До питання семантики зображення стоп на антропоморфних стелах епохи раннього металу

УДК [903:72](477)

Романчук Дар’я Сергіївна

науковий співробітник Дніпропетровського Національного історичного музею

До питання семантики зображення стоп на антропоморфних стелах епохи раннього металу

Анотація: З переходом від мисливської до аграрно-скотарської магії серед матеріалів пам’яток, що пов’язані здебільшого з поховальним обряду енеоліту – раннього бронзового віку простежується культ людської стопи. Стопи розглядаються не лише як особлива частина тіла, що можна було б стверджувати з обряду пофарбування вохрою ніг у ямних похованнях, а й як значущій символ, що широко зображується на антропоморфній пластиці (від найпростіших стел до ідолів зі складною іконографією). Значення стопи як інструменту пересування, постійного перебування у контакті з землею, у значенні нижнього світу та часті випадки зображення стоп у районі поясу, вказують на нерозривний зв’язок даного атрибуту з хтонічним світом та посмертними подорожами. Також твердження про ступні ніг, як вмістилище душі та божественної енергії (підтверджене етнографічними спостереженнями та даними арійських писемних джерел), вказують на причетність до культу певних божеств, зокрема Вішну.

Ключові слова: семантика, стопа, антропоморфна пластика, стела, ідол, енеоліт, бронзовий вік, петрогліф, вохра, вірування, обряд, поховання, божество.

Як відомо, за доби енеоліту – бронзи зображення людських стоп не рідко зустрічаються на кам’яній монументальній антропоморфній пластиці, яку дослідники за якістю обробки та ступенем декорування розподіляють на антропоморфні стели та ідолів [6, с. 25]. Стаття є спробою розглянути місце та значення крупної антропоморфної пластики доби раннього металу в поховальній та ритуальній обрядовості вказаного часу через аналіз іконографічних елементів, у даному випадку зображенні людських стоп.

Обумовленість вибору саме цього елементу пов’язана, по-перше, поширеністю його як на пам’ятках класу ідолів зі складною іконографією (Керносівський та Федорівський ідоли, Білогрудівська та Сватівська стели) [8, с. 162-163; 25, с. 33; 28, с. 8, 13] так і найпростіших антропоморфних стелах, що можуть не нести на собі жодних зображень окрім однієї або декількох стоп (як то стела з ямного поховального комплексу в с. Константинівка, стела з с. Баратівка з ямного поховального комплексу, з кургану поблизу с. Пришиб та ін.) [8, с. 124-145]. По-друге, зображення відбитків людських ніг має тривалу традицію, яка почалась ще за ранньої кам’яної доби і виражалась поки що у природних слідах залишених на печерних стоянках [4, с. 220]. Пізніше, зображення стоп з’являються серед петрогліфів Кам’яної могили [19, с. 67,71,93], брил Кобистану, Північної Карелії [20, с. 7], петрогліфи Каратау та Теректи Аулие в Казахстані [21, с. 35]. В енеоліті – ранньому бронзовому віку – стопи зображуються власне на кам’яній монументальній пластиці. У ямно-катакомбний час спостерігається пофарбування вохрою стоп похованих [9, с. 12, 23, 34, 53, 60] або відчленування цих частин тіла [4, с. 218; 30, с. 149-151], стопоподібні насипи [30, с. 203], а також вохрові плями у вигляді ступнів ніг людини у похованнях [12, с. 28, 29, 57, 62, 68, 84; 23, с. 205-206], характерних для катакомбної спільноти. Все це дало підстави говорити про існування культу стопи у ранньому бронзовому віці та у більш пізній час. Відголоски цього культу вбачаються у пізніших релігіях [10, с. 54-74].

Питання семантики зображень людських стоп неодноразово піднімалось дослідниками у контексті вивчення статуарних пам’яток і поховального обряду в цілому вказано вище часу. Також вийшло кілька статей, присвячених виключно цій проблемі [17; 10].

Частини тіла, у тому числі і стопи, зазнали символізації дуже давно. Давність такої символіки не виключає, а навпаки підкреслює її специфіку в порівнянні з іншими символами. Можливо особливість полягає в тому, що подібними анатомічними об’єктами можна практично маніпулювати, тобто вони можуть використовуватись в обрядах.

З формуванням патріархату, широким розвитком скотарства і виникненням землеробства відбувається посилення влади вождів, шаманів, глав патріархальних сімей. В центрі світогляду стає образ людини [28, с. 7; 31, с. 27]. Це знаходить відображення в релігійних уявленнях, і на зміну тварині-тотему, тварині-богу приходить людина-бог. Дослідники петрогліфів з Біломор’я Я. Даманський та А. Столяр зазначали, що прародитель, який раніше поставав в образі тварини прийняв подобу людини – господар усіх тварин, важко ступає він по своїх володіннях, залишаючи за собою сліди [7, с. 157]. А. А. Формозов зазначав, що поява у первісному мистецтві контурів людської стопи характерна саме добі металу і відтворюючого господарства. Дослідник підкреслює, що в цей час людину почали зображувати частіше ніж раніше. Як приклад він приводить статую Апполона із святилища в Амиклах, яка мала обличчя, кисті рук та стопи, в усьому ж іншому нагадувала мідну колону [29, с. 63-65]. Отже обличчя, кисті рук та стопи є винятковими рисами людини (обряд пофарбування саме цих частин тіла вохрою поширений в похованнях ямної та катакомбної культур). Виникає питання: чи ту ж функцію (підкреслення антропоморфізму) несуть на собі і ступні ніг зображені на кам’яній пластиці. Тут слід зазначити, що зображення вказаних частин тіла не є анатомічним, так як стопи зображуються як в нижній частині стели (Білогрудівка, Керносівка), так і вище умовного центру (Федорівка, стела з Константинівки), інколи стопа лише одна (на стелі з курганного поховання поблизу с. Христофорівка, яка ідентифікується як орнітоморфна з «личиною») [8, с. 142-143]. Також стопи можуть бути орієнтовані як уверх та і донизу п’ятами. Іноді стопи нанесені на лицевій частині (Білогрудівська стела). Це, а також підкреслення образу людських  слідів серед уже згаданих археологічних пам’яток, дає змогу розглядати стопи не як рису, що має підкреслювати саме людиноподібність монументальної пластики, а саме як символ, що несе на собі ритуальне навантаження та покликаний відігравати певну роль у ритуальних обрядах та духовних практиках давнього населення. Отже, ступні ніг (мабуть як і інші анатомічні символи) у давніх духовних практиках рідко позначають те, що й у буденному житті. Для семантичної реконструкції та інтерпретації цього образу (що в силу своєї складності, віддаленості в часі та відсутності безпосередньо пов’язаних з ним писемних пам’яток залишається практично за межами вивчення) стає доцільним залучення етнографічних даних.

Ритуальні і магічні дії та обряди, що пов’язані з відбитком або зображенням людської ноги, зустрічаються у багатьох народів, що часто віддалені один від одного як у просторі, так і у часі. Близьким прикладом до стел зі стопами є перекази про «камені-шевці» або «камені-чоботарі», поширені у балто-слов’янському ареалі, а також у деяких районах Шотландії та Німеччини. В переказах йдеться про камені, з яких виходять злі духи, що шиють взуття (можливо, мається на увазі підошви на камені), тих, хто його взуває, духи забирають собі. Зазначається, що можливо ці перекази, які пізніше трансформувалися в казки, мали більш давнє коріння. У даному випадку підошва і взуття трактується як переміщення між світами [2, с. 331-339]. Це має певний сенс, так як слід є результатом переміщення у просторі. Найяскравіше динаміка саме переміщення представлена в «бісових слідках» з Біломор’я – ланцюжок слідів (лівої та правої поперемінно) приводить до «біса» – людської постаті, зображеної в профіль з гіпертрофованими стопами і долонями (подібні зображення людей з непропорційно збільшеними частинами тіла зустрічаємо на Керносівському ідолі). Дослідниками петрогліфів Біломор’я постать «біса» трактується як уже антропоморфна вища сила – хазяїн звірів, що обходить свої володіння [7, с. 157]. Враховуючу датування вказаної пам’ятки неолітом, а також особливості тогочасного розвитку господарства на згаданій території (а саме полювання) – чітко відстежується вихід людиноподібної істоти на перший план ще в умовах мисливської магії (де пошуки тварини по сліду, переслідування відігравало чи не найважливішу роль у житті людини). Отже, починаючи з неоліту-енеоліту зображення стоп можуть маркувати переміщення певного антропоморфного божества чи людської душі в міфологічному просторі. Про повернення з «того світу», як пише А. Б. Супруненко, вказуючи на зображення стоп повернутих догори пальцями [26, с. 83]. Подібну «вивернутість» ніг зустрічаємо в абхазькій міфології – богиня вод Дзизлан має стопи вивернуті назад носками, тому є непереможною, її неможливо повалити. Вона ніби постійно повертається з світу мертвих [1, с. 28]. Ту ж функцію (повернення з потойбіччя) можливо передбачають вохряні плями-стопи у похованнях. С. Ж. Пустовалов пов’язує їх з культом мертвих у індо-арійському середовищі [16, с. 104-105]. Ідею повернення з того світу, переродження підкреслює і використання саме вохри, як імітація крові, символ вогню, активного «скривавлюючого» елемента [3, с. 12-14].

В. М. Даниленко, аналізуючи релігійно-космогонічний комплекс зі ступнями з Кам’яної могили, пов’язував його з культом антропоморфного сонячного божества, що мандрує лабіринтами всесвіту, залишаючи в ньому свої сліди, фіксуючи шляхи свого пересування [5, с. 62-63]. Так, в «Ригведі» сказано: «…проделал путь тот, кто владеет следом». Тут же необхідно згадати три кроки Вішну, з допомогою яких він пройшов всесвіт [13, с. 34]. При цьому треба враховувати ще один змістовий аспект, який стопа набуває в зв’язку з Вішною [30, с. 86]. У Пуранах – священних індійських писаннях –  говориться: «Ганга витікає з лотосних стоп самого Вішну і несе свої води через всесвіт». Там же зазначено, що Вішну, поставивши свою стопу на карлика, відразу знищив його [14, гл. 8, текст 5]. Тут ступні уже являються джерелом витоку внутрішньої (у даному випадку божественної) енергії. Пофарбування стоп похованих вохрою (про функцію якої йшлося вище) може бути також пов’язане з переходом до іншого світу, але не тільки з точки зору ноги як засобу пересування, а як «порталу», через який душа покидає тіло. Таке припущення стає можливим, якщо врахувати постійний контакт стопи з землею, що можливо розглядалося як перебування на межі з хтонічним світом. Підошви є уособленням «низу» [21, с. 35], будучи (на ряду з долонями) найбільш чутливими поверхнями, завдяки яким пізнається навколишнє. Ритуал пофарбування підошов досить поширений як у давні часи, так і сьогодні у народів Сходу. Зокрема цей обряд використовувався у поховальних практиках стародавнього Єгипту (таким чином до стоп і долонь, найбільш працюючих частин тіла, приверталася увага богів) [11, с. 149]. Фарбування стоп [як своєрідний засіб нанесення татуювання на тіло людини – прим.ред.*] практикується і у сучасних східних традиціях (у Індії жінки впродовж віків фарбують ступні ніг хною, щоб «охолодити душу» під час танцю, захиститися від наврочення, дотик до стоп старших для отримання благословіння). Отже, стопа – як своєрідні ворота, через які можуть потрапляти або виходити сили, пов’язана з нижнім хтонічним світом. Інтерпретація стопи, як інструменту світосприйняття та вмістилища душі, має відголоски і в східних медичних практиках – проекція на цю частину тіла внутрішніх органів, та лікування шляхом впливу на певні точки шкіри ступні. З цим же, ймовірно, обумовлені чари на слід, поширені впродовж тривалого часу. Аборигени Австралії прив’язували до підошов пір’я Ему, щоб не залишати слід, бо якщо хотіли завдати людині шкоди, то пронизували відбиток її ноги гострим предметом [17, с. 66]. Архаїчність цього обряду безсумнівна, своїм корінням сягає до мисливських обрядів, де замітання сліду є необхідною умовою для вдалого полювання та навіть виживання. В «Сказаниях русского народа», зібраних І. П. Сахаровим ще у першій половині ХІХ ст., є опис чарів на слід, які використовувались майже в усіх селищах. Дослідник зазначав: «Верования селян к ним (чарам на след) так безгранично, что никто не может их разуверить. Человек, подвергшийся этому чарованию, почитается от всех погибшим, недоступным ко всякому исцелению. Трудно решить: когда забрело на русскую землю это чарование? Что оно не русское создание, в этом нет сомнения» [24, с. 79]. У цій же праці розповідається про чорнокнижників, чаклунів, які до смерті не встигли передати свої знання – їх душа не відходить «на той світ». При цьому існувало повір’я, «которое не оспаривается ни веками, ни людьми», що такого чаклуна необхідно перевернути у могилі і підрізати йому п’яти, таким чином випустивши його душу [24, с. 102]. Тут простежується схожість з образом Ахілла – не лише воїна, але і жерця, що пов’язує потойбічний і небесний світи. Коріння цього образу йде з Близького сходу і вважається індоарійсько-протогрецьким [30, с. 88]. Згадані вище приклади також вказують на зв’язок стоп з вмістилищем душі – свідомої людської або божественної. Пофарбування стоп у ямних похованнях, а також відчленування цієї частини тіла вказує на зв’язок з оживленням, переродженням. Відзначимо, що слід може залишати виключно жива істота (та що переміщається самостійно), тому ймовірно відбиток ноги, як пам’ять,  може бути представлений як атрибут культу предків (не виключена така ознака для катакомбних поховань з вохряними плямами-стопами).

Що ж стосується антропоморфної пластики доби раннього металу – необхідно зазначити кілька важливих моментів. По-перше, статуарні пам’ятки, що ймовірно втілювали ідею вертикалі та вшанування померлих предків [30, с. 145] або легендарних персонажів, в уявленні древніх «помирали» після перевтілення, після чого, стели знешкоджували, розбивали, клали в перекриття могильних ям [31, с. 25]. У цьому випадку стопи і являлись тим самим символом виходу енергії, духів предків, божеств чи самих померлих (це вже залежить від смислового навантаження, яке несли самі стели, що є питанням складним і предметом окремого вивчення). Зазначений раніше зв’язок зображення ступнів ніг з культом Вішну [30, с. 201], ймовірно, є не стільки ідентифікацією саме цього божества (хоча такий варіант також не варто однозначно відкидати), скільки вказують на семантичне значення його сліду як ритуального атрибуту, пов’язаного з подорожжю у космічному або потойбічному просторі, вмістилищем і джерелом духовної енергії та зв’язком з хтонічним «нижнім» світом. По-друге, не можна не відзначити той факт, що більшість зображень стоп на антропоморфній пластиці ідуть у комплексі з поясом – зображеним у техніці рельєфу на зразках зі складною іконографією (Керносівка, Федорівка) або профарбованого вохрою (ямна стела з Константинівки, з с. Братівка, стели з с. Пришиб) [8, с. 126-131]. Якщо розглядати пояс як межу між світом нижнім потойбічним та середнім, стопи підкреслюють роль стели як посередника [15, с. 454]. Пояс, що безумовно слугує предметом ініціації [25, с. 33; 29, с. 107-108], або може розглядається як символ пуповини (в тому числі пуповини між небом і землею) [30, с. 397], а також атрибут вождя чи жерця в скотарському середовищі у комплексі зі стопами може означати певну божественність влади, відповідність божественним аватарам Індри-Вішну, прагнення спільноти до переродження певних осіб у суспільстві. Тут же необхідно підкреслити, що, на думку автора, зображення стоп все таки не є ознакою соціальною, як вважають деякі дослідники, а несе семантичне навантаження, пов’язане з «низом» – хтонічним світом, і виступає скоріше як атрибут поховально-поминальних обрядів та культу предків з вшануванням їх чеснот (можливо з цим пов’язана відсутність на стелах більш пізнього часу таких типових для енеолітичних та ранньобронзових стел стоп та дерев життя, але наявність солярних символів, що пояснюється ідеологічними перетвореннями в бік сонячних божеств).

Насамкінець, відзначимо еволюцію культу стопи, що відбувалася поряд зі змінами в соціально-економічному та ідеологічному середовищі давнього населення. В палеоліті природні відбитки ніг у печерних стоянках несли ідею автоімітації в контексті мисливської магії [27, с. 11]. В неоліті  зображення відбитків людських ніг, що з’являються серед петрогліфів, набувають значення підкресленої антропоморфності, що пояснюється переходом до відтворюючого господарства. З енеоліту фарбування стоп вохрою (ямна АК, нижньомихайлівська група пам’яток), спорудження стопоподібних курганних насипів, а також зображення ступнів ніг на антропоморфній пластиці пов’язується не лише з присутністю певних анторопоморфних божеств у ритуалах, а й відображала певні уявлення стосовно посмертної сторони буття і переродження, а також вшанування культу предків. У цей період зображення стоп має значення не лише як самостійний символ, що несе семантичне навантаження, а й як ознака, що вказує на можливе значення антропоморфної пластики та її місце у поховальній обрядовості тогочасного суспільства. У катакомбний час ступні зникають з монументальної пластики, але широко побутують стопоподібні плями вохри, що скоріш пов’язані з самим похованим, хоч і несуть ймовірно ідею реінкарнації та потойбічної подорожі. Культ стопи в епоху бронзи і більш пізній час починає набувати зв’язок з військово-пастушеською  елітою в образах воїнів, героїв, лідерів або просто богів [10, с. 72]. Відбиток стопи (як вмістилища душі) означає вірогідно пам’ять про легендарного персонажа, божественну присутність. Саме у такому вигляді культ стопи і переходить до більш пізніх релігій – індуїзм, буддизм (показовим є те, що вшанування стоп Будди виникло раніше ніж поклоніння його статуям) [18, с. 28], а також християнство (камінь зі слідом ноги Ісуса у храмі Вознесіння в Єрусалимі) та іслам (необхідність знімати взуття у мечеті).

Таким чином, розглядаючи зображення людських стоп (як і інших атрибутів) у ритуально-поховальних комплексах, у тому числі на антропоморфній пластиці доби раннього металу, ми стикаємося з складними надприродними образами.  Для їх розшифровки та інтерпретації необхідний детальний аналіз, залучення додаткових фактів та спостережень (що часто є суб’єктивними). Тому питання про семантичне навантаження зображення стоп на монументальній пластиці зокрема, та у матеріальній і духовній культурі давніх спільнот залишається відкритим і потребує подальшого дослідження і накопичення нового фактичного матеріалу.

Джерела та література

1. Абхазкие сказки, – Сухуми, 1979
2. Володинина Т. Историческая фразеология и фольклорное предание: о возможности этимологии паремии на фоне поверий о шьющих камнях» // Балто-славянские культурные связи. – Рига, 2009
3. Гаврилов А.В. О значении охры в погребальном обряде археологических культур эпох палеолита-бронзы // Проблемы изучения катакомбной культурно-исторической общности: Тезисы докладов Всесоюзного семинара. – Запорожье, 1990
4. Гей А. Н., Малышев А. А., Равич И. Г. К вопросу о распространении традиций степного погребального обряда в предгорьях Северо-Западного Кавказа в эпоху средней бронзы // OPUS. Междисциплинарные исследования в археологии, Вып. 3. Москва. 2004.
5. Даниленко В. М. Кам’яна Могила. – К., 1986
6. Довженко Н. Д. Семантичний аспект дослідження скульптурних пам’яток Надчорноморщини доби енеоліту-бронзи // Наукові записки, – Т. 3 Історія, – К., 1999.
7. Доманский Я. В., Столяр А. Д. По бесовым следам, – Ленинград, 1962.
8. Кам’яні статуарні пам’ятки Надчорноморщини періоду ранньої та середньої бронзи / Авт.: Н. Д. Довженко; наук. ред. серії Р. В. Забашта. – К., 2009. – Кн. 1 – Т. 3: Доба бронзи
9. Ковалева И. Ф., Волкобой С. С., Марина З. П., Лихачев В. А., Попоцов В. А. Исследование курганных могильников у с. Верхняя Маевка в степном междуречье рек Орели и Самары // Курганные древности степного Поднепровья ІІІ – I тыс. до н. э., – Днепропетровск, 1977
10. Кореневский С. Н. Культ стопы у племен юга восточной Европы и Предкавказья в эпоху энеолита и бронзы (археологические источники и некоторые вопросы развития древних верований) // Погребальный обряд. Рекоснтрукция и интепретация древних идеологических представлений, – М., 1999
11. Марковин В. И. Заметки об изучении духовно-культурной стороны погребальных древностей // историко-археологический альманах, – Армавир – Москва, 2002 – Вып. 8
12. Мельник О. О., Стеблина І. О. Кургани Криворіжжя. – Кривий Ріг, 2012
13. Михайлов В. Д. Скульптура головы вешапа в гроте Каменной Могилы // Древности степного Причерноморья и Крыма ІІІ, – Запорожье, 1992
14. Пураны: Вишну-падам (переаод с санскрита Посовой Т. К.) http://scriptures.ru/puranas/vishnu.htm
15. Пустовалов С. Ж. Монография Б. Д. Михайлова «Петроглифы Каменной Могилы» и проблемы реконструкции мировоззрения давнего населения Украины // Stratum plus. 2003-2004. №2
16. Пустовалов С. Ж. К реконструкции религиозных представлений населения катакомбной общности» // Древнейшие общности земледельцев и скотоводов Северного Причорноморья (Vтыс. до н. э. – V в. н. э.), – К., 1991
17. Ричков М. О. Про зображення «ступнів ніг» на антропоморфних стелах доби раннього металу // Археологія. – 1982. – № 38
18. Робертс Дж. М. История мира, – М., 1999. – Т. 2: Восточная Азия и классическая Греция
19. Рудинський М. Я. Кам’яна Могила, – К., 1961
20. Саватеев Ю. А, Петроглифы Карелии. – Петрозаводск, 1976.
21. Самашев Зайнолла Наскальные изображения Казахстана как исторический источник, Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора исторических наук, – Алматы, 2010
22. Санжаров С. Н. Лисичанская антропоморфная стела // Матеріали та дослідження з археології східної України. Збірник наукових праць №9. – Луганск, 2009
23. Санжаров С. Н. Катакомбное погребение близ г. Северска // СА. – 1983. – № 3
24. Сказания русского народа собранные И. П. Сахаровым. – М., 1990
25. Супруненко А. Б. Фёдоровский идол и курган, – Киев-Полтава, 2011
26. Супруненко А. Б. О Фёдоровскопм идоле и кургане // Охорона і дослідження памяток археології Полтавщини, – Полтава, 1990
27. Столяр А. Д. О «гепотизе руки» как традиционном объяснении происхождения палеолетического искусства // Первобытное искусство. – Новосибирск, 1976
28. Телегін Д. Я. Вартові тисячоліть, – К., 1991
29. Формозов А. А. Памятники первобытного искусства на территории СССР, – М., 1980
30. Шилов Ю. А. Прародина ариев. – К., 1995
31. Щепинський А. О. Антропоморфні стели Північного Причорноморя // Археологія. – 1973. – № 9

 

* Татуювання — зображення (малюнок) на шкірі живої людини та процедура його нанесення. Технічно татуювання полягає в ін’єкціях фарби в глибину шкіри, чим досягається довготривалість — «вічність» татуювань.