Буряк Юрій Григорович (н. 1951) – поет, перекладач, мистецтвознавець, видавець.
Народився 24 березня 1951 р. в м. Дніпрі. Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету. Вчителював на Дніпропетровщині та Київщині. Працював редактором, завідувачем редакції видавництва «Молодь» (1980 – 1987), в секретаріаті Спілки письменників України (1987 – 1991) та в адміністрації Президента України референтом Президента Леоніда Кравчука (1991 – 1994).
Засновник і головний редактор найрезонантнішого українського культурологічного альманаху «Хроніка – 2000», який певною мірою продовжив традиції волинських хронографів XVII ст.., журналів «Киевская старина», «Чтения в обществе Нестора – летописца», «Український науковий вісник», «Нова генерація» (20-30-х). За задумом засновника, «Хроніка» стала «щоденником, який дав нам зрозуміти, які ми є як народ, чому стали саме такими,що лежить в основі нашої самобутності». [1, ]
В альманасі вперше в Україні були надруковані твори Омеляна Пріцака, Симона Петлюри, заборонені праці Михайла Брайчевського та Олени Апанович, мистецькі трактати Олександра Богомазова та Давида Бурлюка, перші переклади мистецтвознавчих праць Олександра Архипенка.
З 2007р. Ю. Буряк – директор видавництва НСПУ «Український письменник». Організував видавництво «Українські пропілеї», де з’явилися серії книжкових пам’яток «Українські пропілеї», «Ad fonts», « In corpora», «Світло світогляду».
Переклав українською мовою давньобулгарські епоси Кул – Галі «Легенда про Юсуфа» (13 ст.), Шамсі Башту «Легенда про доньку Шана» (9ст.), польських класицистів Станіслава Трембельського та Яна Бровінського, поезії Ф.Тютчева, Б. Пастернака та О.Мандельштама, Езри Паунда, Костантінотса Кавафіса, Йосипа Бродського, сучасних англійських поетів, зокрема Фіону Семпсон. Поезії Буряка виходили в перекладах англійською, угорською, азербайджанською, грузинською, литовською, татарською, російською, чеською мовами.
Представник літературного покоління «сімдесятників». «Уже з перших своїх публікацій Буряк увірвався до нас такою дзвінкою, кованою строфою, що звучить хіба лиш у Бажана й Маланюка. В ніжно ліричному розхлюпі молодої поезії, що прийшла навальною весняною хвилею на початку восьмидесятих і принесла із собою свіжий поетичний синтаксис, демократичніший, аніж це було доти, словник, а також ту особливу образність, на якій виразно стоїть печать доби її літературного народження, – у цьому розхлюпі без берегів виразно й осібно звучить пружне й вольове слово Юрія Буряка».[2, 2]
Сьогодні Ю.Буряк – автор поетичних збірок «Струми» (1982), «Брук» (1985), «Небесні знаки» (1994), «Tabula Rasa» (2010), «Оріль» (2011), «Амальгама» (2012), «Коло навколо» (2011), «Не мертве море» (2014). Лауреат премій ім. П. Усенка та ім. І.Огієнка, Є.Плужника, В.Сосюри, Д.Нитченка, Б.Нечерди. Національну премію ім. Т.Шевченка отримав за книгу «Не мертве море».
«Заглиблюючись у твори поета, ми помічаємо природність його інтонацій, смислову густоту, що зумовлена широтою поглядів та висотою інтелекту автора своєрідної енциклопедії сьогодення в …жанрі поезії. … Письмо його доведене до автоматизму, пластика – неймовірна, рими – найнесподіваніші…, а відмова від складних метафор, до яких тяжіє сучасна молода поезія, оперування смисловими зміщеннями, часовими тектонічними зсувами, свідчать про високий ступінь майстерності, яку поет демонструє в останніх своїх книгах. Перед нами постає Поет – несподіваний, непізнаний, видатний, глибокий, самобутній, сучасний, масштаб якого співмірний визначним поетам сучасності». [3, 1]
Джерела:
- Мовчан П. Досвід Юрія Буряка. Передмова. Буряк Ю. Коло навколо: поезії. Київ: Українські пропілеї, 2011. С.3-5.
- Слабошпицький М. Юрій Буряк. Сюжет повернення. Передмова. Буряк Ю. Tabula Rasa. Київ: Українські пропілеї, 2010. С.3-11.
- Мовчан П. Передмова. Буряк Ю. Струми. Київ: Молодь, 1982. С.5-10.
- Бережна М., Попова І. Юрій Григорович Буряк. Об’єднані магією слова: нариси, статті. Д.: Пороги, 2011. С.25 – 28.
- «Хроніка – 2000: звіримо годинники». Хроніка 2000. 1992.вип.1. С.2-4.
Світлана Мартинова – старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я»
