21 грудня Україна відзначатиме 160-ліття з Дня народження одного з найбільш видатних українців, ім’я та справи якого були незаслужено забуті – Євгена Харламповича Чикаленка (1861-1929) – визначного громадського діяча, благодійника, мецената української культури, агронома, землевласника, видавця, публіциста.
Є. Чикаленко мав надзвичайно широке коло комунікацій по всій Україні, вмів об’єднувати людей заради здійснення важливих для української культури справ. В нашому місті (тоді Катеринославі) його ідейним однодумцем, соратником та приятелем був відомий популяризатор історії запорозьких козаків, збирач стародавніх скарбів, фундатор і директор Музею імені О. Поля Дмитро Іванович Яворницький.
Про те, що знайомство цих яскравих особистостей відбулось у 1880-ті роки, ми дізнаємось зі щоденника Євгена Харлампійовича та його спогадів, які нещодавно вийшли друком. В них вперше ім’я історика козацтва Д. Яворницького зустрічається, коли Є. Чикаленко розповідає про Дмитра Пильчикова, колишнього члена Кирило-Мефодіївського братства, активного громадівця, який “з багатьох малоросів зробив свідомих українців“: “Пам’ятаю, наприклад, – пише він, – як з’явився у нього вперше Д. Еварницький… тоді це був кацапик, що не вмів і слова по-українському до пуття сказати. Пильчиков порадив йому поїхати подорожувати по землях Запорізьких… Еварницький поїхав, описав свою подорож, написав історію Запоріжжя і, врешті, став таким типовим етнографічним українцем, яких між нами майже немає“. Звісно, на становлення ідентичності та професійності історика козацтва мало вплив значно більше коло людей та обставин, але спогади Є. Чикаленка,безумовно, цікаві.
Потім, як зрозуміло, на довгі десятиліття їх знайомство перервалось і поновилось з ініціативи мецената на початку ХХ століття, коли обидва вже стали зрілими та відомим культурними діячами.
Серед великої, декілька тисячної епістолярної спадщини Д.І. Яворницького (далі – ЕСЯ), яка зберігається у фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького, є двадцять листів мецената до історика за період з 1902 по 1910 роки, вони видані у І випуску ЕСЯ. А також тринадцять листів історика до мецената за 1909 та 1910 роки, надруковані у ІV випуску цього ж видання. Географічне адресування епістолярій, у більшості, між Києвом та Катеринославом.
І в першому же листі 1903 року до Д.І. Яворницького Євген Харлампійович пише: “Дуже радий Вас бачити у себе і поновити наше знайомство – ми з Вами стрічались 20 літ тому назад в Харкові у небіжчика Дм. Пильчикова, але се було так давно, що очевидячки Ви мене забули“. В листі меценат запрошує історика відвідати його маєток у с. Кононівка, де часто збиралися українські діячі культури.
Надалі їх спілкування стосувалось цілком конкретних питань. Будучи людиною справи, Є. Чикаленко звертався з проханнями та пропозиціями до Д. Яворницького підтримати ті або інші його культурні ініціативи.
У 1903 році український меценат просив історика допомогти у зібранні коштів з нагоди святкування 35-річного ювілею творчої діяльності композитора Миколи Лисенка, з яким і Дмитро Іванович був у дружніх стосунках. Є. Чикаленко звертає увагу на незабезпеченість старості М. Лисенка і відповідальність української громади щодо підтримки його та інших культурних діячів: “Соромно ж буде нам, коли ми не зможемо забезпечити старість людини, яка зробила вельми багато для підняття національної свідомості нашої. Весь вік свій він працював для своєї мети майже безкорисно, бо як Вам відомо, українська суспільність не може ще купівлею творів забезпечити своїх літераторів та музиків; поки що ми мусимо будувать се убезпечення на філантропії.”
На запрошення Євгена Чикаленка Дмитро Іванович довгий час співпрацював із часописом “Київська старовина”, де друкував наукові розвідки та літературні твори. Євген Харлампійович був не тільки меценатом цього видання, але й неформальним літературним редактором. До речі, будучи щирою та прямолінійною людиною, він нерідко критикував історика за його доволі розлогі повісті. Проте, незважаючи на серйозні претензії до літературних творів Д. Яворницького, він все-таки заохочував його писати на історичну тематику. У листі до вченого від 30 грудня 1908 р. видавець писав: “Ви самі здорово знаєте, яке велике значення в ділі відродження національної свідомості має історична белетристика… От, в сій справі надумав я звернутись до Вас, шановний Дмитро Івановичу. Ви фаховий історик, спеціально знаєте, краще всіх історію Запоріжжя. У Вас неабиякий белетристичний талант, чому б Вам не взятися за якусь велику повість з запорозького життя. Я певен, що у Вас се вийде цікаво, захопить читача і наверне його до бажання ґрунтовніше познайомитися з минулим нашим, з нашою історією“.
Маючи намір відкрити відділення свого магазина “Киевская старина” в Катеринославі, він просив історика “замовити словечко кому слід, щоб не тягнули сієї справи по канцеляріях“. У відповідь вчений обіцяв підтримку. Є. Чикаленко високо оцінював впливовість Д. Яворницького на Катеринославщині. Він вважав, що “Просвіти” в губернії збереглися лише завдяки йому. “Завдяки добрим відносинам з губернаторами Яворницький і добуває дозволи на відкриття нових “Просвіт” по селах. Він доводить губернаторам, що “Просвіта” та взагалі українська свідомість не тільки не шкідлива, а навіть корисна: по самому Яворницькому губернатори можуть упевнитись, що українство не робить з людей ворогів держави, а селян “Просвіта” відбиває від аграрних розрухів та всяких хуліганських вчинків своїми невинними забавами, театральними виставами, співами та читанням дозволених цензурою книжок“.
Одним з найбільш важливих справ мецената було видання єдиної всеукраїнської щоденної газети “Рада”. До співпраці у ній видавець залучив і професора Д. Яворницького. Є. Чикаленко особливо захоплено відгукувався про мову творів вченого: “Написані вони чудовою мовою, якою після М. Вовчка та Стороженка, писав хіба один П. Мирний…», а також «Всі хто читав Ваші оповідання, кажуть: «От як би вся газета писалась такою мовою.”
Д. Яворницький на прохання Євгена Чикаленка допомагав знаходити передплатників цієї газети в Катеринославі, особисто спілкувався з культурною громадою міста, переконував підтримати підпискою це важливе видання.
У “Щоденнику” за 1910 р. Є. Чикаленко описав свою подорож до Катеринослава і зустріч з Д. Яворницьким. Поїздка була зумовлена важким матеріальним становищем газети “Рада”, що виходила на кошти Є. Чикаленка. Часопис мав щорічний дефіцит у 20 тис. руб. і для подальшого існування слід було або збільшити кількість передплатників, або знайти нових меценатів.
Розрахунок видавця на допомогу в Катеринославі був недаремний. Дмитро Яворницький в листі від 17 вересня 1910 року подав список осіб, які вирішили підтримати газету: “З цього приводу була нарада у Дмитра Дорошенка, почалася вона з того, що я написав на листу 100 крб. За мною А. Синявський 50, далі І. Труба 50, потім В. Біднов 50 і далі, далі… Так отож Ви не журіться і не покладайте рук, а працюйте собі і працюйте поки душа жива і поки живе серце у грудях“.
Є. Чикаленко був щиро радий і навіть здивований такою швидкою меценатською допомогою з Катеринослава, організованою Д. Яворницьким: “Я так звик до того, що люде обіцють на словах он-скільки, а як коснеться до діла, то їх нема. Одним словом, на словах захоплюються до глибини душі, але не глибини власної кишені“. (лист від 22.09.1910).
Також неодноразово Євген Харлампійович звертався до Дмитра Івановича з протекцією щодо працевлаштування в музеї своїх знайомих, зокрема відомого історика Дмитра Дорошенка, який дійсно три роки прожив у Катеринославі і тісно співпрацював з Яворницьким, але не в музеї, а на видавничій ниві.
Ще однією окремою темою, в якій Є. Чикаленко покладався на Д. Яворницького як на авторитет, були Дніпрові пороги. Меценат мріяв здійснити подорож порогами та звертався до історика з проханням допомогти в організації, порадити маршрут, а краще самому бути гідом: “мене дуже, дуже вабить подорож з Вами; з Вами проїхатись – се ж пережить всю минувшину; з Вами можна собі уявить у всіх дрібницях життя запорозьке…” (лист від 12.02.1909 р.)
Про дружні стосунки між цими двома культурними й громадськими діячами свідчить і той факт, що восени 1910 року родина Чикаленків зупинялись в оселі вченого під час приїзду до Катеринославу на Південно-Російську обласну сільсько-господарську, промислову та кустарну виставку та з метою здійснення переговорів щодо меценатської підтримки газети “Рада”. Видавець по-приятельськи написав в листі вченому напередодні: “Будьте ласкаві, напишіть мені зовсім щиро – чи можна мені з Юлією Миколаївною заїхати просто до Вас? Я думаю 7-го – 9-го буть у Катеринославі. Попереджаю, бо думаю, що у Вас може багато народу напросилось в хату“. Дмитро Іванович гостинно прийняв мецената з дружиною, і той після гостювання подякував листовно: “Вітаю Вас з Києва і ще раз дякую Вам за гостинність і за сердяність Вашу“.
В листах Є. Чикаленко називає Д.І. Яворницького, услід іншим його друзям та шанувальникам, “батьком Кошовим“.
Отже, історія спілкування Є. Чикаленка та Д. Яворницького вражає своєю багатоплановістю, конструктивністю та щирістю. Вони обидва розуміли, що рухають конче важливу для України справу.
Більшість ініціатив виходило від активного громадського діяча Є. Х. Чикаленка, завжди знаходила підтримку у Д.І. Яворницького. Між ними існували не тільки ділові, а й дружні стосунки. Вони обидва надали приклад відданої любові до України “до глибини душі та власної кишені“.
Яна Тимошенко, завідувачка Меморіального будинку-музею Д.І. Яворницького(відділ Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького).
