1795 року при річці Лугань Донецького повіту Катеринославського намісництва засновується чавуноплавильний завод «для безперервного виробництва потрібних для Чорноморських флотів і південних фортець чавунних речей – артилерійських гармат і снарядів». Директором заводу що отримав назву «Катеринославський мідеплавильний ливарний завод» (згодом «Луганський») став англійський інженер і промисловець Чарльз Гаскойн. На заводі працювали запрошені з Англії досвідчені металурги, ливарники і спеціалісти з розробки вугільних і рудних родовищ. Для майстрів побудували будинки, що утворили на заводі цілу вулицю, яка отримала назву «Англійська».
Завод сприяв розробці вугільних і рудних родовищ в регіоні, відливав гармати, мортири, ядра, дріб для флоту і фортець у Ростові, Керчі, Севастополі, Очакові, Азові, Херсоні. У 1809 р. на честь перемоги над шведами завод виготовив Пам’ятник Слави, встановлений в Полтаві. Під час Кримської війни постачав артилерійські снаряди до Севастополя.
Навколо заводу поступово зросло містечко під назвою «Луганський завод», що перетворилося у 1882 р. на повітове місто Луганськ Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії. Завод працював до 1887 р., і у 1895 р. на його місті заснували казенно-патронний завод.
Подальший промисловий розвиток міста пов’язаний з європейськими інвестиціями. У 1895 році німецький промисловець, фінансист-банкір, директор Дрезденського банку Густав Ріхард Гартман створив фінансову групу для заснування в імперії «Російського товариства машинобудівних заводів Гартмана» з капіталом у 4 млн. золотих рублів, розподілених навпіл між німецькою групою на чолі з Дрезден Банк і російською групою на чолі з Спб. Міжнародним банком. 3 травня 1896 р. затверджено Статут АТ, а вже в червні воно відкрило свої дії в Луганську.
Головою Правління став Г. Гартман, а його товаришем Адольф Ротштейн, директор Міжнародного банку. На музейному примірнику акції у 150 рублів (1899) стоять їх підписи. На Біржі ціна акцій коливалась від 251 до 278 рублів.
Будівництво заводу розпочалося на придбаній ділянці землі в Луганську вже у 1895 р. Устаткування для нього перевезли з машинобудівного заводу що у місті Хеймниць (Німеччина).
Завод Гартмана був одним з найбільших в українському регіоні, виготовляв значну кількість паровозів, котлів, устаткування для металургійних заводів, труб, прокату. Тут працювало 3210 робітників і 256 службовців, які мешкали у місті і у селищах поблизу заводу. При заводі працювали лікарня, аптека, школа.
Підприємство було націоналізоване 20 січня 1918 р. За радянських часів це Луганський тепловозобудівний завод – найбільший у Східній Європі виробник тягового рухомого складу для залізниць(95 % у СРСР). У 2014 році під час окупації міста в завод потрапило 160 снарядів та мін. Після окупації міста устаткування заводу вивезли до Ростова – на – Дону, і, частково порізали на метал.
У другій половині 1890-х років бельгійське місто Льєж, яке називали містом заліза і вугілля, стало інвестиційним спонсором українського Луганська. Льєзькі підприємці, інженери і спеціалісти збудували тут три підприємства – ливарний завод та два заводи з виробництва металевих виробів.
Великим підприємством місцевості був Луганський ливарний завод акціонерного Т-ва «Fonderies de Louqansk», створеного у місті Льєж (Бельгія) 8 березня 1897 р. з капіталом у 1400 тис. франків. Мета Т-ва – виробництво загартованих і бороздчатих валків для металургійної промисловості регіону. Головою Правління був Пауль Шмідт, заступником Г. Карме і ще п’ятеро членів Правління.
Відповідальним агентом – Олександр Кетен, який мешкав у Луганську. Як і завжди устаткування для заводу привезли з Бельгії, розпочавши будівництво при с. Успенське. 27 липня 1897 р. було відлито перший чавунний валок для прокатного стану. На акції Т-ва угорі зображення заводської території з будівлями, унизу – герб імперії, на фоні якого зображення гербів бельгійських міст, у центрі – міста Льєж.
Напередодні Першої світової війни завод був найбільшим спеціалізованим підприємством імперії. Тут працювало 150 робітників, а річне виробництво становило 1 млн. франків. За радянських часів це – Лутугинський державний науково-виробничий валковий комбінат.
Заводи і фабрики в Луганську займалися також переробкою металів і виробів з них для потреб населення. Таким було засноване у 1896 році також в місті Льєж АТ «Луганська фабрика з виробництва ручного інструменту і знарядь» з капіталом у 1 млн. франків. Фабрика виробляла ремісничі інструменти для рудників і заводів, а також для землеробства – лопати, бурави, ломи, кирки, сапи.
У вересні 1896 р. почало свою діяльність засноване у Люттіху бельгійське «Акціонерне товариство для виробництва емальованого посуду і гасових ламп в Луганську» з капіталом у 1,5 млн. франків. Устаткування для заводу привезли з Бельгії, побудували печі для випалення посуду. Завод виготовляв господарчі речі зі сталі, чавуну і заліза, вкриті емаллю або лаком. Під час кризи його перекупило створене у 1903 році у Льєжі Товариство Луганських емалевих майстерень – «Emailleries de Lougansk». Товариство видало 1000 акцій по 500 франків, одна з яких є в музейній колекції. Відповідальним агентом АТ був Карл Барре, який мешкав у Луганську. У майстернях працювало 170 робітників, що виготовляли залізний і сталевий емальований і чорний посуд. За радянських часів це «Емальзавод» у Луганську.
Валентина Лазебник, завідувачка відділу ДНІМ.
