Після знищення Запорозької Січі частина майна з Покровської січової церкви за розпорядженням губернатора Новоросійського краю М.Д. Язикова була перенесена в Нікопольську Свято-Покровську церкву. Опис цих церковних речей дає Д.І. Яворницький в роботі «Запорожье в остатках старины и преданиях народа». т. II, а також нікопольський священник протоєрей Іоан Карелів в «Записках Одесского общества истории и древностей», т. VI.
У 1935 р. з Свято-Покровської церкви старожитності Покровської січової церкви потрапили до Нікопольського краєзнавчого музею.
Найдавніший запорізький експонат музею — хрест з Микитинської січової церкви, в якій молився Богдан Хмельницький, коли прибув у 1647 р. на Микитинську Січ. Хрест залізний, кований, з символічним зображенням сонця і півмісяця.
Унікальним експонатом з Олешківської Січі (1714—1728 рр.) є аналой-підставка для читання Євангелія, подарований запорожцям константинопольським патриархом під час перебування козаків у підданстві Туреччини. Аналой виготовлений з дерева, що на арабській мові називається «абонос», інкрустований черепахою, слоновою кісткою, річковим перламутром. Інкрустація має складний символічний візерунок, який потребує дослідження. Припускають, що цей аналой часів відомого проповідника Іоана Златоуста.
До унікальних експонатів музею належить і запорозька ікона XVIII ст. з кипарисовим хрестом з Покровської січової церкви. Написана на срібній овальній дошці, в кіоті, по краях дошки-зображення 9 ликів: Духа Святого, Марії та Магдалини, Богоматері, Іоана Богослова, чотирьох апостолів та світлого ангела, що стоїть біля підніжжя труни. Датована 1747 р. За легендою була принесена в Кіш запорозькими козаками з Єрусалима під час їхнього перебування у Туреччині (1709—1734 рр.).
Становить інтерес невеликий напрестольний кипарисовий лрест із церковних старожитностей. Хрест оздоблений сріблом, має такий напис: «Сей крест с мощами святых отцов Печерских .Лаврентия и Силуана Кушевского куреня Войска Запорожского козака Лаврена Горба». Рік не вказано.
Козаку Тимошівського куріня Івану Гаркуші належала плащаниця з Покровської січової церкви, зшита з двох оксамитових тканин чорного та малинового кольору. На чорному оксамиті посередині вишите сріблом тіло Ісуса Христа. Обличчя та волосся написані фарбами, по кутках — вишиті золотом ангели у вигляді людини, бика, орла та лева. Навколо — вишитий тропарь. Кайма плащаниці оздоблена золотом та сріблом, шовковою бахромою. Біля ніг Ісуса Христа вишитий напис: «Сия плащаница раба Божия Иоанна Гаркуши куреня Томошєвського 1756 года».
З церковного одягу особливу історичну цінність становить риза з Чортомлицької Січі, пошита з суцільної золотої парчі, а опліччя — з кованого срібла, на ній вишитий покров Богоматері, Євангеліє, оздоблене малиновим оксамитом, було подароване запорозьким козакам царицею Єлизаветою Петрівною. На ньому п’ять зображень під черню на срібних овальних дощечках, посередині — Господь Вседержитель, по кутках — 4 євангелісти, внизу напис: «во всем Євацгелии серебра 28 фунтов и 2 золот. Рязанский мастер Анофрей Немолотое, все же евангелие весит 1 пуд 37 фун. и 1 четверти». Вишина — 1 аршин 1 вершок, ширина;— 12 вершків.
Багато речей з Покровської Січової церкви мають музейне значення і є не тільки культовими предметами, але мають і величезну історичну цінність, настільки велику, що навіть вище духовне начальство не наважувалось розпоряджатися ними на свій розсуд і використовувало ці речі при богослужінні тільки на великі свята з метою забезпечення їхнього збереження.
Таким чином, Нікополь, є місцем, де зберігаються великі святині запорізької Січової церкви.
У наш час національного відродження ці дідівські святині є не тільки дорогою пам’яттю про славних предків, а й нагадуванням про те, як вірували, як молились і як вміли вмирати за ці святині наші діди і прадіди.
Варивода Л.П., завідуюча відділом давньої та нової історії Нікопольського краєзнавчого музею
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
