Проблеми атрибуції та спроби ідентифікації антикварних ляльок

УДК 069-8

Карасенко В.Ю.

Старший науковий співробітник Національного заповідника «Хортиця»

Проблеми атрибуції та спроби ідентифікації антикварних ляльок

У статті Карасенко В.Ю. торкається проблем з атрибуції антикварних ляльок, а також подається приклад атрибуції ляльок приватної колекції.

Ключові слова: атрибуція антикварних ляльок

В статье Карасенко В.Ю. раскрывает проблемы в атрибуции антикварных кукол, а также приводит пример идентификации кукол частной коллекции.

Ключевые слова: атрибуция антикварных кукол

Karasenko V. Y. article opens a problem in an attribution of antiquarian dolls, also sets an example of identification of dolls of a private collection.

Keywords: attribution of antiquarian dolls

Те, що в минулому приносило радість дітям, сьогодні стає об’єктом приватного і музейного колекціонування. Інтерес до антикварних ляльок є зрозумілим, адже вони дають можливість ближче познайомитись з побутом, культурою відпочинку, системами навчання, естетичними уявленнями різних верств населення минулих часів. Цікаву думку з приводу іграшок висловив Г’ю Пірмен: «… Іграшка в коробці чи іграшка за склом – це різні речі: експонат, антикварна річ, предмет ностальгії чи приклад історії дизайну» [3, с. 151].

В Європі антикварними вважають ляльок, виготовлених до початку Другої світової війни. Частіше до збірок потрапляють ляльки періоду 1850-1930 років – самі тоді їх виробництво досягло розквіту. Назвемо кількох найвідоміших виробників: BRU, Jumeau, Thuillier, Gaultier – у Франції; Simon & Halbig, Kämmer & Reinhardt, Kestner, Armand Marseille – у Німеччині.

Слід сказати, що виробники ляльок ХІХ ст. залишили нам безліч проблем щодо атрибуції своєї продукції. Треба звернути особливу увагу на деякі аспекти, що нині можуть викликати плутанину під час ідентифікації ляльок ХІХ ст.

Сучасному досліднику антикварної ляльки потрібно враховувати елементи міжкорпоративної співпраці «лялькарів». На відміну від сучасних лялькових брендів, що жорстко захищають авторські права на свої молди та дизайн, фірми ХІХ ст. часто продавали фарфорові частини в невеличкі майстерні за кордон або в середині країни. Наприклад, фарфорові голівки для Kämmer & Reinhardt виготовляли фабрики компанії C.F. Kling та Simon & Halbig, пізніше – Rheinische Gummi und Celluloidwarenfabrik. Російська лялькова артіль Журавльова & Кочешкова працювала за французькими ліцензіями. Лялькові фабрики тих часів працювали в режимі жорсткої конкуренції. Французи робили ставку на високий рівень якості продукції, саме тому тиражі цих прекрасних ляльок були невеликими, що не скажеш про ціни на них. Німецькі ж виробники пішли іншим шляхом. Вони почали випускати велику кількість дешевих, середньої якості ляльок. І все ж таки між французькими та німецькими фабрикантами були роки співробітництва. Наприклад, з’явились ляльки з фарфоровими головами виробництва німецької фабрики Зімона і Хальбига (Simon & Halbig), виготовленні для французької фірми Фляйшмана і Блоделя (Fleischmann & Bloedel), а після 1899 року – для її спадкоємця, фірми SFBJ. Ці ляльки мали єдине маркування, чітко видавлене на потилиці великими літерами – DEP.

Ще один нюанс, що може збити дослідника антикварної ляльки з істинного шляху, полягає в тому, що до початку ХХ ст. на коробках з ляльками не вказували виробника. Це призводило до випадків, коли крамниці лялькового одягу та аксесуарів безцеремонно ставили на коробках власне клеймо, а ляльок переодягали у речі свого виробництва. Подібною переукомплектацією займались відомі французькі магазини Au Paradis des Enfants, Au Nain Bleu, Au Calife de Bagdad.

Застереження має і метод атрибуції ляльки за «ім’ям» продукту. Наприклад, німецькі виробники, намагаючись продати власний продукт, давали лялькам французькими імена. Тому сьогодні в приватних колекціях можна часто побачити ляльку-«француженку», виготовлену у Німеччині.

Найулюбленіший метод атрибуції – за клеймом – також потребує зваженого підходу, оскільки клейма з часом змінювалися. Наприклад, на голівках ранніх ляльок Kämmer & Reinhardt стояли тільки цифри, а на пізніх варіантах – позначка «K&R» із зіркою Давида або без неї (мал. 1). Система реєстрації німецьких моделей D.G.R.M., введена у 1891 році з метою захисту дизайну ляльок, часто давала збій, через що № 122 зустрічається у шістьох виробників, № 121 – у дев’яти, а № 123 – у п’ятьох німецьких виробників.

Крім усього названого, невблаганний час посприяв плутанині щодо ідентифікації ляльок. Їх виготовляли для гри, тому, якщо лялька ламалась, господарі могли замінити ту чи іншу частину, взявши потрібну деталь з іншої ляльки відповідного розміру.

Тож, приступаючи до атрибуції антикварної ляльки слід проаналізувати усі частини її тіла, аксесуари, упаковку (якщо така представлена), приділити увагу вивченню історії фабрики, на якій лялька ймовірно (або точно) виготовлена. Варто звернутись до каталогів та енциклопедії ляльок певних фірм, країни чи музеїв, до інтернет-ресурсів, на яких викладено перелік виробників, молди, маркування, основні патенти та фото ляльок [1; 2; 3; 5]. При цьому слід враховувати, що не всі фабричні архіви збереглись, тому деякі номери відливок, клейма, екземпляри позначаються як «невідомий виробник».

Спробуємо ідентифікувати декілька ляльок з приватної колекції автора.

1. До вашої уваги лялька приблизно 1860-1880 рр. випуску Зонебергської лялькової фабрики торгівельного будинку Дресселей (мал. 2). З 1804 р. фабрика існувала під назвою «Johann Philipp Dressel», у 1830 р. назву змінили на «Ernst & Carl Dressel», а у 1873 р. – на «Cuno & Otto Dressel» (COD). Ця Зонебергська фабрика займалась ляльками та іграшками набагато довше ніж інші фабрики в Тюрінгії. У ранній період там виготовляли ляльок з дерева та пап’є-маше. В подальші роки до асортименту додали ляльок з воску та глазурованого і бісквітного фарфору, композиту і целулоїду. У 1875 р. була зареєстрована торгова марка у вигляді шолому з крилами і підписом Holz Masse, що означає особливу деревно-композитну суміш з вологого паперу, гіпсу, гарячого клею та деревної пудри. Сьогодні дуже важко атрибутувати ляльок COD, адже тулуби маркувались не завжди, а голови та інші частини купувались у багатьох інших фабрик і районів Зонебергу і Вальтхаузену, серед яких були фабрики Armand Marseille, Ernst Heubach, Hering & Sohn, Schoenau & Hoffmeister, Gebruder Heubach та інші. На нашій ляльці немає клейма, виготовлена вона з якісного пап’є-маше, має скляні стаціонарні очі. Брош з вигравіруваним шоломом з крилами дає можливість припустити її приналежність фабриці «Cuno & Otto Dressel» і датувати 1880-м роком.
2. Ще одна лялька Зонебергської фабрики, але більш пізнього періоду – хлопчик африканського типу (мал. 3). Виготовлений з пап’є-маше, має фліртуючи скляні очі та клеймо – все це дає можливість атрибутувати його як ляльку Зонебергської фабрики «Cuno & Otto Dressel» і датувати приблизно 1930-40-м рр., адже у 1942 р. фабрика, як і більшість інших лялькових фабрик, припинила існування (мал. 4).
3. Лялька з фарфоровим обличчям і композитним тілом французького концерну Sosiété Française de Fabrication de Bébés et Jouets, про що свідчить клеймо на потилиці – S.F.B.J. (мал. 5, 6). Це об’єднання французьких лялькових виробників було засновано 6 березня 1899 р. До його складу увійшли такі відомі фабрики, як Salomon Fleischman & Jean Blodel, Hemri Pintel & Ernest Godchaux, Adolphe Bouchet, Emile Louis Genty (правонаступник Rabery and Delphieu), Paul Girard, Frederic Remignard, Adolphe Benoit Gbert, Arthur Wertheimer та Jumeau. Протягом всієї історії до цього об’єднання вступали й інші учасники. Об’єднання S.F.B.J. користувалось запасами цих фабрик і ніколи не використовувало целулоїд. Воно припинило виготовлення ляльок у 1957 році. Атрибутувати цю ляльку можна 1920-1930 роками.
4. Зустрічаються ляльки, на яких замість клейма є напис «made in Germany» (мал. 7). Такі голівки призначались для Америки. Річ у тім, що з 1890 до 1914 р. вся німецька лялькова промисловість переживала справжній бум. Фабрики будувались одна за одною. Як результат, з’явились крупні замовлення із закордону, в основному з США. Але за американським законодавством з 1892 р. всі товари, що імпортувались у державу повинні були мати позначку держави-виробника. Німці вирішили цю проблему просто – шляхом додавання слів «made in Germany». Частини лялькових тіл, виготовлених для внутрішнього ринку такого напису не мали. Фарфорова голівка з клеймом у вигляді зірочки, цифрами 4600 та літерами «S pb H» належить відомій німецькій фірмі Schoenau & Hoffmeister і датується приблизно 1905 роком (мал. 8). Цифра 4600 є номером відливки.
5. Маленька лялька з фарфоровою головою і тілом з пап’є-маше належить фарфоровому заводу Ернста Хубальта, розташованого у Копельсдорфі (мал. 9). У 1919 р. Ернст Хубальт і Арман Марсель об’єднали свої промислові набутки і створили завод Koppelsdorf (Vereinigte Koppelsdorf Porzellanfabrik vorm Armand Marseille & Heubach). Ляльки цього об’єднання маркували словами «Heubach Koppelsdorf», що ми бачимо на потилиці зазначеної ляльки (мал. 10). У 1932 році фабриканти розділили компанію і пішли власними шляхами. Таким чином, цю ляльку можна датувати 1919-1932 роками.

Отже, на сьогодні ринок антикварних ляльок складний і розрахований на експертизу і досконале знання матеріалу.

Бібліографічні посилання

1. Doll Makers by Country [Он-лайн довідник виробників, молдів, маркування антикварних ляльок]. – Режим доступу: http://www.dollreference.com.
2. Книги про антикварних ляльок [Інтернет журнал про антикварних ляльок «Щасливі ляльки»]. – Режим доступу: http://happydolls.livejournal.com/tag/книги
3. Котлер Н., Котлер Ф., Котлер В. Музейний маркетинг і стратегія: формування місії, залучення публіки, збільшення доходів і ресурсів. – К: Стилос, 2010. – 528 с.
4. Перелік основних лялькових виробників [Інтернет журнал «Зарубежный коллекционер»]. – Режим доступу: http://www.inoantiqpressa.com/index.php/dollsadvisory/219–1; http://www.inoantiqpressa.com/index.php/dollsadvisory/225–2-; http://www.inoantiqpressa.com/index.php/dollsadvisory/229–3
5. Таблиця основних лялькових патентів [Інтернет журнал «Очарование старинных кукол»]. – Режим доступу: http://avdolls.livejournal.com/23544.html