У XIX — на початку XX ст. в Києві сформувалась різноманітна за профільними і типологічними характеристиками музейна мережа, яка налічувала понад 20 музеїв. Величезну роль в їх розбудові відігравали громадські формування, наукові і краєзнавчі товариства. Київський відділ Російського військово-історичного товариства був організований в лютому 1909 р. офіцерами Київського військового округу, професорами і викладачами навчальних закладів міста. За короткий час він зайняв помітне місце в культурному житті Києва. Товариство заснувало архів, бібліотеку, музей, видавало свій журнал «Военно-исторический вестник», організувало археологічні розкопки в Білгороді, Китаєво, Вишгороді, було ініціатором і зібрало кошти на спорудження пам’ятника Іскрі і Кочубею, виступило з проектом створення комплексу пам’ятників під загальною назвою «Історичний шлях», перший з яких — княгині Ользі — був відкритий у 1911 р., організувало ювілейні свята на честь 100-ліття Вітчизняної війни 1812 р., 200-ліття Київської фортеці тощо.
Одним з пріоритетних напрямків діяльності товариства було визначено створення Військово-історичного музею, справами якого піклувалась спеціальна музейна комісія. її очолював начальник штабу Київського військового округу генерал-лейтенант В. Драгомиров. Обов’язки хранителя музею виконував полковник С. Крейтон — ад’ютант Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. Значну роль у створенні і діяльності музею відіграли О. Бобринський, В. Хвойка, С. Бодилевський, К. Болсуновський, Ю. Кулаковський, В. Ляскоронський, В. Іконников, В. Завитневич, Б. Адамович, Ф. Трепов, Д. Меньшов, Б. Стеллецький, С. Могилевцев, Б. Ханенко, І. Хойновський та інші військові, громадські діячі, меценати, вчені, діячі культури.
Військово-історичний музей відкрився 28 грудня 1910 р. Він розташовувався у перебудованому підвальному приміщенні Київського художньо-промислового і наукового музею (вул. Олександрівська, 29; нині М. Грушевського, 6). Колекції музею складалися із зброї, озброєння, обмундирування, форменного одягу, нагород, знаків, прапорів, регалій, нумізматики, портретів військових, меморіальних комплексів, відповідних характеру музею живопису і малюнків тощо. За тематикою збірка і експозиція музею були поділені на 13 розділів: від епохи кам’яного віку до сучасності, тобто діяльності Київського військового округу і Київського відділу військово-історичного товариства.
Структура музею, зміст його колекцій свідчать, що він був спрямований на вивчення і висвітлення розвитку військової справи саме на українських землях — «у Київських межах», як зазначено в документах товариства. Спеціальні розділи, наприклад, були присвячені княжій, польсько-литовській, козацько- гетьманській добі. Лише в останньому — загальному відділі — комплектувались пам’ятки з інших регіонів і країн, але переважно з метою обміну їх на профільні матеріали. До наукової роботи музею залучались відомі спеціалісти. Наприклад, для опису і складання каталогу колекції нумізматики був запрошений К. Болсуновський; археологічні дослідження, які субсидувало товариство, проводив В. Хвойка.
Проте доля не служила музею. У квітні 1917 р. йому було відведено одне з приміщень Царського палацу. За розпорядженням Міністерства внутрішніх справ у червні 1918 р. музейні колекції і обладнання було викинуто звідти на майдан, де частина з них загинула або була розкрадена. Рештки скинули в підвали Генерального штабу. Незважаючи на те, що пізніше музею було видано охоронну грамоту від більшовиків, відновлення Військово-історичного музею в Києві не відбулося.
Федорова Л.Д., к.і.н., науковий співробітник відділу історико-краєзнавчих досліджень інституту історії України НАНУ
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
