УДК 069.53 (477.64)
Москалець А.А.
Старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького
Розглянуто досвід роботи Дніпропетровського національного історичного музею щодо використання театралізованих науково-просвітницьких заходів для відвідувачів.
Ключові слова: театралізація, музей, відвідувачі.
Рассмотрен опыт работы Днепропетровского национального исторического музея по использованию театрализованных научно-просветительных мероприятий для посетителей.
Ключевые слова: театрализация, музей, посетители.
Experience the Dnшepropetrovsk national historical museum is considered in relation to the use of theatricalizing scientifically elucidative measures for visitors.
Key words: theatricalization, museum, visitors.
Сьогодні в музеєзнавстві домінує новий погляд на функціонування музею. Музей стає не тільки місцем зберігання, експонування та дослідження предметів минулого, що залишились у первісному вигляді, а й своєрідним комунікативним простором, відкритим для мистецької практики, «сценічними підмостками», на яких талантом експозиційників та художників-дизайнерів «оживають» і, по своєму, ніби в картинах Сальвадора Далі, «інсценуються» історичні події та явища, біографії видатних діячів минулого, сюжети літературних творів тощо [1.] Саме тому «театралізація» (від образної, ігрової побудови експозиції до органічного існування театралізованих акції і, навіть, повноцінних театральних вистав в музеї) стає невід’ємною частиною існування сучасних музеїв. До того ж, примушені шукати шляхи залучення відвідувачів у нових економічних умовах, музеї все частіше роблять ставку на розважальну функцію музею.
Природньо, що застосування видовища в музейній практиці має як своїх прихильників, так і противників, до аргументів яких треба прислухатися. Але, в цілому, побоювання, що під тиском видовищності, застосування новітніх технологій музей буде знищений як самостійна система зі своїми унікальними традиціями, є безпідставними. Більш того, як вважають деякі музеєзнавці, «…створення театральних вистав, що претендують на автентичність в «натуральному» історичному музейному просторі, можна розцінювати як частину… загальноєвропейської моди на автентичність в різних її проявах, як своєрідну охоронну відповідь культури на виклик технічного прогресу» [4.]
Нажаль, сьогодні існує тенденція, коли практика (постановка вистав в музеї) значно випереджає теоретичне осмислення цих явищ в музеї. Театрознавство, що досліджує театральну виставу, історію театру, драми, не виявляє особливого інтересу до процесів «театралізації» інших явищ культури. З іншого боку, і для музеєзнавців театралізовані акції та музейно-театральні вистави залишаються периферійною темою, що далеко відстоїть від основних функцій музею. Якщо про «музейні вистави» і згадується в статтях музеєзнавців, то, в першу чергу, відзначається їх культурно-освітня функція – традиційна для розуміння ролі музеїв у суспільстві. Музейники-практики не квапляться проаналізувати та поділитися досвідом створення вистав в музеї, розкрити, так би мовити, «кухню» процесу. Принаймні літератури з цього питання у відкритому і широкому доступі автору даної статті знайти не вдалося, хоча деякі українські музеї (наприклад, музей М. Булгакова та історичних коштовностей в Києві, музей історії релігій у Львові та музей Л. Українки в Ялті) мають чималий досвід в даному напрямку роботи. В 1999 році в Музеї Ф.М. Достоєвського в Санкт-Петербурзі відбувся науково-практичний семінар «Музей плюс театр». В ньому взяли участь музейні працівники і режисери, що здійснювали постановку вистав в музейному просторі. Однак, нажаль, подальшого розвитку ця тема не отримала.
Не претендуючи на всебічний музеєлогічний аналіз такого явища «як театралізація музею», автор даної статті ставить собі за мету поділитися «театральним» досвідом останнього десятиріччя Дніпропетровського національного історичного музею.
«Театралізація» і як засіб експозиційного рішення музейного простору, і як форма роботи з відвідувачем має в нашому музеї давні традиції. Елементи театралізації (вплетення в сценарну канву музейних лекцій, погостин, свят, презентацій виставок, музичних і танцювальних номерів, реконструкцій народних обрядів, інсценувань класичних літературних творів тощо) активно використовувалися в нашому музеї як форма взаємодії з відвідувачами. Великим успіхом користувались і користуються зараз дитячі екскурсії з лялькою, коли екскурсовод розповідає і спілкується із дітьми від імені театральної ляльки-персонажа, наприклад, хлопчика-козака, і костюмована тематична екскурсія залою Великої Вітчизняної війни, яку проводить екскурсовод, одягнений в автентичну форму лейтенанта РККА періоду Великої Вітчизняної війни.
У 2005 р. музей вперше взяв участь в загальноєвропейській акції «Ніч музеїв». Спеціально для цієї акції ми створили нічну екскурсію з елементами театралізації «Людина і Степ». Місцем для реалізації проекту стали чотири зали стаціонарної експозиції музею.
Був написаний текст екскурсії, в якому йшлося про окремі епізоди історії краю від давнини до ХХ ст. (давньоарійський період, скіфське панування, кіпчаків-половців, козацькі традиції, урядову колонізацію краю к. ХVІІІ ст., бурхливий промисловий розвиток краю к. ХІХ – п. ХХ ст.) та найбільш відомі, «брендові» експонати музею (Керносівський ідол, скіфські та половецькі статуї, народні картини «Козак-Мамай», карету часів подорожі Катерини ІІ до Таврії). Текст складався з науково-популярної частини, написаної в жанрі лекції, та літературної частини, написаної за мотивами оповідань О. Гончара.
У канву екскурсії були вплетені чотири невеликі постановочні сценки, які або ілюстрували розповідь екскурсовода (сценка тренувального двобою запорожців), або конфліктували із основною канвою екскурсії, повертаючи глядачів в інший час (періодична поява «Д.І. Яворницького», і його намагання провести власну екскурсію), або підхоплювали і продовжували розповідь екскурсовода (сценка із промисловцем). Загальна тривалість інсценувань складає не більше 20 хв., загальна тривалість всієї екскурсії – 60 хв.
Крім того, ми використали інші суто театральні прийоми: аудіо-супровід (звуки степу, фрагменти музичних та поетичних творів), гру світла (приглушили основне освітлення залів і підсвітили окремі експонати чи фрагменти експозиції), театральне задимлення, аромати. Всі ці засоби були покликані створити таємничу, загадкову атмосферу, вплинути на емоційний стан відвідувача.
Створюючи цей проект, ми ставили собі за мету примусити відвідувача по-іншому подивитися на музей. Для нас це був експеримент, і він повною мірою вдався. Екскурсія викликала зацікавленість: тільки у 2005 році вона була проведена 15 разів. У наступні роки вона регулярно проводилася в середньому раз на місяць по дві екскурсії. Кількість осіб в групі – 20-25. Проект успішно реалізується і сьогодні.
У 2011 р. ми створили новий проект – «Однажды мы будем солдатами», який, спираючись на дослідження російського музеєзнавця, кандидата культурології Щепеткової І.А., можна повною мірою віднести до музейно-театральної вистави [4].
Вистава присвячена подіям і героям Великої Вітчизняної війни на Дніпропетровщині. В ній йдеться про події початку війни та окупації Дніпропетровська, про застосування «нового порядку» на окупованих територіях, про розгортання підпільно-партизанського руху на Дніпропетровщині та його героїв, про найпоширенішу зброю періоду війни, про події багатоденної операції форсування Дніпра в районі сіл Військове-Вовніги.
Створюючи цей проект, ми ставили перед собою завдання органічно поєднати в єдиному дійстві традиційну музейну екскурсію з її науково-просвітницькою функцією із театральним видовищем, яке впливає на емоційну сферу. Спробувати, використовуючи як музейні засоби, так і засоби запозичені із інших «мов» мистецтва, поєднати їх у співвідношенні 1:1 і створити, таким чином, окремий вид дійства, який би в той же час відрізнявся і від музейного, і від театрального дійства і був конкурентоздатним продуктом.
Приступаючи до реалізації проекту і маючи попередній досвід використання «театралізації» в роботі з відвідувачем, ми добре розуміли свої переваги та недоліки. До останніх ми віднесли: слабке (порівняно із класичним театром) технічне оснащення (статичне «некероване» світло, відсутність необхідного обладнання для аудіо-супроводу тощо); відсутність професійних театральних діячів (з огляду на те, що належало написати та поставити п’єсу, створити декорації та костюми, це був суттєвий недолік). Крім того, ми розуміли, що не можемо конкурувати із театром і за пропускною здатністю. Якщо місткість середньої театральної зали складає кілька сотень місць, то кількість відвідувачів в музейній групі не перевищує 30-35 осіб. Тобто існує реальна загроза економічного провалу будь-якого проекту цього напрямку. Разом із тим ми мали і переваги, головною серед яких є справжність. Музейні зали містять справжні речі з різних епох, які можуть і повинні стати і «героями» дійства, і гарними «декораціями», що допоможуть створити певну атмосферу. Щоправда, і тут є зворотній бік. Експозиція нашого музею настільки «театральна» (тобто має яскраво виражений образ), настільки стаціонарна і настільки вимоглива до умов збереження та охорони, що змінити її майже неможливо. Необхідно із самого початку, з етапу написання сценарію, «вписуватися» і в її образ, і в вимоги збереження, і в її обмеженість простору. Тобто працювати з тим, що є, або шукати можливість для використання окремого приміщення (наприклад, виставкової зали), в якому з «нуля» створювати експозицію-антураж для конкретного проекту.
Наступна наша перевага – достовірність інформації. Музеям, як науковим (науково-просвітницьким) установам, вірять. Сюди йдуть не тільки за емоціями, а й за достовірною інформацією, яку знайти можна тільки тут (враховуючи той інформаційний хаос, в якому перебуває сучасна людина).
До речі, невелику пропускну спроможність музею теж можна перетворити на перевагу. Скорочення відстані від акторів (дуже важливо при цьому, щоб їх костюми теж були якомога достовірнішими), «декорацій», можливість не тільки зблизька роздивитися предмети і костюми, а й доторкнутися до них, можливість розгорнути дійство навколо публіки, взаємодіяти із нею – все це примусить відвідувачів відчути себе учасниками вистави, учасниками певних історичних подій. І все це можливо тільки в музеї.
Ще один плюс – це можливість групи пересуватися залами музею, кожен з яких має свої «декорації», свій антураж, свою атмосферу. Це надасть дійству динамічності, а відвідувачу відчуття руху не тільки в просторі, але й у часі.
Враховуючи всі переваги та недоліки музейного простору як місця розгортання майбутнього дійства, ми почали працювати над сценарієм. Одразу ж хочу сказати, що вистава була б неможлива без наших партнерів із клубів військової реконструкції: «Східний вал», «Рубіж Дніпро» та «Гренадер». Саме вони грають основні постановочні сцени у виставі, надають нам якісний реквізит і костюми (точні копії обмундирування та зброю військових Червоної Армії та Вермахту), інформаційну підтримку. Після кожної вистави відвідувачі можуть сфотографуватися із «німцями» та «червоноармійцями», розглянути і потримати в руках речі і зброю, навіть приміряти дещо на себе. Все це є частиною вистави і, за словами самих відвідувачів, справляє неабияке враження.
На відміну від попереднього проекту, роботу над виставою «Однажды мы будем солдатами» ми розпочали із постановочних сцен. Прописуючи тексти і сценографію, ми змушені були враховувати акторський досвід і майстерність наших непрофесійних акторів, технічні та охоронні вимоги експозиції. Тому із всього розмаїття фантазій ми обрали 7 сцен загальною тривалістю 30 хв. (загальна тривалість вистави – 60 хв.):
- Побачення лейтенанта Червоної Армії з дівчиною напередодні війни.
- Захоплення німецькими військами будинку музею.
- Мародерство німецьких військ в музеї.
- Перевірка документів.
- Розстріл німцями червоноармійця та заручників.
- Підготовка до форсування Дніпра.
- Форсування Дніпра.
Нажаль, довелося відмовитися від реконструкції бою на предметному плані діорами, оскільки він виявився технічно не пристосованим для вільного пересування по ньому навіть незначної кількості людей.
Обрані сцени ми розподілили рівномірно в просторі (по різних залах) і часі, розташували їх в хронологічному порядку і по мірі зростання емоційного впливу на публіку (найбільш емоційно вражаючими були сцени розстрілу (середина вистави) та форсування Дніпра (майже кінець вистави).
Важливо сказати, що майже в кожній з цих сцен ми намагалися обіграти й експонати музею. Наприклад, в сцені мародерства німецьких військ в музеї вони стріляють по кам’яних статуях з відповідними коментарями, а в сцені підготовки до форсування Дніпра солдат-червоноармієць розповідає про «Катюшу». Залучено до екскурсії і будівлю музею: в сцені захоплення німцями музею німецький офіцер дивується красою одного із залів музейного будинку, змушуючи і екскурсантів мимоволі разом за ним оглядати чудову ліпнину стін і стелі. В сцені форсування Дніпра обіграно, навіть, експозицію. Крім того, в текст екскурсовода також включено розповіді про окремі експонати та їх демонстрація.
Із самого початку ми не хотіли відмовлятися від екскурсовода, оскільки його розповідь повинна була логічно зв’язати постановочні сцени, в ній містилася наукова інформація, і саме екскурсовод мав керувати групою. Перший варіант тексту був написаний в жанрі науково-популярної лекції. Передбачалося, що розповідь екскурсовода буде малоемоційною (на протилежність постановочним сценам), і може варіюватися від вистави до вистави. Але під час репетицій поступово замість екскурсовода вималювався цілісний образ провідника по дорогах війни. Він настільки органічно вписався в канву вистави, що публіка сприймала його як невід’ємну частину театральної вистави. Тому, відповідно до образу, був переписаний і текст.
Вистава відбувається на базі 5 залів музею і діорами «Битва за Дніпро». Не всі ці зали мають відношення до теми війни. Деякі з них є виставковими, крім того, ми задіяли також сходини на другий поверх і фойє. Тому виникла необхідність в додаткових декораціях, що потребувало і додаткових капіталовкладень. Ми декорували зали новоробами плакатів та рекламних оголошень довоєнного часу, радянськими та німецькими транспарантами, пінопластовими протитанковими загородженнями «їжаками», мішковиною, снарядними ящиками тощо. Для здешевлення проекту декорації виготовляли власноруч.
Крім того, як і в попередньому проекті, ми використали перевірені театральні прийоми: аудіо-супровід (звуки бою, сирени повітряної тривоги, фрагменти музичних та поетичних творів), гру світла (приглушили основне освітлення залів і підсвітили окремі експонати чи фрагменти експозиції), театральне задимлення, відео- та фотоматеріали, що проектуються на стіни.
Всі ці спецефекти синхронізовані із розповіддю екскурсовода, а група відвідувачів час від часу опиняється в центрі театрального дійства і стає головною діючою особою вистави, виконуючі ті чи інші накази. Так, в сцені перевірки документів військовий СС проходить повз групу, світить ліхтариком в очі відвідувачам, ніби перевіряючи їх благонадійність. У сцені розстрілу червоноармійця офіцер, який керує розстрілом, питає, чи є в натовпі євреї, та обирає випадкового заручника. А в сцені підготовки до форсування Дніпра відвідувачі стають молодим «зеленим» поповненням, яким необхідно ознайомитись із пам’яткою бійця (пам’ятки роздаються відвідувачам і залишаються у них на згадку).
Екскурсія-вистава викликала жваву зацікавленість з боку відвідувачів. З моменту створення її подивилося близько 1000 осіб (кількість людей в групі обмежується 25-30 особами). Наведемо деякі відгуки глядачів:
«Особенно мне понравилось, как ненавязчиво и естественно экскурсия переходила в спектакль. Действительно, начинаешь чувствовать себя солдатом. А эти расстрелы! Дрожь по телу… А видеоролик… Думаю, мало кто смог удержать слезы при его просмотре или ком не подкатил к горлу»
«…ми, як глядачі, були учасниками самого процесу дії»
«Мене вразило фактажне наповнення і форма подання фактів»
«Когда фрицы стреляли в вестибюле, было такое впечатление, что действительно переносишься в то время!»
«… в восприятии задействованы все органы чувств»
Реалізація подібних проектів потребує часу, натхнення і певних матеріальних витрат (на постановку вистави «Однажды мы будем солдатами» ми витратили 10 місяців і 3,5 тис. грн.), а також партнерів. Це ексклюзивні (іміджеві) проекти, і створювати якісні конкурентоздатні дійства самотужки музею не під силу: не вистачить ані технічної бази, ані професійності.
Такі проекти ні в якому разі не можуть замінити традиційні види музейної роботи із відвідувачем (так, частка театралізованих екскурсій в нашому музеї складає не більше 1 % від загальної кількості екскурсій). Разом із тим, вони викликають зацікавленість, примушують говорити про музей (телевізійні сюжети, статті в пресі, обговорення на форумах), успішно формують позитивний імідж музею як цікавого, сучасного, інтелектуально-розважального місця.
Театрально-музейні проекти можуть і повинні бути комерційно вигідними. Але, щоб це сталося, необхідно розробляти рекламну кампанію і стратегію прокату вистави.
Бібліографічні посилання
- Нагорський Н.В. Музей и досуг / Педагогічні та рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля: Міжнародна науково-практична конференція. Київський національний університет культури і мистецтв, 4-6 червня 2004 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tourlib.net/statti_tourism/nagorsky.htm.
- Никишин H.A. Музейные средства: знаки и символы / Н.А. Никишин / На пути к музею XXI века: Сб. науч. тр. – М., 1997. – С. 37-54.
- Пшеничная C.B. Музей как информационно-коммуникативная система: Автореф. дис. канд. культурол. наук: 24.00.03 / С.В. Пшеничная; СПбГУКИ. – СПб., 1999. – 17 с.
- Щепеткова И.А. Театрализация музейного пространства как форма взаимодействия с посетителями / Автореферат диссертации. – СПб., 2006. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.referun.com/n/teatralizatsiya-muzeynogo-prostranstva-kak-forma-vzaimodeystviya-s-posetitelyami.
- Юренева Т.Ю. Музееведение / Т.Ю. Юренева. – М.: Академический проект, 2003. – 560 с.
