоцького була представлена унікальними виданнями. Зібрання нараховувало 40 «Кобзарів» різних видань, «Букварь южнорусский» 1861 р., укладений Т. Шевченком. Книжечка Гандльовена «Історія запорозьких козаків» німецькою мовою (видання 1789 р.) була у Потоцького одним із двох примірників, які збереглися (другий екземпляр, як відзначав колекціонер, знаходився у Відні). П.П. Потоцький високо цінував і збирав літературу про рідну Полтавщину. У зібранні «були рукописні книги на пергаменті, запорозький Синопсис, унікальний рукопис першої частини «Истории Малой России» Дм. Бантиш-Каменського, географічні атласи XVIII—XX ст., окремі мапи України, починаючи з Бопланової.
П.П. Потоцького, як знавця українських старожитностей, залучали до роботи в Комісії по реєстрації предметів української старовини та мистецтва в Петрограді. У 1923 р. Павло Платонович став членом ленінградського Товариства дослідників української історії, письменства та мови, на засіданнях, якого читав доповіді про українські старожитності зі свого власного зібрання.
Зібравши унікальну колекцію, П. Потоцький мріяв створити на Полтавщині Український історико-побутовий музей. Після революції йому вдалося зберегти своє науково-художнє зібрання, отримати охоронну грамоту від Відділу охорони пам’яток мистецтва та старовини.
28 квітня 1926 р. був підписаний договір про передачу «в; качестве дара в полную собственность и распоряжение Украинского правительства в лице его Народного Комиссариата Просвещения собственно ему, Потоцкому, принадлежавшее научно-художественное собрание». 1927 р. колекція П. Потоцького була перевезена до Києва. У першому з листів П. Потоцького до Д. Яворницького, які збереглися, Павло Платонович повідомляє про свій переїзд і розміщення зібрання в Києво-Печерській лаврі.
У січні 1934 р. Радянський уряд анулював договір і «Музей України» на правах автономної одиниці увійшов до складу Київського історичного музею. Влітку 1938 р. безпідставно звинувачений в антирадянській діяльності П. Потоцький був заарештований.
Після смерті Павла Платоновича в Лук’янівській в’язниці, м. Києва, його колекція була пограбована і розпорошена. Епістолярне зібрання знищили після припинення слідства. Лише в березні 1960 р. П. П. Потоцький був реабілітований.
Відновлення «Музею України» є актуальною справою і, було б втіленням у життя ідеї збереження музейних колекцій, яку неухильно відстоювали П. Потоцький та Д. Яворницький.
Климова К.І., м.н.с. інституту української археографії та джерелознавства НАНУ
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
