«Ернст Бодар. Смерть настала 8 листопада 1907 року в результаті вогнепальних поранень під час експропріації на Володимирському заводі», – з донесення пристава 2-го стану №2487 Маріупольського повіту Катеринославської губернії.
Подробиці події наступні. 6 листопада 1907 р. під час видачі зарплатні на контору заводу напали злочинці з метою пограбування, під час якого смертельно поранили співробітника бельгійця Ернста Бодара. Він помер в лікарні села Павлівка 8 листопада і тимчасово похований на громадському цвинтарі.
Завод Бельгійського акціонерного Товариства керамічних і вогнетривких виробів у Володимирівці (Південна Росія) – Societe anonyme des produits refractaires et ceramigues Wladimirovka (Russie meridionale) – заснований у Брюсселі (Бельгія) у 1896 році з капіталом у 1,5 млн. франків. До складу Правління товариства входили Едгар Венсан, Артур Демане, Ахілл Шарльє, Жюль де Жерадон та ін. Правління видало 6 тис акцій по 125 і 500 франків і у 1897 році побудувало завод у с. Володимирівка Маріупольського повіту Катеринославської губернії. Мета товариства – експлуатація, купівля і продаж глинозему з наступною переробкою у глиняні і вогнетривкі вироби і керамічні продукти: фаянс, фарфор, кахлі, цегла, а також будівельні матеріали, переважно шамотну цеглу(випалена глина) з місцевої сировини – вторинних каолінів Володимирського родовища. Для роботи на заводі правління запросило спеціалістів з Бельгії.
На запрошення для роботи в конторі заводу приїхали брати Бодари – Ернст і Євжен Жульєновичі. Молоді брати «взяли за дружин» місцевих жінок – Ернст – Тетяну Лаврентіївну Смородську, Евжен – Марію Ляшко. У Ернста і Тетяни народилося четверо дівчат – Оксана, Матрона (померла у 3 рочки), знову Матрона (померла у 16 років) і Ніна.
На день смерті Ернста Тетяна була вагітна, тому Євжен вирішив дочекатися народження Ніни (народилась 19 квітня 1908 р.) В метричній книзі записів про народження Ніни значиться: «народжена від чужинця». У травні обидві родини виїхали з Донбасу до Бельгії. Разом з ними перевезли і труну з тілом Ернста для перепоховання.
В Бельгії родини чекала їх мати, два брати і сестра Ліна. Де поховали Ернста і в якій місцевості жили родини,не відомо. За спогадами Ніни вони мешкали у великому будинку з служницями, няньками і вчителями. Але в 1911 році Тетяна і Марія разом з дітьми повернулися на батьківщину.
На той час завод, переживши економічну кризу, революційні рухи і часи реакції продовжував працювати. Від заводу провели вузькоколійку до Великоанадоля. На заводі працювало 120 робітників, щорічне виробництво становило 400 тис руб. Попит на продукцію заводу був величезним – для потреб промисловості, будівництва, господарського вжитку. Шамотною цеглою мурували стіни і склепіння печей, використовували для будівництва камінів, лазень, груб, каналізаційних труб. З шамотної глини виготовляли керамічний посуд, статуетки, стовпи.
В селі збудували Свято-Архангело-Михайлівський храм, де збігалася святиня – Володимирська ікона пресвятої Богородиці.
Завод працював все ХХ і на початку ХХI століття. Відомий під назвою «Великоанадольський вогнетривкий комбінат» постачав свою продукцію на місцеві ринки, балтійські та європейські країни. У 1981 році тут відкрився музей комбінату і селища.
За спогадами Ніни до 1930-х років родини зберігали контакти, з Бельгії надсилалися посилки з подарунками і харчами. Після визнання Бельгією СРСР у 1935 році Евжен намагався розшукати обидві родини, але через розпочаті в СРСР репресії всі мовчали. Залізна завіса між Європою і СРСР розділила країни на тривалий час.
Сьогодні в Україні проживають онуки Ернста Бодара – Лідія, Ганна, Люся, Анатолій і правнук В’ячеслав Бондарчук (Київ). Саме він розповів нам історію родини і звернувся до нас від імені близьких родичів з проханням про допомогу в пошуках бельгійських предків родини. Може хтось відгукнеться?
Автор: Валентина Лазебник, завідувачка відділом історії України і краю у 14-20 ст.
