Академік М.Ф. Сумцов у статті «Об этнографическом изучении Екатеринославской губернии» зазначив, що Катеринославщина, порівняно з іншими регіонами, мало вивчена в галузі фольклору та етнографії. Справді, до 70-х років XIX ст. записи народної творчості та етнографічних матеріалів у цьому краї відбувалися стихійно, окремими культурними діячами, зокрема Г. Стрижевським, І. Срезнєвським, О. Афанасьєвим-Чужбинським, тощо. Ні наука взагалі, ні етнографія зокрема тут майже не розвивались. Причин тому багато, частково їх називає В.В. Білий в статті «Минуле етнографії на колишній Катеринославщині та її сучасні завдання». Не було й місцевих збирачів фольклору. Тому в ЗО—40-х рр. XIX ст. у збірниках М. Максимовича траплялись лише поодинокі публікації зразків народної творчості, надісланих І.І. Срезнєвським. Фундаментальні фольклористичні видання 50—60-х рр. також бідні на матеріали з Катеринославської губернії. Виняток становить лише збірник М. Номиса «Українські приказки, прислів’я і т.ін.» (1864), де вміщено близько 700 зразків малих жанрів, які надіслав письменник, фольклорист, активний громадський діяч Григорій Антонович Залюбовський (1836—1898). Вже в (60-х рр. XIX ст. це ім’я починає з’являтися на сторінках «Катеринославських губернських відомостей» та інших видань. Г. Залюбовського можна назвати першим фольклористом Катеринославщини. Починаючи з студентських років (1861—62) і до самої смерті не припиняв він своєї збирацької роботи в межах лише одного повіту — Новомосковського. Ось що пише про нього В.В. Данилов у статті «Пам’яті Г.А. Залюбовського»: «В малорусской этнографии вы не найдете ни одного издания, на коем бы красовалась надпись покойного, но внутри почти каждого сборника скромное «Сообщил Г. Залюбовский» — не редкость. И записей, и сообщений этих огромное количество».
Справді, жодне, з пізніших фольклористичних видань не обходилось без його участі. Він був чи не найактивнішим членом Південно-Західного відділу РГТ в Петербурзі (1869—1870), а згодом — у Києві (1873—1876). «Труды» П.П. Чубинського рясніють записами казок, пісень, легенд, ігор та іншого етнографічного матеріалу, зібранного Г. Залюбовським, велика кількість його записів вміщена в І томі «Исторических песен малорусского народа» (1874), який підготували М.П. Драгоманов та В.Б. Антонович.
Будучи самовідданим патріотом не на словах, а на ділі,. Г. Залюбовський особливо любив і цінував живе народне слово, важав його за вищий прояв духу людського, впродовж свого життя зібрав понад 1000 діалектних слів для впорядкування українського словника. Тому не дивно, що його фольклорні записи характеризуються високою документальністю, точною фіксацією мовних особливостей жителів Південної Уккраїни. Справжніми його послідовниками в цьому стали І.І. Манжура, Я.П. Новицький та Д.І. Яворницький.
Працюючи головою Катеринославського Окружного Суду, Г. Залюбовський зібрав також численні матеріали по українському народному звичаєвому праву. В дні святкування столітнього ювілею м. Катеринослава, він зумів розворушити губернську владу, яка розщедрилась на будівництво міської громадської бібліотеки та на видання «Екатеринославского юбилейного листка» (№ 1—25, квітень—травень, 1887), де надруковано величезну кількість фольклорно-етнографічних записів І. Манжури, Я. Новицького, Д. Яворницького та самого Г. Залюбовського, матеріалів з історії міста і краю. Понад 10 років Г. Залюбовського обирали Головою бібліотечної ради. Він також був постійним і працьовитим членом редакцій перших катеринославських газет «Екатеринославского листка» (Згодом «Днепр», «Степь») та «Екатеринославских губернских ведомостей».
Як справедливо зазначив В.В. Данилов, Г.А. Залюбовський — «це той типовий працелюб на ниві науки, яких так мало у нас в Росії, але пам’ять про яких зникає скоро і не переживає навіть одного покоління. Не зважаючи на велику популярність серед сучасників, нині ім’я Г. Залюбовського майже зовсім забуте, не згадується воно ні в історії, української фольклористики, ні в довідковій літературі, немає жодного окремого видання його творів і фольклорних записів. Хоча біографія вченого, його наукова праця й збирацька спадщина заслуговують фундаментального вивчення.
Іваннікова Л.В., аспірантка інституту літератури НАНУ
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
