Вклоняємося воїнам-митцям

УДК:785.161:947.085(477)

 

Філатова Н.С.

Завідувач науково-просвітницьким відділом Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років»

Сербіна І.П.

Старший науковий співробітник Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років»

 

Вклоняємося воїнам-митцям

 

У статті висвітлюється діяльність Українського ансамблю пісні і танцю, що в роки війни пройшов складний бойовий шлях разом із військами Південного, Південно-Західного, Закавказького, Північно-Кавказького, Воронезького, Степового та І-го Українського фронтів. За роки війни колектив ансамблю виступав у військах 2850 разів.

Ключові слова: ансамбль, пісня, танець, фронт.

В статье рассказывается о деятельности Украинского ансамбля песни и танца, прошедшего в годы войны трудный боевой путь вместе с войсками Южного, Юго-Западного, Закавказского, Северо-Кавказского, Воронежского, Степного и Первого Украинского фронтов. За годы войны коллектив ансамбля выступал в войсках 2850 раз.

Ключевые слова: ансамбль, песня, танец, фронт.

 

This article describes the activities of the Ukrainian ensemble of song and dance that during the war was a part of Southern, Southwestern, Transcaucasian, North, Voronezh, Steppe and First Ukrainian fronts. During the war the collective has gave 2850 concerts.

Key words: ensemble, song, dance, front.

 

Велику Вітчизняну війну досить часто називають не тільки війною моторів, але й зіткненням ідей, світоглядів, культур. Культура на той час стала органічною частиною воєнної дійсності, могутньою духовною зброєю в боротьбі проти ворога. Велику роль відіграли створені тоді фронтові концертні бригади, головними завданнями яких було піднесення морального духу воїнів та агітація й заклик до боротьби проти нацизму.

На фронтах Великої Вітчизняної війни перебувало понад 40 тисяч працівників мистецтв. Вони були об’єднані у 3685 фронтових артистичних бригадах і влаштували 473 тисячі концертів, завдяки яким фронтовикам вдалося побачити 1,3 млн. концертів і вистав. Тисячі артистів, письменників, музикантів нагороджені бойовими орденами та медалями [14].

Діяльність фронтових концертних бригад широко представлена в Меморіальному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». У фондозбірні Меморіалу зберігається унікальна колекція матеріалів (близько 150 одиниць музейних предметів), що розповідає про діячів культури і мистецтва, які в роки війни наближали перемогу за допомогою художнього слова, пісні, кінострічки. Серед них, насамперед, згадуємо: народних артистів СРСР З.М. Гайдай, А.М. Бучму, І.С. Паторжинського, І.С. Козловського, заслужену артистку СРСР Л.Д. Чернишову (Періо), народного артиста УРСР Ю.С. Лаврова, заслужену артистку УРСР А.І. Васильєву, заслужену артистку РСФРР К.І. Шульженко.

Упродовж 1996-1997 рр. до Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. надійшов родинний архів подружжя Чернишових – Олексія Семеновича та Лідії Дем’янівни (у роки війни О.С. Чернишов – начальник, а Л.Д. Чернишова – художній керівник Українського ансамблю пісні і танцю), а також солістів ансамблю: О.М. Ананьєвої, Є.М. Романової, А.М. Князєва тощо. Ці матеріали – справжня скарбниця оригінальних матеріалів, що складається з документів і фотографій, відгуків на виступи ансамблю, платівок тощо.

З початком війни український ансамбль пісні і танцю Донбасу повернувся із Самарканда до м. Сталіно. Звідти чоловічий склад ансамблю відразу був мобілізований у діючу армію. Не воліли залишатися вдома і жінки. Більшість артисток стали санітарами й медсестрами. Із ста членів ансамблю залишилося близько тридцяти осіб. У такому творчому складі й почалися виступи вокально-хореографічного колективу у військових частинах: «Ніколи не забуду наш перший концерт. Було це в районі села Куроїдівки Дніпропетровської області. У прифронтовому лісі, підклавши під боки згорнуті шинелі, у вилинялих від поту й пороху гімнастерках сиділи бійці і командири. Ніколи я не бачила більш вдячної, більш щирої, більш доброї аудиторії, ніж на фронті. І як хотілося, щоб наша пісня дійшла до кожного серця, запала в душу, допомогла цим людям відчути, як ми любимо їх, як хочемо допомогти громити окупантів. Тоді ми неначе складали іспит перед найвимогливішим журі на право називатися фронтовим ансамблем», – згадувала Л.Д. Чернишова [3].

Фронтовий шлях вокально-хореографічного колективу почався в 1941 р.: «За розпорядженням секретаря Ворошиловградського обкому КП(б)У А. Гаєвого від 12 листопада 1941 р. керівників ансамблю направлено до штабу Південного фронту» [5].

Відновлення колективу ансамблю відбулося завдяки турботі командування фронту. Базуючись у Кам’янськ-Шахтинському Ростовської області, Л.Д. Чернишова і диригент-хормейстер І.І. Чижський, який працював раніше в капелі «Думка», проводять інтенсивну роботу зі створення ансамблю, відвідують військові підрозділи, ознайомлюються з гуртками художньої самодіяльності донбаських шахт, колгоспів, оголошують конкурси в Сталінграді і Ворошиловграді. Війна об’єднала в цей колектив людей, які приїхали з різних куточків країни [залізничним та автомобільним транспортом – прим.ред.]. У 1941 р. прибула до новоствореного ансамблю ворошиловградська вчителька Лариса Троценко. Вона відразу полонила всіх своїм чистим і сильним сопрано, вродженою музикальністю. У Ворошиловграді ввійшов до ансамблю тенор Леонід Конобрицький. У Сталінграді Л. Чернишова познайомилася зі співачкою Марією Єршовою, незамінною виконавицею українських веснянок. Баритон Володимир Портнов приїхав з Охтирки, а Микола Щоголь – прекрасний бандурист – прибув із Борисполя.

Микола Тимофійович Щоголь ще до війни керував Бориспільською капелою бандуристів, закінчив 1-й курс Львівської консерваторії. Війна застала його у 8-й танковій дивізії, із якою він дійшов до Сталінграда. В ансамблі М.Т. Щоголь став хормейстером. Обдарований композитор, він пізніше виступив як основний автор пісень та аранжувань для ансамблю.

У 1942 р. на Закавказькому фронті, у Тбілісі, ввійшов до ансамблю досвідчений диригент і композитор Зіновій Остапенко. З Києва приїхали: баяніст Петро Вавілов, акордеоністка Валентина Дзюбенко, соліст-танцюрист Леонід Калінін, який понад десять років працював у балеті Київської опери; подружжя – Ганна та Іван Марочкіни, які і танцювали і співали; танцюристки – Ганна Кривенко та Марія Вишнева.

Днем народження колективу артистів стало 1 січня 1942 р. У місті Кам’янськ-Шахтинському ансамбль дав свою першу велику театралізовану виставу. У підготовленій концертній програмі були і пісні, і танці, і музика. Дівчата і хлопці, одягнені в українські костюми, виконували улюблені народом пісні, розігрували жанрові сценки, демонстрували вокально-хореографічні композиції. Ці твори пронизувала героїчна патетика, любов до Батьківщини. Здавалося, що то не артисти вийшли на сцену, а приїхали на фронт з далекого тилу брати і сестри воїнів, щоб продемонструвати їм могутню силу свого руху. Таким і був задум – уся концертна програма мала створити враження єдиної масової вистави – мітингу, що кликав фронтовиків на бій, надавав їм сили й наснаги.

10 березня 1942 р. у Ворошиловграді, де перебував на той час український уряд, відзначалися роковини Т.Г. Шевченка. Про той вечір та створення одного з провідних номерів ансамблю «Думи дніпровських партизанів» залишилися спогади автора твору «Думи» Олександра Левади (О. Левада, Л. Дмитерко, Т. Плоткін упродовж воєнних років завідували літературною частиною ансамблю):

«Той великий і по-справжньому святковий вечір на честь нашого безсмертного Кобзаря пам’ятатиму завжди … Зал був переповнений: військові й цивільні, солдати й генерали, письменники й члени уряду республіки… Серед літераторів – російські письменники Б. Горбатов, В. Поляков, І. Френкель і велика група українських письменників та митців, серед яких особливо виділявся статурний, зосереджений, по-військовому стрункий і по-античному вродливий Олександр Довженко.

На вечорі лунали схвильовані слова про безсмертя нашого народу, про безсмертя полум’яних творів Шевченка, які з новою силою прозвучали в ці грізні дні… всі ми були настроєні на одну хвилю, високе духовне піднесення неподільно панувало в переповненому залі. О. Довженко, якого в ті гіркі дні рідко можна було побачити усміхненим, в антракті збуджено ходив по сцені, схвильовано проказував: «Який же вечір! Який незабутній вечір!» [7].

Після урочистої частини виступав Український ансамбль пісні і танцю Південного фронту. За тодішньою традицією, ансамбль розпочав свій виступ «Піснею про Сталіна» композитора П. Козицького, а потім майстерно виконав кілька хвилюючих композицій на шевченківські тексти: «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої», «Ой літа орел», «Три шляхи» та народні пісні, які були тепло сприйняті аудиторією. Окремий розділ програми становила «Дума дніпровських партизанів» [1].

О. Левада займався редагуванням літературних текстів і створенням нових пісень та музичних композицій. Саме він був ініціатором «створення великої музично-пісенної ораторії на теми війни …, в якій були б використані традиційні форми українського народного героїко-патріотичного епосу… Принцип театралізації пісні, що його впроваджувала в ансамблі Лідія Чернишова, міг би надати такій ораторії форми яскравого видовища.

При політуправлінні фронту працював композитор Модест Табачников, веселий, жвавий одесит. На той час він уже створив на нашому фронті вдалу мелодію до популярної фронтової пісні «Давай закурим» на слова мого колеги, поета Іллі Френкеля. Табачников зрозумів наш задум із півслова. Вирішили назвати ораторію «Дума дніпровських партизанів». З березня 1942 р. «Дума» міцно ввійшла в репертуар ансамблю аж до закінчення війни…» [7].

У створенні репертуару допомагали відомі українські письменники П. Тичина, А. Малишко, А. Головко, Л. Дмитерко, композитори Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, К. Данькевич, А. Штогаренко. За роки війни в колективі сформувалися власні композитори: диригент Зіновій Трифонович Остапенко та бандурист Микола Тимофійович Щоголь.

Відчуваючи себе частиною величезної країни, що бореться проти знавіснілого ворога, керівництво ансамблю висунуло пропозицію створити на кошти творчих працівників танкову колону «Українське мистецтво». У квітні 1942 р. після коротких ділових зборів було внесено 30 тисяч карбованців у фонд побудови танкової колони. Не обмежуючись цим, артисти ухвалили зібрати ще 50 тисяч карбованців, провівши у вихідні дні платні концерти. На заклик Українського ансамблю пісні і танцю оперативно відгукнулися артисти З. Гайдай, К. Лаптєв, А. Васильєва і багато інших діячів українського мистецтва. Навесні 1942 р. український вокально-хореографічний колектив виступав серед захисників шахтарського краю.

Із «Донесення № 2304 політвідділу 18-ї армії політуправлінню Південного фронту про перебування ансамблю в діючій армії від 9 до 22 травня 1942 р. … За цей час ансамбль побував у 3-х з’єднаннях і дав 25 концертів. Свої концерти ансамбль давав безпосередньо на передовій … продемонстрував високу майстерність… Артисти ансамблю виявили себе не лише як кваліфіковані актори, а також як звитяжні воїни, які, незважаючи на неодноразові артилерійські обстріли, продовжували свою благородну справу. Під час виступу ансамблю в з’єднанні, де командиром товариш А.Й. Петраківський (395 стрілецька дивізія Героя Радянського Союзу майора А.Й. Петраківського), артисти змушені були тричі переривати свою роботу через артобстріл… У з’єднанні, де командиром товариш К.І. Провалов (383 стрілецька дивізія Героя Радянського Союзу генерал-майора К.І. Провалова), у результаті артобстрілу були вбиті артисти І. Власов, І. Целютін, поранені В. Землянов , М. Науменко, О. Гаршенін …» [8]. Через кілька днів від важких поранень Марія Науменко і Іван Гаршенін померли. Артистів поховали як солдатів, у братській могилі біля залізниці. Воїни на честь загиблих салютували залпом. Про смерть своїх улюблених друзів-співаків, танцюристів дізналися в усіх підрозділах. Але на війні не буває без втрат…

Тим часом військова муза не знала відпочинку. Ансамбль рухався в розташуванні військ Південного, Південно-Західного, Закавказького, Північно-Кавказького, Воронезького, Степового, І-го Українського фронтів. Фронтові концерти колективу однодумців і талановитих виконавців відзначалися високою художньою культурою.

У тяжкі години відступу Україною і в радісні дні визволення рідного краю серця воїнів зігрівала ласкою і теплом українська пісня, яка звучала як провісник майбутніх перемог, як голос невмирущої народної душі.

«…Ми бачили, як палко сприймає воїн народну пісню, як відгукується він на заповітні переживання, і зробили для себе висновок: наше завдання полягатиме саме в тому, щоб якнайповніше розкрити народні музичні і пісенні скарби, якнайкраще донести до глядача глибину почуттів, притаманних нашій пісні, – любов до батьківщини, ненависть до ворогів, її ніжну лірику, багатство та красу мелодії…», – згадувала Л.Д. Чернишова [13].

Свідченням творчої оперативності колективу стало введення до репертуару ансамблю нових пісень радянських композиторів: «Священная война», «В бой за Отчизну» О. Александрова, «В землянке» М. Фрадкіна, «Темная ночь» М. Богословського, «Смуглянка» А. Новикова, «Рано-раненько» М. Блантера, «Вечер на рейде» В. Соловйова-Сєдого, а також пісні композиторів ансамблю «За Дніпром – потоком» М. Щоголя на слова А. Малишка, «У степу, там, де курган» З. Остапенка на слова Л. Дмитерка, «Червона хустина» і «Ти поїдеш завтра зранку» З. Остапенка на слова А. Малишка.

Прикрасою сольних і хорових номерів був сильний, виразний і красивий голос Лариси Троценко. Крилато і дзвінко він звучав в українській народній пісні «Гандзя». Це був один з найяскравіших і найжиттєрадісніших номерів різнобарвної програми ансамблю. Зворушували суворих фронтовиків жіночі дуети – Лариси Троценко і Марії Єршової, Лариси Троценко і Тамари Гербут. Їхні сильні повнозвучні голоси легко виводили пісні «Очерет лугом гуде» і «Кучерява Катерина», «Ой Морозе Морозенку», «Вишенька-черешенька», «Посадила огірочки», «Ой лопнув обруч». Дівчата, вдягнуті в яскраві, мальовничі національні костюми, весело й запально виконували народну пісню «Ой ходила дівчина бережком». І в такт пісні, легко і плавно, мовби не торкаючись землі, проходила в танці артистка Марія Вишнева, яку на фронті любовно називали «Вишенькою». З піснею в ансамблі був органічно пов’язаний танець. Такими були і «Туман яром котиться», «Ой лопнув обруч», «Ой ходила дівчина бережком», де з природною грацією і віртуозною майстерністю виступали артисти М. Вишнева і Л. Калінін. Чудове враження справляли по собі «Веснянки» на музику К. Стеценка, сплетені в єдине ціле із пісень і танців.

«… Ллється лірична пісня… Заспівує Марія Єршова: «Заплету віночок, заплету шовковий, на щастя, на диво, на чорнії брови»… Починається танець «Горлиця», овіяний щирою народною поезією. Танцюють … М. Чучина і М. Меркулов. Вони виступають наперед, а позаду, як вінок із весняних квітів, в’ється мальовничий хоровод…» [4].

За війну художнім керівником ансамблю Л.Д. Чернишовою було створено понад 100 вокально-хореографічних номерів і композицій. У другій половині 1942 – на початку 1943 рр. Український ансамбль пісні і танцю радував серця захисників Кавказу, радянських воїнів в Ірані. У січні 1943 р. концертна діяльність колективу проходила на Закавказькому фронті. Тут ансамбль одержав радісну звістку. Указом Президії Верховної ради УРСР від 24 січня 1943 р. колектив Українського ансамблю пісні і танцю було нагороджено почесною Грамотою Президії Верховної ради УРСР [2]. Грамотами були удостоєні М. Вишнева, Т. Вавілов, Т. Гербут, М. Єршова, В. Землянов, В. Портнов, М. Щоголь, а Лідії Чернишовій та Івану Чижському було присвоєно почесне звання заслужених артистів УРСР [2].

Почесні грамоти від вищих державних установ, ордени і медалі, грамоти і подяки від командування військових частин і з’єднань – усе це документи оспіваного у піснях часу, коли слово митця було зброєю проти ненависного ворога. За самовіддану працю у справі культурного обслуговування діючих частин Закавказького фронту у Вітчизняній війні були нагороджені солісти-танцюристи Є. Романова та А. Князєв [9].

«З метою обслуговування особового складу частин Червоної армії, задіяних на українській території, а також населення щойно визволених районів України, ЦК КП(б)У та Раднарком УРСР визначили місцем перебування ансамблю пісні і танцю, що перебував на Закавказзі, – Південно-Західний фронт. Керівництво республіки просило військове командування відрядити в його розпорядження ансамбль і всіляко сприяти його терміновому виїзду та пересуванню 26.1.1943 р.» [10].

У середині квітня 1943 р. ансамбль прибув на місце призначення в містечко Старобільськ у розпорядження політуправління Південно-Західного фронту. Під час напруженої роботи серед частин і підрозділів фронту артисти виїздили до Москви, де виступали перед трудящими столиці у госпіталях, на антифашистських мітингах. У серпні 1943 р. колектив, керований Лідією Чернишовою, було передано в розпорядження політуправління Воронезького фронту.

Разом із діючою армією український ансамбль пройшов курними військовими шляхами по всій Україні. Колектив був удостоєний честі взяти участь у перших концертах щойно визволеного Харкова, зокрема в театрі російської драми та в Парку імені Т.Г. Шевченка, де зібралися 25 тисяч мешканців міста. На першому концерті були присутні маршал Г.К. Жуков, генерал армії І.С. Конєв, Голова Президії Верховної Ради УРСР М.С. Гречуха, Голова Ради Народних комісарів УРСР Л.Р. Корнієць. У збірному концерті митців української і російської сцени виступали І. Паторжинський, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Козловський, були поети М. Бажан, П. Тичина, М. Рильський, кінорежисер і письменник О. Довженко, композитор П. Козицький.

1 вересня 1943 р. до Українського ансамблю пісні і танцю надійшло привітання членів Військової ради Степового фронту «з дворічною роботою на фронті. Від імені рядового, сержантського та офіцерського складу висловлювалася глибока шана і вдячність за прекрасні концерти для військ фронту та населення визволеного від фашистських загарбників м. Харкова» [11].

Рухаючись на захід, ансамбль Лідії Чернишової разом із військами входив у визволені міста і села рідного Донбасу: Макіївку, Маріуполь, Горлівку, Краматорськ, Слов’янськ – у всіх цих містах ансамбль виступав із концертами. Усіх артистів надзвичайно зворушила і схвилювала зустріч із рідним м. Сталіно, з очима, повними сліз, проходили вони повз зруйновані вулиці і будинки.

7 листопада 1943 р., на другий день після визволення столиці України, колектив виступав перед трудящими міста і військовими частинами. Віднині фронтова доля ансамблю була пов’язана з 1-м Українським фронтом.

У короткі хвилини дозвілля творчий колектив працював над створенням нових концертних програм. Це були, зокрема, пісні «Чом ти, Дніпре, смутен-каламутен», «Дніпро перейшли батальйони», «Солдатська пісня», «Пісня Першого Українського фронту» (музика З. Остапенка і М. Щоголя).

Концерт на фронті – чи то в період підготовки до виконання бойового завдання, чи то під час наступу або відпочинку на передньому краю – став невід’ємним елементом бойового життя багатьох частин і з’єднань в 1944 р.

У червні 1944 р. на Прикарпатті поблизу Коломиї колектив виступав у підрозділах 1-го Чехословацького армійського корпусу. Аудиторія гаряче сприймала українську «Кучеряву Катерину» і російську «Барыню», білоруську «Лявониху» і молдавську «Смуглянку», а словацькі пісні «Стой, вояк, на варті» і «Вриця дівча» після першого же куплету підхопив солдатський хор.

«Ваш ансамбль своїми виступами дав нам не тільки справжню насолоду, а й почуття глибокої слов’янської солідарності», – написав у подяці генерал Л. Свобода [12].

У січні 1945 р. свій двотисячний концерт ансамбль дав на території визволеної Польщі недалеко від плацдарму радянських військ за Віслою.

У Ставці маршала І.С. Конєва ансамбль Л. Чернишової дав кілька концертів для радянських та американських військових. Про один із них, що відбувся у старовинному німецькому замку, і згадує І.С. Конєв: «…Цей ансамбль… під керівництвом Лідії Чернишової був у нас на фронті дуже популярний. Коли ансамбль виконував гімн Сполучених Штатів, американці, які були в залі, підспівували, а потім гаряче аплодували нашим музикантам. Аплодували вони й тоді, коли ансамбль виконав гімн Радянського Союзу.

Генерал Бредлі, сидячи поруч зі мною, зацікавлено розпитував, що це за ансамбль, звідки тут, на фронті, оці артисти. Я сказав йому, що ансамбль складається з наших солдатів, які пройшли разом із військами фронту великий бойовий шлях. Проте, як мені видалося, він поставився до моєї відповіді без особливої довіри. І даремно, бо більшість учасників ансамблю справді почали війну солдатами, а потім, коли вже було сформовано ансамбль, багато разів виступали у військах першого ешелону, часто в небезпечних умовах» [6].

День Перемоги Український ансамбль пісні і танцю зустрів у Ставці маршала І.С. Конєва. На святковому концерті, як подарунок своїм друзям, артисти з особливим емоціональним піднесенням виконали «Пісню Першого Українського фронту», «Пісню про генерала Ватутіна», «Пісню про маршала Конєва» З. Остапенка та М. Щоголя.

За роки війни 65 провідних артистів ансамблю було нагороджено орденами й медалями. А 2850 концертів, влаштованих ансамблем від Кам’янськ-Шахтинського до Берліна, були високо оцінені видатними радянськими воєначальниками – Г.К. Жуковим, І.С. Конєвим, М.Ф. Ватутіним, Р.Я. Малиновським, І.В. Тюленєвим… 2850 концертів за війну – це по 2 виступи щодня.

Велика Вітчизняна війна є однією із найдраматичніших сторінок історії українського народу. Війна стала серйозним випробовуванням для українського суспільства і для митців зокрема. За несприятливих для творчості воєнних умов культурна діяльність українських митців не лише не втратила свою національну спадковість і самобутність, а набула нового звучання, слугувала піднесенню бойового духу бійців, впевненості в неминучу перемогу.

 

Бібліографічні посилання

1. Комуніст. – 11.03.1942 / Фонди НМВВВ: КВ-207113, Г-72798.
2. Комуніст. – 26.01.1943 / Фонди НМВВВ: КВ-181301, Г-69130.
3. Музи не мовчали 1941-1945 років. – К., 1976. – С. 56 / Фонди НМВВВ: КВ-59337, К-1754.
4. Народна артистка СРСР Лідія Чернишова / Збірник досліджень і спогадів. – К., 1978. – С. 121 / Фонди НМВВВ: КВ-206463, К-24370.
5. Фонди НМВВВ: КВ-206362/1, Д-33034/1. Таких розпоряджень та посвідчень про відрядження 1941-1945 років – керівників Українського ансамблю пісні і танцю О.С. та Л.Д. Чернишових в музеї зберігається декілька. Фонди НМВВВ: КВ-206361/1-6, КВ-206362/1-4, НД-24863/1-4.
6. Фонди НМВВВ: КП-145005, К-15393.
7. Фонди НМВВВ: НД-24868/1-2.
8. Фонди НМВВВ: КВ-206362/1, Д-33035/
9. Фонди НМВВВ: КВ-207404/1, Д
10. Фонди НМВВВ: КВ-206362/2, Д-33034/2.
11. Фонди НМВВВ: КВ 206365/2, Д-33035/2.
12. Фонди НМВВВ: КВ-206363/4, Д-33035/4.
13. Чернишова Л.Д. Три роки на фронті // Радянська Україна. – 06.10.1944 / Фонди НМВВВ: КВ-217117, К-76561.
14. Чернігівщина у вогні: Календар 2003 / Чернігівське земляцтво; авт.-упорядник І.М. Корбач. – К.: Український Центр духовної культури, 2002. – С. 389.