УДК 82-3
Чирич Л.М.
Старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького
Непокора долі. Паралімпійці Дніпропетровщини – призери паралімпіад 1996-2009 рр.
Здійснено спробу охарактеризувати через музейну колекцію біографії спортсменів з інвалідністю, відомих призерів Паралімпіад – представників цього спортивного руху з Дніпропетровщини.
Ключові слова: паралімпіада, спортсмени-інваліди, музейна колекція.
Сделана попытка охарактеризовать, используя предметы музейной коллекции, биографии спортсменов с инвалидностью, известных призеров Паралимпиад – представителей этого спортивного движения из Днепропетровщины.
Ключевые слова: паралимпиада, спортсмены-инвалиды, музейная коллекция.
The author made an attempt to describe biographies of sportsmen – disabled persons, who became famous prize winners of the Paraolympics, on the base of the museum collection.
Key words:Paraolympics, sportsmen-invalid, museum collection
У світі є багато людей, які опинились за межею фізичних можливостей, тобто людей з інвалідністю. Але багато з них досить часто мають надзвичайну силу духу та прагнення до повноцінного життя. Через «не можу» вони долають усі бар’єри і вірять у те, що завоюють можливість бути рівними в суспільстві здорових людей. Можливість – це спорт, де щоденні тренування та робота над собою допомагають долати власні слабинки, особисті проблеми. У спорті вони живуть з думкою, що необхідно боротися – боротися за життя, за себе. Спортсмени з інвалідністю наперекір долі, незважаючи на жалість та зради, перемагають, щоденно доводять усім, що мають право на радість, щастя, мрію.
Яскравим прикладом цього є перемоги та світові рекорди спортсменів з інвалідністю Дніпропетровського обласного центру «Інваспорт», які разом з Національною збірною командою України змушують уболівальників та фанів різних країн слухати гімн України та майоріти у небі прапор з державними кольорами – жовтим та блакитним, що уособлює вітчизняних героїв. В останні роки слово «Паралімпіада» на слуху в усього світу. Латинське значення префіксу «para» (приєднаний) підкреслює те, що паралімпіади – всесвітні ігри спортсменів-інвалідів – проводяться услід за великими олімпійськими перегонами у тих же країнах, на тих же спортивних аренах. Їх відкривають і завершують такі ж яскраві церемонії.
У фондах Дніпропетровського національного історичного музею протягом останніх років сформована колекція різноманітних матеріалів (фото, документи, нагороди, кубки, сувеніри), що відтворюють розвиток даного напрямку фізкультурно-спортивного, олімпійського руху на Дніпропетровщині і в Україні в цілому [6]. Це дозволило відображати цікаві сторінки з історії «Інваспорту» на виставках в музеї та за його межами. Зокрема, в 2012 р. на загальноспортивній виставці до чемпіонату з футболу Євро-2012 матеріали спортсменів-інвалідів посіли одне з провідних місць.
Розвиток паралімпізму та спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Перші спроби залучення людей з обмеженими фізичними можливостями до фізичної культури та спорту були історично зафіксовані ще у 1888 році, коли в Берліні сформувався перший спортивний клуб для людей з вадами слуху. Перші Всесвітні ігри глухих (пізніше – Дефлімпійські ігри) відбулися 10-17 серпня 1924 року в Парижі.
Поступово світ переконувався у тому, що люди з інвалідністю також мають право на фізичну культуру і спорт. Після Другої світової війни почали активно долучатися до спорту інваліди з порушенням опорно-рухового апарату. В 1944 році в рамках проведення обов’язкової частини комплексного лікування була впроваджена спеціально розроблена спортивна програма для «візочників». Розробником став Людвіг Гутман – нейрохірург німецького походження, який емігрував до Великобританії у 1939 році, рятуючись від німецької окупації. 28 липня 1948 року у госпіталі Сток-Мандевілю (Англія) були проведені перші ігри серед спортсменів на візках, що стали прототипом Паралімпійських ігор.
Не зважаючи на зростаючу популярність спортивного руху людей з інвалідністю в усьому світі, на теренах тодішнього СРСР ця тема або повністю замовчувалась, або висвітлювалась у якості невеличких публікацій – оглядів новин. Починаючи з 1957 року, з’явилась інформація про успішні виступи спортсменів СРСР з вадами слуху. Інші інваліди могли їм лише позаздрити. При цьому кінець 1950-х та 1960-ті роки стали періодом неймовірного зростання у світі популярності ігор для спортсменів з інвалідністю.
Інтеграція паралізованих людей в суспільство почалася в СРСР наприкінці 1980-х років, коли розпочалась «перебудова», революційні ідеї якої торкнулись не тільки сфери економіки, а й почали пробиватися паростки нового руху – фізичної культури і спорту інвалідів. На VIII Паралімпіаді (1988 р.) в перший і останній раз виступала збірна СРСР з літніх паралімпійських видів спорту: всього 12 спортсменів. Три легкоатлета з України завоювали 8 золотих і одну срібну медаль.
Формування руху серед інвалідів в Україні веде початок із 1988 року. Саме у цей час – у 1989 році – було започатковано фізкультурно-спортивні та оздоровчі клуби інвалідів. Точкою опори, що змінила свідомість людей з інвалідністю та ставлення всього українського суспільства до них, став безмежний оптимізм Валерія Михайловича Сушкевича та його однодумців, які створили в 1989 році в Дніпропетровську Асоціацію фізкультури та спорту інвалідів «Оптиміст» [2]. В.М. Сушкевич знав всі проблеми інвалідів з середини, вважаючи інвалідність проблемою суспільства, а не самої людини з інвалідністю.
Сушкевич Валерій Михайлович народився 14 липня 1954 року в м. Тараща Київської області в сім’ї вчителів. У три роки захворів на поліомієліт і, як наслідок, став інвалідом з паралізованими ногами і частково лівою рукою. З тих пір все його життя – боротьба. Завжди поряд з ним був батько, який довго не міг змиритися з інвалідністю сина – возив його до екстрасенсів, лікарів, чаклунів, лікував бджолиною отрутою. В сім років батько поставив Валерія на милиці та відправив до звичайної школи. Зі світу дитячої інвалідності він був переміщений до середовища здорових людей і впорався з цим. Родина кожного року влітку мандрувала по Криму, і Валерій відкрив для себе плавання – у водній стихії він був як усі діти. Швидко навчився плавати і проводив у воді по 5-6 годин. Це допомогло йому стати чемпіоном України з плавання. Ледве переміщуючись на милицях, Сушкевич закінчив Дніпропетровський державний університет, механіко-математичний денний факультет (1976 р.), за освітою – математик-програміст, закінчив аспірантуру того ж університету. Працював слюсарем на Дніпропетровському металургійному заводі (1974-1975 рр.), інженером конструкторсько-технологічного бюро різних підприємств міста Дніпропетровська. З березня 1990-1992 року – голова Дніпропетровської асоціації фізкультури і спорту інвалідів «Оптиміст», співголова Союзу організацій інвалідів України, депутат Дніпропетровської обласної ради народних депутатів. У 1994-97 рр. – віце-президент Національного комітету спорту інвалідів України, радник Прем’єр-міністра України на громадських засадах (1997, 2000 рр.), президент Української федерації спорту інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату, Президент Паралімпійського комітету України. Валерій Сушкевич – неординарна та сильна особистість. Будучи інвалідом першої групи та пересуваючись на візку, він зміг стати спортсменом-переможцем. Валерій Михайлович – дворазовий чемпіон СРСР з плавання серед інвалідів, активний учасник паралімпійського спорту з кулькової стрільби, пауерліфтингу та гірського спорту, Герой України, кавалер ордену Ярослава Мудрого. Двічі одружений, має двох синів та доньку.
Стрімкий злет масового спорту інвалідів в Україні відбувся, коли була започаткована унікальна і поки що єдина у світі державна система фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» з 27 регіональними відділеннями, які разом забезпечують впровадження в життя державної політики з питань фізичної культури і спорту інвалідів в Україні. В 1993 році на базі «Оптиміста» на Дніпропетровщині був створений обласний центр «Інваспорт», три міських центри «Інваспорт», 14 спортивних клубів «Інваспорт», обласна дитячо-юнацька спортивна школа для дітей-інвалідів паралімпійського руху, мета яких – повернути їх до Життя, змусити повірити в себе. «Від успіхів у спорті до перемог в житті» – життєве кредо спортсменів-інвалідів. У Дніпропетровському обласному центрі «Інваспорт» працюють 47 секцій з 10 видів спорту – волейбол сидячий, футбол, плавання, легка атлетика, пауерліфтинг, настільний теніс, спортивне орієнтування [5]. Центр забезпечений просторими спортивними залами з потрібними тренажерами, плавальним басейном спортивного клубу «Метеор», що був реконструйований у 2007 році. Сучасна спортивна споруда обладнана всіма необхідними засобами для тренування інвалідів. Всього на Дніпропетровщині фізкультурно-спортивною реабілітацією займаються 9400 інвалідів з різними нозологіями, ураженнями опорно-рухового апарату, вадами зору, слуху, фізичними та розумовими вадами. Наслідок роботи обласного центру «Інваспорт» – десятки спортсменів-інвалідів, чемпіони та призери Паралімпійських ігор. Серед них лижниці-біатлоністки Світлана Трифонова (Кривий Ріг, Дніпропетровська область) і Олена Юрловська (Київ), які стали срібними та бронзовими призерами в біатлоні VIII Паралімпіади в Солт-Лейк-Сіті у 2002 р. (США). Секрет їх успіху – тренування до втрати свідомості, роками по декілька разів на день. На IX зимовій Паралімпіаді в Турині (2006) у змаганнях з біатлону (10 км) п’єдестал пошани зайняли три українки – Олена Юрловська, Світлана Трифонова, Людмила Павленко (дві золоті, одна срібна, одна бронзова). В музейній колекції представлені фотографії, медалі та спортивний костюм Кіріченко Ірини, призера чемпіонатів Світу, Європи з біатлону, учасниці зимової Паралімпіади 2006 року, сувеніри спортсменів – подарунки із різних країн.
Світлана Трифонова (Кривий Ріг, Дніпропетровська область) стала інвалідом у 8-у класі. Через невдалу діагностику лікарів у неї розвинулась пухлина на хребті, після важкої операції наступив повний параліч ніг. Батьки поставили старе крісло на балкон п’ятого поверху їхньої квартири, в ньому Світлана проводила велику частину свого часу. Закінчила 9 і 10 класи, навчилася плести на спицях, але одного разу зрозуміла, що життя проходить, а потрібно жити, використовуючи всі ресурси й можливості, які у тебе є. З друзями організувала у Кривому Розі фізкультурно-спортивний клуб для інвалідів. Приводом була образа, що на всесоюзних змаганнях інвалідів з плавання, що відбулися в Кривому Розі, не було криворізьких спортсменів. У клубі тренерів не було, і друзі займалися тренуванням самі. Допомагала і лікувальна фізкультура. Світлана зробила себе спортсменкою сама. Її називають багатоверстатницею: вона брала участь у перегонах на візках, займалася пауерліфтингом, лижами, стрільбою з луку, плаванням. У 1991 році взяла участь у марафоні Москва-Київ-Кривий Ріг. За 21 день інваліди пройшли 1400 км на відкритих візках. Світлана – чемпіон Європи-99 з пауерліфтингу, майстер спорту міжнародного класу, срібний призер з біатлону Паралімпіади-2006.
Олена Акопян (Дніпропетровськ) – заслужений майстер спорту, багаторазова чемпіонка світу і Європи з плавання, лідер українського плавання серед паралімпійців, срібний призер Паралімпіади в Атланті (1996 р.) та Сіднеї (2000 р.) [1], чемпіон та призер Паралімпіади в Афінах (2004 р.) – золота медаль на дистанції 50 м вільним стилем, дві срібні, одна бронзова. Всі ці досягнення дівчина виборола не лише як спортсмен, а як людина, якій судилося після трагічного випадку назавжди лишитися в інвалідному візку – в 15 років бандитський удар в спину назавжди зробив її інвалідом. Але дівчина не зламалася. До басейну Олена потрапила випадково і розпочала тренуватися. Розбивала до крові пальці, натирала жорсткі мозолі на долонях, прокладаючи собі шлях до нового життя. Все її життя – тренування і віра у свої можливості. Бажання ставити мету і досягати її допомагали Олені всюди: вона закінчила Дніпропетровський інститут фізкультури на відмінно. Минув час, і дорогою життя Олени стала водна гладь. Вона кожним своїм виступом розбурхувала спортивний світ [4].
Лідія Соловйова (Дніпропетровськ) – майстер спорту міжнародного класу, заслужений майстер спорту, випускниця Дніпропетровського інституту фізичної культури і спорту, кавалер ордену «Княгині Ольги» I-ї та II-ї ступенів, чемпіонка Паралімпіад 2004, 2008 років у змаганнях з пауерліфтингу [3]. В Пекіні (2008) вона перемогла свій і світовий рекорд: вага її штанги – 105,5 кг. Лідія – інвалід дитинства, народилася у Дніпропетровську. Батьки відмовились від неї ще в пологовому будинку. Вага Лідії – 40 кг, зріст – 128 см. Вона з тих людей, які фізичну недосконалість подолали фізичною одержимістю. У фондах історичного музею є фотографія – Лідія Соловйова на п’єдесталі пошани Паралімпіади 2004 року в Афінах.
Цілий комплекс предметів музейної колекції розповідає про футбольні досягнення інвалідів. У фондах зберігається фотографія збірної команди України з футболу серед спортсменів з наслідками дитячого церебрального паралічу. У складі команди – футболісти Дніпропетровського обласного центру «Інваспорт»: Цуканов Андрій, Дутко Тарас, Овчаренко Сергій, Кабанов Володимир, Жучинин Євген, Вакуленко Сергій.
Дніпропетровські футболісти – одні з кращих у команді, яка є переможцем чемпіонатів світу, Європи, Паралімпіад 2004, 2008 років. На фотографіях відбиті моменти гри футболістів з наслідками церебрального паралічу. Про їхні успіхи свідчать кубки чемпіонатів світу, Європи, світового передолімпійського турніру в Євпаторії 2004 року, медалі, футбольний м’яч з автографами дніпропетровських футболістів, вимпели та талісмани світових змагань з футболу.
Безліч в Україні і світі таких людей – інвалідів, які змогли знайти свій шлях у житті, долаючи всі перешкоди, подаючи приклад ставлення до життя всім людям. Їхній життєвий шлях – гідний наслідування, вражає мужністю і відданістю справі. Матеріали паралімпійців поповнили зібрання нашого музею, знайшли своє місце в колекції з історії спортивного руху Дніпропетровської області серед тисяч документальних, фотографічних, речових джерел, що розповідають про видатних спортсменів краю. Формування цієї колекції триває, її поповнення залежить від нових спортивних звершень наших земляків.
Бібліографічні посилання
- Аллахердян С. Вшанування переможців Паралімпіади в Сіднеї // Зоря. – 2000. – 23 листопада.
- Аллахердян С. Инваспорт – 10 лет спустя // Наше місто. – 2004. – 3 березня.
- Аллахердян С. Украинцы удивили Египет (успіх Лідії Соловйової – пауерліфтинг) // Наше місто. – 2004. – 9 липня.
- Косий А. Пловцы – паралимпийцы Днепропетровщины // Днепр вечерний. – – 11 июня.
- Свічадо. – 2003. – № 1, 2, 3, 4.
- Фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького (відповідно до груп зберігання).
