Івакін Юрій Олексійович (24.XII.1918 (6.I. 1917), м. Катеринослав, тепер Дніпро – 7. III 1983, Київ). Лауреат Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка (1980) (у співавторстві) за «Шевченківський словник» у 2-х томах (1976-77).
Літературознавець і письменник, доктор філологічних наук з 1962 року. Закінчив у 1940р. Київський університет. Учасник Великої Вітчизняної війни. У 1951-83 працював в Інституті літератури ім.. Т.Г.Шевченка АН УРСР. Основні напрямки літературознавчої діяльності Івакіна – дослідження стилю політичної поезії і сатири Т.Шевченка, його творчого методу, інтерпретація і коментування поезії Кобзаря.
Автор книжок «Сатира Шевченка» (1959), «Стиль політичної поезії Шевченка. Етюди» (1961), «Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії до заслання» (1964), «Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії 1847 – 1861 рр.» (1968), «Поезія Шевченка періоду заслання» (опубл. 1984), «Нотатки шевченкознавця» (опубл. 1986).
Співавтор праць «Шевченкознавство. Підсумки й проблеми» (1975), «Творчий метод і поетика Шевченка» (1980). Шевченкознавчим дослідженням Івакіна притаманні глибинне проникнення в поетичний текст, детальний, ґрунтовний історико – літературний і естетичний аналіз поетичної творчості Шевченка, свіже прочитання його на тлі українського та російського літературного процесу, спираючись на багатство джерельної бази. Брав участь у підготовці академічних видань творів Шевченка (1957, 1963-64), «Шевченківського словника» (1976-77). Вивчав також російську поезію поч. 20 ст.(творчість В.Брюсова та інш).
Відомий як автор літературних пародій, фейлетонів, гумористичних оповідань. Він був не лише практиком жанру, а й розумівся на його теорії, чітко визначав вагомість пародії: «…це – література літератури, тобто література в квадраті» («Апологія пародії»). Створені ним пародії склали, по суті, компактну пародійну енциклопедію сучасної української літератури. Перша ж книга «Парнаський цирульник» (1970) вразила читачів неординарністю й стилістичною бездоганністю.
Протягом 1970-80-х рр. побачили світ збірки «Пародії» (1971), «Книжка пародій», «Пересміхи» (обидві – 1973), «Гіперболи» (1975), вийшла болгарською мовою у Софії (1985), «Від великого до смішного», «Гумор і сатира» (обидві – 1979), «Залп» (1982). У них Івакін дотепно пародіював поетів, прозаїків, літературознавців, критиків, перекладачів та інш., порушував проблеми літературного життя. Виступав з памфлетами («Обирали президента…», «Твердолоб», «Злий собака Піночет»).
Член Спілки письменників України з 1967 року.
Державна премія ім.. Т.Г.Шевченка 1980р. разом з Є.П.Кирилюком, В.С.Бородіним, П.В. Журом, Ф.К.Сараною за «Шевченківський словник» у 2-х томах (1976-77).
Література:
- Івакін Юрій. Про нього. Українська літературна енциклопедія. Київ, 1990. С.287.
- Шанін Ю. Наш гармонійний сучасник (до 85-річчя Юрія Івакіна). Слово і час. 2002. №1. С.18
- Івакін Юрій. Про нього. Письменники Радянської України. 1917 – 1987: біобібліографічний довідник. Київ, 1988. С.236.
Старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я» С.М. Мартинова
