З давніх часів селище Курахове відомо як місце зимівки запорозьких козаків. Перші згадки про Курахове як місто відносяться до 1936 року (зараз – Покровський район Донецької області).
Багате на поклади кам’яного вугілля місцевість Курахового у 1873 році стала першим регіоном в розвиток якого були вкладені французькі промислові інвестиції.
Французьке Гірниче і Промислове
Акціонерне Товариство на Півдні Росії
(Sosiete anonyme miniere et industrielle du Midi de la Russie)
У 1873 р. за участі французького банку «Генеральне товариство для заохочення розвитку торгівлі і промисловості у Франції» (Генеральне Товариство) була створена т.з. Курахівська компанія, яка згодом отримала назву «Французьке Гірниче і Промислове товариство на Півдні Росії». У 1875 р. компанія почала розробку кам’яного вугілля на землях поблизу селища Курахівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Головною метою підприємства було відкрити широкий збут вугілля у портах Азовського моря (Маріуполь, Бердянськ) і постачання його російським і закордонним пароплавам. Основний капітал товариства – 20 млн. франків. Облігації і акції розповсюджувалися в імперії та Франції і належали, головним чином Банку Генерального Товариства в Парижі.
Першим керуючим родовища був гірничий інженер О.А. Ауербах, який відмовився від наукової та викладацької діяльності у Гірничому інституті Петербурга і перейшов працювати до Французького Гірничого і Промислового товариства. У 1872 р. Олександр Андрійович Ауербах у Парижі уклав контракт із французькою стороною – він повинен був провести розвідку і розпочати розробку вугільного родовища, а французька сторона – фінансувати цей проект. Товариство придбало 2000 десятин землі у маєтку Шабельського і заклало тут шахти, що отримали назву «Курахівські».
Головною прикметою діяльності Ауербаха було налагодження соціальної інфраструктури. Для залучення робітничої сили побудували будинки для сімейних (26 будинків на 104 родини), двоповерховий готель для інженерів і штейгерів, казарми для неодружених, а також магазини та відповідні приміщення для зберігання матеріалів та продовольчих запасів. У Курахівському маєтку звели механічну майстерню, «локомотивний сарай», житлові будівлі для службовців. У 1876 р. Ауербах звільнився з посади через скорочення фінансування, а кілька років потому налагодив власне потужне виробництво ртуті.
Започатковану О.А. Ауербахом справу продовжив його товариш М.С. Авдаков (1847-1915 рр.), який представляв інтереси французького товариства Sosiete generale в імперії. Без сумніву, один з найбільш підприємливих людей в українському регіоні кінця ХІХ ст. Після закінчення курсу в Гірничому інституті у 1873 р. він почав трудову діяльність в якості інженера на руднику Французького Гірничого і Промислового Товариства, поступово займаючи все більш відповідальні посади на цьому підприємстві, до головного його керівника. Один з найзаможніших людей імперії – його річний прибуток становив до 400 тис руб. Від 1878 р. – учасник з’їздів гірничопромисловців Півдня Росії, з 1900 р. – Голова Ради з’їзду. Користувався незаперечним авторитетом у ділових і урядових колах. Був членом усіх можливих урядових комісій, членом Державної Ради імперії, був лобістом найбільших фінансово – промислових груп Півдня Росії. Мав великий авторитет за кордоном. Аналітик французького банка Credit Lyonnais писав про нього:
«Мсьє Авдаков, інженер вірменського походження, живучи в Харкові, є найбільш видатною людиною Південної Росії, і за правом відомий як блискучий комерційний директор».
Вже на початку 1880-х років т-во узяло у довготривалу оренду 1800 дес. землі, що належала братам Івану, Олексію і Володимиру Рутченкам, заклало тут вугільні шахти (до 1898 р.) і видобувало в рік до 5 млн пудів вугілля, що розвозилося від ст. Руднічна Костянтинівської гілки Донецької залізниці на далекі відстані.
У липні 1880 р. вугільні копальні відвідав управляючий Міністерством Державного Майна по Південній Росії князь А.А. Лівен. Так змалював ці відвідини журналіст «Южно-Русского Горного листка».
«Гості відвідали вугільні копі французького товариства. Робітники піднесли п. Міністру за звичаєм хліб – сіль. Князь Куракін у супроводі гостей спустились до шахти вуглепідйомною машиною і перебували там з півгодини, проїхались головним штреком на конях в руднічних вагончиках, оглянули спосіб видобутку вугілля і швидко повернулись нагору. Копь їм дуже сподобалась, та й дійсно, про неї можна сказати, що вона добра. Все потрібне для правильної та економної розробки вугілля, для зручності життя робітників і дешевої перевізки вугілля – все це зроблено обдумано і практично. Копь видобуває і продає щорічно до 5 млн пудів вугілля, і успішно суперничає з іноземним вугіллям не тільки в Азовському і Чорному морях, але навіть і в Середземному».
У 1890 р. товариство зафрахтувало на декілька років морські пароплави, придбані в Англії маріупольськими громадянами Региром і Хараджєєвим. Пароплави перевозили вугілля з Маріуполя до портів Чорного моря. На той час це було найбільше за розмірами підприємство.
У 1890 р. товариству належало 5 шахт – 11, 18, 19 (Новий пласт), 26 (Олексієвський), 27 (Успенський). На кожній працювало від 200 до 400 робітників, для яких будувалися казарми, квартири. Тут працювали 1018 т. з. підземних робітників (шахтарі). Здебільшого це були прийшлі робітники з Курської, Смоленської, Могилевської, Калузької, Тамбовської, Харківської, Рязанської, Катеринославської, Орловської, Воронезької, Тульської, Полтавської, Мінської, Чернігівської губерній. Влітку і восени відчувався брак робочих рук. Заробітна платня – 1 руб. 20 коп. на день. Серед іноземців – тільки 2 італійці – підрядники.
Будувалися будинки для робітників на 4 родини, лікарня на 20 чоловік, де був лікар і фельдшер. Для дітей робітників відкрито початкове училище. В той же час «Горнозаводской листок» писав:
«Великим нещастям робітників і вуглепромисловців є майже поголовне пияцтво робітників після получки. Французьке Гірниче і Промислове товариство на жаль не володіє поверхнею, тому не може заборонити виникнення шинків поблизу шахт. Розгул після получки триває декілька днів, під час яких важко знайти робітників навіть для ремонтных робіт. Такі зупинки вкрай шкідливі для справи».
Від самого початку товариство брало участь у промислових Виставках в імперії та за кордоном. У 1880 році на виставці в Катеринославі товариство нагородили малою срібною медаллю «за правильну розробку великих за розміром кам’яновугільних родовищ». На промислових Виставках в Москві (1882р.) і у Нижньому Новгороді (1896 р.) також отримували нагороди. У 1900 році за участь у Всесвітній Виставці в Парижі, Авдаков, як співробітник Виставки, був нагороджений Золотою медаллю, а експозиція Французького Гірничого і Промислового товариства – срібною медаллю Виставки.
Розвиваючи підприємства Гірничого і Промислового товариства, банк Генеральне Товариство у 1897р. заснував в Брюсселі (Бельгія) Рутченківське Гірниче і Промислове Товариство – Societe miniere et industrielle de Routchenko. Правління товариства видало 36 220 акцій по 500 франків, що становили суму основного капіталу у 18 110 000 франків. На Брюссельській біржі акції котирувалися в 675 франків! До складу Правління входили: голова – барон Елі д’ Уассель (віце – президент французького банка «Генеральне Товариство»), члени – Луї Дорізон (директор банку), Едвард Блунт, Гектор Легрю, Альберт Дефонтен та ін. бельгійські та французькі підприємці.
Товариство придбало шахти у поміщиків Володимира і Софії Рутченків а також орендувало 7 282 десятини землі у Французького Гірничого і промислового товариства, приєднавши суміжне Курахівське родовище на р. Вовча (зараз смт. Курахівка у Покровському районі Донецької області), де видобувалося найкраще мінеральне паливо – «полум’яне» вугілля, що використовувалося для виробництва коксу. На землях були закладені нові шахти – Курахівські і Рутченківські.
Товариство придбало у власність маєток Рутченків і приступило до капітальних будівельних робіт, побудувавши школу на 250 учнів, помешкання для робітників за рахунок пожертвувань робітників і асигнування товариства.
30 квітня 1900 р. на Рутченківському руднику Гірничого і Промислового товариства відбулася закладка нової церкви в ім’я Святителя Миколи. На урочистостях були присутні директор М. Авдаков і інженер Барб’є.
Прибуток товариства за 1899 рік від продажу вугілля і коксу складав 2 471 058 франків, що становило 16% на основний капітал. Перераховано до видачі дивідендів 1 264 400 франків, або 40 франків на акцію в 500 фр. (8%). У 1898 р. до ФГПТ приєднався Чулковський рудник, на якому видобували 6 млн. пудів вугілля. Основний капітал товариства на цей час складав 16 млн. фр., а виробництво – 30 млн. пудів вугілля на рік.
На 1910 рік це було найбільш потужне товариство Донбасу, що за видобутком вугілля займало перше місце в регіоні – 49 млн пудів на рік. У 1912 р. контрольний пакет акцій товариства перекупило Брянське акціонерне товариство.
Після націоналізації рудники увійшли до складу «Краснотворчеського рудоуправління», а з часом перейменоване на «Рутченківське» (сьогодні це залізнична станція Рутченкове, місцевість Донецька).
Валентина Лазебник, завідувачка відділу ДНІМ.
