Це один із епізодів першої російсько-української гібридної війни, яку Росія розпочала проти УНР. Раднарком Росії використав відхилення ультиматуму 5 грудня 1917 року як привід до війни.
З початку січня 1918 року розпочалися бої на гомель-бахмутському напрямку. Тоді ж в зв’язку з «грізним» становищем УНР розпочався запис студентів-галичан Українського народного Університету до куреня січових стрільців. Вкінці постанови зборів було записано: «Всі товарищі, які вклоняються з під дисципліни і не вступають в курінь, підлягають загально-товариському бойкотові».
В звернені української фракції до українського студентства вказувалося: «Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим, треба кинути науку та буденну працю і стати на оборону, щоб ніхто не зміг дорікнути, що ми байдужі до рідної справи».
9 січня для спасіння України формується Гайдамацький Кіш Слобідської України, отаман коша – Симон Петлюра. 10 січня бойовий курінь УПСР, 11 січня студентський курінь УСС (запис у вестибюлі Центральної Ради і казармі).
13 січня за повідомленням Революційного комітету доріг України з Києва відправляються загони для визволення Харкова, Катеринослава, Полтави, Лубень від більшовиків. Війська наступали на Київ з двох напрямків – полтавський (Гребінка-Київ) під командуванням Єгорова та Гомель-Бахмач під командуванням Р. Берзіна. Обидві армії з’єдналися на станції Бахмач, тому що підполковник М. Муравйов, який командував операціями проти УНР, вирішив нанести удар на Київ з Бахмача, в супереч розрахунку українського командування, яке надавало перевагу полтавському напрямку і скерувало туди найбільш боєздатні підрозділи. Підполковник Муравйов поставив задачу взяти Київ будь-якою ціною:
«Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо» – виголосив підполковник на станції Бахмач у зверненні до свого війська. Відразу виконати задачу було неможливо – за повідомленням Муравйова до штабу мости та шляхи руйнуються і ближче до Києва ворог чинить запеклий опір.
28 січня частина українських військ відступила на станцію Крути (130 км. від Києва) із станцій Макошин, Бобрик, Пліски, Бахмач.
29 січня переможний наступ більшовицьких військ на цьому напрямку зупинила частина українських військ до яких надійшло підкріплення – курсанти Київської юнацької військової школи ім. Б. Хмельницького під командуванням А. Гончаренка (4 сотні по 150 юнаків), добровольці Студентської сотні помічного куреня Січових Стрільців під командуванням сотника А. Омельчинко, що складалася зі студентів Київського університету св. Володимира та Українського народного Університету, а також учні 2 гімназії Кирило-Мефодіївського братства (115 – 130 осіб вік яких складав від 14 до 16 років).
Запеклий бій тривав впродовж десяти годин при температури -10-15 градусів. Найбільших втрат ворог поніс завдяки використанню бронепотяга, котрий був створений уродженцем Катеринославської губернії, підполковником Армії УНР, командиром-сотником Українського козацького полку ім. гетьмана Б. Хмельницького, Семеном Матвійовичем Лощенком. Вранці 29 січня, маневруючи між станціями, він завдав удару по скупченню ворога на станції Пліски з якої артилерія обстрілювала ст. Крути. За спогадами учасників С. Лощенко зробив бронепотяг із залізничної платформи та наданого паропотягу з однією гарматою та кулеметом. Підполковник Лощенко був вправним артилеристом та, не зважаючи на поранення, завдавав ворогу нищівних ударів чим додавав відваги юним воїнам. Після бою під Крутами Семен Лощенко продовжував боротися за незалежність України у складі 1-ї Запорозької гарматної бригади УНР.
Оборонці Крут отримавши наказ від А. Гончаренко організовано відступили. А Студентська чота (35 осіб) забула про домовленість відходу за 2 км від станції Крути або втратила орієнтир і вийшла прямо на станцію, яка була вже захоплена більшовиками. Матроси, побачивши перед собою юнаків, сповнені жагою помсти та крові приступили до катування – нівечили обличчя, проколювали тіло штиками, чим порушили Женевську конвенцію 1907 року. В результаті катувань загинуло 27 юнаків. Відомо, що учень 2 гімназії галичанин Г. Піпський перед стратою почав співати «Ще не вмерла Україна».
Завдяки сміливості українських вояків та студентської молоді наступ на Київ було призупинено на декілька днів. В Києві у цей час велися переговори з країнами Четвертного союзу, які закінчилися підписанням Брестського мирного договору 9 лютого 1918 року, що у свою чергу означало визнання самостійності УНР суб’єктом міжнародного права.
Подія набула широкого розголосу – чутки про загибель юнаків розійшлися країною. За вимогою батьків убитих 5 березня 1918 року було створено спеціальну комісію для з’ясування обставин загибелі студентів під Крутами. 19 березня о 2 годині дня відбулося перепоховання воїнів у братській Аскольдовій могилі за державний кошт у супроводі військового оркестру, хору, духовенства, жителів міста Києва, державних діячів на чолі з М. Грушевським.
1934 році пам’ять про Героїв Крут була спаплюжена радянською владою – Аскольдова могила була зруйнована. Початком вшанування Геров Крут стало створення «куріння старших пластунів ім. Героїв Крут» у Львові в 1926 році. Подія стала Всеукраїнським святом – до її відзначення доєдналися українські студентські організації. В Незалежній Україні бій під Крутами стає визначною подією, яка визнана рішенням Київради 1999 року та розпорядженням Президента України від 2003 року, наказом Верховної Ради 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». З 2016 року вулиця Д. Фурманова у Дніпрі носить назву Героїв Крут.
Автор – Тетяна Цимлякова, завідуюча відділом історії України ДНІМ ім. Д. Яворницького.
