ВАСИЛЕНКО Н.Є.,
старший науковий співробітник,
відділ-музей “Літературне Придніпров’я”
Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького
Поема-казка І. Манжури “Трьомсин Богатир” (сучасний погляд на твір)
Казкова карта України неможлива без казок Нижньої Наддніпрянщини, їх непересічних героїв, серед яких непереможний Трьомсин Богатир. Герой народних казок, легенд, реальних історичних подій, майстерно інтерпретованих І. Манжурою в однойменний літературний твір – поему-казку “Трьомсин Богатир”, живе в літературі Придніпров’я не одне століття, уособлює найвищі неперехідні духовні цінності, які шануються в усьому світі, відображає безмежжя поетичної вигадки нашого народу, згуртовує українців і водночас єднає і братає з іншими народами. Цей образ назавжди увійшов в історико-культурний простір Дніпропетровщини, є гідним втіленням історії і слави запорозького козацтва, монументом віковічній мрії людства про найдорожче – про щастя, любов, вірність, справедливість, свободу, про торжество світлих почуттів над темними силами.
Автор твору – Івана Івановича Манжура (справжнє ім’я; псевдонім – Іван Калічка, Іван Мара, І. М-ра; 20.10/1.11/1851, Харків – 3/15/05.1893, Катеринослав, тепер Дніпропетровськ), ключова, знакова постать в літературному та науковому житті Придніпров’я. Більше двадцяти років свого короткого, сповненого трагедій життя (раннє сирітство, постійний нагляд поліції, цензурні утиски, матеріальні нестатки) прожив на Катеринославщині (1872-1893). Український поет, фольклорист, етнограф, ім’я якого стоїть поряд з іменами найвидатніших діячів вітчизняної літератури другої половини ХІХ ст., своєю багатогранною творчою працею засвідчив широкому загалу на існування та активний розвиток етнографії та фольклористики на Півдні України, сприяв відродженню та розвиткові національної культури, літератури, мови, стояв біля витоків зародження української дитячої літератури в Катеринославі та видання перших книжок для дітей, став першим дитячим письменником-казкарем краю. Високу оцінку його діяльності дали О. Потебня, М. Сумцов, І.Франко, П. Шейн, І. Березовський, М. Бернштейн [1].
В скарбниці української літературної казки казкам І. Манжури належить особливе місце. Саме з них бере свій початок літературна казка Придніпров’я. Він є автором багатьох віршованих казок: поеми-казки “Трьомсин Богатир”, “Іван Голик”, “Казка про хитрого Лисовина і про других звірів, та про те, що він їм, а вони йому коїли” (переробка поеми Гете “Рейнеке-Лис”); казкових оповідань – художніх переказів народних сюжетів “Лиха Година”, “Як чорт шматочок хліба одслужував”, казок у віршах за фольклорними мотивами “Злидні”, “Батьківський заповіт”, “Не судьба, а щира правда”, “Червоний горицвіт”, “Як ми з дідом багатіли, а батька ще на світі не було” та ін. Написані вони були протягом 1880-1890-х рр. у Катеринославі. За життя поета були надруковані під псевдонімом Іван Калічка тільки дві із них: “Як чорт… ” (1885) та “Лиха Година” (1886), які стали першими українськими дитячими книжками в Катеринославі. Інші ж через цензурні утиски побачили світ і дійшли до читача, в основному, тільки в радянські часи. Всі його казки – захоплюючі й цікаві, веселі й трішки сумні – про вічну людську надію в те, що добро, чесність, безкорисливість переможуть зло.
Здавна ходять на Придніпров’ї легенди та казки про мужнього степового лицаря – Трьомсина, вірного і надійного захисника усіх покривджених і знедолених. Не шкодуючи життя вступає він у двобій з найбільшим людським лихом – злом, утверджуючи добро і справедливість. Найчастіше зло уособлюється в образі крилатого змія, що панує не тільки на землі, а й у небі. Здолати таке чудерство під силу тільки богатиреві, хороброму, відважному, а найголовніше – сильному духом. Саме таким відтворив свого героя у поемі-казці “Трьомсин Богатир” І. Манжура. Казкові події письменник переніс у часи запорозького козацтва: троє сторожових запорожців-побратимів знаходять в степу хлопчика-немовлятко, якого викрав із царської сім’ї Змій і залишив на вірну смерть в орлиному гнізді, дають йому ім’я Трьомсин (син трьох батьків) і виховують з нього справжнього лицаря, який здійснює ряд героїчних вчинків в ім’я людей. Твір закінчується перемогою Трьомсина та його синів над Змієм-лиходієм.
В основу сюжету поеми-казки покладені народні пісні, легенди, перекази, казки про запорозьких козаків, лицарів-богатирів. За народною уявою, усі запорожці були героїчними людьми, напівбогами, здатними на великі подвиги. Подібно до казкових героїв, перемагали вони не лише своєю богатирською силою, а й великою мудрістю, кмітливістю, характерництвом. Наскільки цікавили І. Манжуру ці образи, свідчить його стаття “О богатырях” [3, 50-53]. В ній подається характеристика героїчно-казкової традиції в українській і російській народнопоетичній творчості. Також у творі спостерігаються елементи сюжетів казок, записаних письменником в козацькій слободі Трьомсинівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії: “Трьомсин-синеня”, “Безрука царівна” та ін. [4, 45-47; 49-50]. Записи казок про Трьомсина є у Г. Залюбовського (“Трьомсин Борис”, записана у 1870-х рр. в Лебединському пов. на Харківщині), Я. Новицького (“Трьомсин, Жар-птиця і Настасія Прекрасна із моря”, записана у 1870-х рр. в с. Ольгинському Маріупольського пов. Катеринославської губ.), Д. Яворницького (“Трьомсин”, записана у ХІХ ст. у с. Гаврилівці Новомосковського пов. Катеринославської губ.). Унікальність цього образу в тому, що зустрічається він найчастіше в народних казках та легендах Придніпров’я. Про те, що сюжет казки був достатньо поширеним на початку ХХ ст., свідчить згадка про Трьомсина у драмі-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” (1911) .
В сюжеті твору відбилися нашарування мотивів фольклорних з мотивами літературними та історичними. Зокрема, відчуваються елементи сюжетів стародавнього грецького міфу про Мінотавра, біблійної легенди про святого Юрія Змієборця, легенди, яка лежить в основі трагедії Шекспіра “Гамлет”, поеми І. Котляревського “Енеїда”, “Казки про мертву царівну і про сімох богатирів” О. Пушкіна, казки П. Єршова “Горбоконик”. Поему-казку І. Манжура присвятив своєму доброму приятелеві, катеринославському земському діячеві, нащадку запорозького козацтва Івану Григоровичу Василенку (1854-1892), людині передових демократичних поглядів. Його предок, Григорій Іванович Василенко, на прізвисько Трьомсин, числився на Запорозькій Січі серед військової старшини писарем Кодацького перевозу на Дніпрі і на Самарському мосту. Його ім’я увійшло в історію заселення Придніпровського краю в кінці XVIII ст. Родина благодійників Василенків-Трьомсиненків в житті І. Манжури мала доленосне значення. Загадкова легенда про походження Григорія Василенка та його дивне прізвисько в народі Трьомсин переплелися з народним епосом, надихнули поета, стали основою захоплюючого літературного твору.
Написана 1886 р. і підготовлена до друку під псевдонімом Іван Калічка, казка була заборонена цензурою і вперше надрукована 1913 р. вже після смерті автора в місцевому українському часопису “Дніпрові хвилі”. Вона мала певний суспільно-соціальний підтекст, тому писалася не скільки для дітей, як для дорослих. Окремою книжкою видана у 1917 р. [2].
Ім’я Трьомсина Богатиря спонукає до творчості нові покоління митців, книговидавців, музейників, літературознавців, мовознавців, краєзнавців, які з 2006 р. збираються на щорічне Свято Івана Манжури в селі Рубанівському на Дніпропетровщині, де зберігся Храм Покрови (1896), побудований в пам’ять про славетних лицарів з роду Василенків-Трьомсиненків.
Література
- Бернштейн М. Д. Іван Манжура: Життя і творчість. – К.: Дніпро, 1977. – 188 c.
- МанжураІван. Тpьомсин Богатиp. Казка. З малюнками худ. І. Стеценко. – Катеpинослав: Друкарня І. Вісман та І. Мордхілевич, 1917. – 72 с.
- Манжура И. О богатырях // Киевская старина. – 1888. – Т. 8. – С. 50-53.
- Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И. И. Манжурою // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Х., 1890. – Т. 2. – Вып. ІІ. – С. 45-47; 49-50.
