УДК 069.51.75 (477.63)
Засипкін Є.О.
Старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького
Обладунок крилатого гусара в експозиції музею
Зроблено спробу дослідити історію цінного музейного експонату – обладунку польського крилатого гусара, що знаходиться в стаціонарній експозиції ДНІМ і користується незмінним попитом відвідувачів.
Ключові слова: обладунок, польський крилатий гусар, музейна експозиція.
Сделана попытка исследовать историю ценного музейного экспоната – доспехов польского крылатого гусара, который находится в постоянной экспозиции ДНИМ и пользуется неизменным спросом посетителей.
Ключевые слова: доспех, польский крылатый гусар, музейная экспозиция.
Done attempt to investigate history valuable museum to the exhibit – обладунка of the Polish winged hussar that is in the stationary display of DNHM and has unchanging demand of visitors.
Key words: обладунок, Polish winged hussar, museum display.
Темою статі є вивчення експонатів Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького, зокрема експонату, що являє собою обладунки польського однокрилого гусара і його шолом. Ці два експонати є невід’ємними предметами для експонування за номерами КП-2378, О-717 (кіраса) та КП-2379, О-297 (шолом) [4].
До Дніпропетровського музею комплект обладунків потрапив у 1951 р. Переданий він був зі Львівського історичного музею (наказ про передачу № 1042 від 26 жовтня 1951 р.) [4]. Відноситься комплект до колекції Підгорецького замку, із якої у 1947 р. надійшов до Львівського музею [1, с. 59]. Разом із обладунком до ДНІМ було передано і крило, яке зараз не експонується. Воно потребує повторної реставрації перед експонуванням.
Кіраса польського гусара утворена з декількох складових – це панцир з двох частин: нагрудна пластина та пластина на спині, одна до одної кріпляться шкіряними ременями. Кіраса на половину є сегментованою, що обумовлено здешевленням виробництва обладунків. До обладунка прикріпленні наручі також сегментовані у верхній частині. Частина наруків’я, яка йде нижче ліктьового суглобу, має бути цільнокованою, але вона відсутня. Краї обладунка обковані міддю і латунню, прикрашені примітивним гравіруванням. Шолом «шишак» (польською – szyszak) має класичний вигляд – напівсферичної форми [3, с. 13]. З заду до шолома приклепаний сегментний козирок, навуши перекріплені ремінцями, заклепками кріпиться до голови захисний гребінь, з переду також є козирок, через який проходить нанісник збільшеного розміру. В деяких варіантах, схожих за розмірами на маску або півмаску, нанісник проходив крізь тулію і був рухливим.
Цей обладунок відноситься до кінця XVII ст., зроблений він ще по, так званому, «typ starszy» (старий тип) [3, с. 13] – обладунку зразка 1640-1675 рр. На спині кріплення для одного крила. Крило дерев’яне має класичну для даного періоду геподібну форму.
Після дослідження даного експонату і проведення порівняльного аналізу із обладунками, що зберігаються у музеях Львова (Львівський історичний музей та його відділ «Арсенал»), за фотоархівами, приходимо до висновку, що даний обладунок, як і більшість обладунків кінця та середини XVII в., є продуктом масового виготовлення і належав не надто заможному шляхтичу. Про це говорить доволі груба робота коваля, а також наявність примітивних прикрас на кірасі, таких як оздоблення латунню закінчень кіраси. На нагрудній пластині є відбиток і місце для кріплення рицарського хреста. Для польських гусарів та шляхти було досить розповсюджене, як і для лицарів інших країн, прикрашання свого обладунка гравіруванням та іншими прикрасами [3, с. 24]. Переважає гравірування образів святих, здебільшого Діви Марії, та нанесення різноманітних лицарських відзнак на кірасу із латуні і міді, таких як лицарських хрест чи знов таки образи святих. Відсутність гравірування і, не дивлячись на наявність слідів від мідного хреста, говорить про не високу заможність господаря. Не зважаючи на це, кіраса, як захисний обладунок, технологічно повністю відповідає поставленій меті – бути легкою (до 20 кг) та захищати господаря від холодної зброї супротивника.
Той факт, що господар обладунку був незаможним шляхтичем, не применшує значимості експоната. Обладунок однокрилого крилатого гусара має величезну цінність для історичного музею Дніпропетровська як унікальний експонат. У музеях України та країн СНД залишилось не більше тридцяти одиниць подібних обладунків із колекції Підгорецького замку. У ЛІМ та «Арсеналі» зберігається 18 експонатів, інші – у музеях Києва, Харкова, Дніпропетровська, Москви та Санкт-Петербурга [2].
Крім того цей унікальний обладунок належав одному із польських шляхтичів – вояків армії Яна ІІІ Собеського [1, с. 59], який командував об’єднаними військами європейських держав під час звільнення Відня від військ Османської імперії у 1683 р. [6, с. 401]. Цей рік ознаменувався великим походом османських військ на Європу [8, с. 268]. Під проводом великого візира Кара Мустафи зібралася 140 000 армія для продовження священної війни з «невірними». Метою війни було захоплення Відня, який називали серцем Європи. Не маючи достатніх сил протистояти ворогові Леопольд І – імператор Священної Римської імперії – звернувся за допомогою до Станіслава Яна ІІІ, короля Речі Посполитої, коронованого у 1674 р. [6, с. 403]. Саме під його проводом 12 вересня об’єднані війська німецьких князівств, народів Речі Посполитої і запорізьких козаків здолали армію Османської імперії, що мала на завжди змінити вигляд Європи [8, с. 270].
За твердженнями львівських істориків, ці обладунки є бойовими і належали до роти товаришів Яна Яблоновського – воєводи руського з 1664 р. і великого коронного гетьмана Польщі з 1682 р. До рот ротмістрів входило від 100 до 150 вояків. Чи належав обладунок товаришу (пол.: Towarzysz), чи воїн був у складі «коп’я» (пол.: Poczet), достеменно невідомо [3, с. 5]. Адже товариші були досить заможними шляхтичами, які брали витрати свого «коп’я» на себе і економічно були пов’язані із ротмістром. Можливо, обладунок належав пахоліку, європейці часто називали їх пажами [3, с. 6]. Похоліків набирали із зубожілої шляхти чи навіть з простолюдинів, їм надавали лати та озброєння, за бажанням товариша, і могли записувати чи не записувати, за тим же бажанням товариша, до списку найманих. Тож належність обладунка до того чи іншого стану можна залишити відкритим, але вважаю доцільним відносити обладунок із колекції ДНІМ до стану товаришів. Даний обладунок є повним, конструктивно якісним і має, хоч і не надто дороге, оздоблення. Подібне засвідчує, що його господар мав бути у числі товаришів.
На сьогоднішній день кожна країна, що приймала участь у цій великій війні приписує саме собі заслугу у перемозі [6, с. 402]. Але не можна нехтувати тим фактом, що саме польські крилаті гусари були найбільш пристосованими до боїв із османською армією [5, с. 319] і в битві під Віднем виконували найбільш ризиковані тактичні завдання. Саме гусари короля пробилися і захопили табір самого візира. Саме польські гусари об’єднали в собі мобільність і легкість турецької кавалерії і важку озброєність європейських кавалеристів [6, с. 403].
Початком класичної історії власне гусар можна вважати 1576 р., коли трансильванський князь Стефан Баторій обирається королем Польщі. Зазвичай, історичний шлях становлення гусарів починається ще з Х ст. – із легкої сербської кінноти [3, с. 3]. Саме серби-найманці протягом XIV-XVI ст. були прототипом більш пізніх гусарських об’єднань, і вже на початку XVI ст. вони, як hussar – «солдат легкої кінноти», переходять на службу Польської корони. Але саме Стефан Баторій, створюючи підґрунтя для майбутнього, проводить уніфікацію гусарських полків, які на багато десятиліть стануть однією з найпотужніших кавалерій Європи.
З точки зору музейності, обладунок польського однокрилого гусара в експозиції зали № 2 ДНІМ має значення експонату, що виконує задачу показати не лише одного із шляхетських супротивників козаків під час Визвольної війни під проводом гетьмана Б.З. Хмельницького у його справжньому героїчному образі, а й частину потужної європейської армії, що на початку і в середині XVII ст. знаходилася у піці своєї могутності і непереможності [7, с. 121]. Він також є прикладом занепаду шляхетського, лицарського способу ведення війни вже наприкінці XVII – поч. XVIII ст., періоду руїни Козацької України, коли з поля бою йдуть лицарі у важких обладунках та ополченці, а їм на зміну приходить регулярна армія.
Як зазначалося на початку статті, експонат крім показної цінності є унікальним, адже подібних обладунків залишилось всього декілька десятків.
Бібліографічні посилання
- 110 раритетів Львівського історичного музею. – Л.: Афіша, 2003. – 239 с. (59).
- Високий замок [Электронный ресурс]. – Режим доступу до газети http://www.wz.lviv.ua/articles/27375
- Воєнно-історичний альманах «Новый солдат». – Артемівск: Книга, 2002. – № 142. – С 32.
- ДНІМ: Фонд зброї. Інвентарна книга № 1. Рукопис.
- Королюка В.Д. История Польши / В.Д. Королюка, И.С. Миллера, П.Н. Третьякова. – М.: АН СССР, 1956. – 706 с.
- Норман Дейвіс. Боже ігрище. Історія Польщі / Норман Дейвіс. – К.: ОСНОВИ, 2008. – 1079 с. (401-403).
- Українське козацтво. Мала енциклопедія. – К.: Генеза, 2002; Запоріжжя: Прем’єр, 2002. – 567 с. (121).
- Чухліб Тарас. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500-1700 / Тарас Чухліб. – К.: Києво-Могилянська академія, 2010. – 446 с.
