Є питання прості і в той же час неймовірно складні. Вони викликають роздратування або посмішку, непорозуміння або глибокі роздуми. Ось, наприклад, одне з них. Що ми, наукові співробітники, показуємо відвідувачу, демонструючи йому предмети, розкладені в музейній вітрині? Працівники музеїв рідко питають себе про це, ще рідше над такими речами замислюється відвідувач. Однак, часто в результаті проведення соціологічних досліджень з’ясовується, що автори експозиції прагнуть показати одне, а відвідувачі бачать зовсім інше. Тому крім чисто людської допитливості і бажання зрозуміти зміст експозиції як особливого явища культури, ставити такі питання змушує ще й професійна відповідальність експозиціонера як активного учасника створення експозиції.
Розмірковуючи над цим, експозиціонер повинен дивитись на результати своєї праці — експозицію, а також на безліч інших експозицій, що існують нині та існували колись. Питання про створення музейної експозиції належить до числа фундаментальних проблем музейної науки та практики.
Підвищення рівня музейної справи неможливе без теоретичного накопичення досвіду, пізнання його суттєвих характеристик, закономірностей. На сьогоднішній день рівень теоретичних та методичних розробок, ефективність впровадження їх результатів у музейну практику не повністю відповідають вимогам часу. Необхідне цілеспрямоване дослідження, глибоке осмислення та теоретичне обгрунтування діапазону можливостей музею та його впливу на різні сфери суспільного та соціально-економічного життя країни. Відсутність науково обгрунтованих концепцій по основних напрямках музейної діяльності, неозброєність більшої частини музейних працівників специфічними знаннями з музейної теорії є суттєвим недоліком при створенні музейних експозицій. Сьогодні не можна назвати практично жодного аспекта теорії, історії або практики музейної справи, який був би вивчений до кінця. Проблеми експозиційної роботи музеїв постійно були предметом пильної уваги музейних працівників нашої країни. Надрукована за ці роки музеєзнавча література відображає розвиток експозиційної думки, нові підходи до експозиційної практики та проблематики, прогресивні тенденції в експозиційній роботі музеїв, перш за все історичного профілю.
Перед співробітниками музеїв, які займаються створенням експозицій, постійно виникає майже невирішувана проблема — як зробити так, щоб певне предметне середовище, створене в музеї, дозволило зрозуміти, відчути час, явище та подію.
Тому в даній статті зроблена спроба розглянути деякі проблемні аспекти створення й перебудови або ж оновлення діючих музейних експозицій на прикладі музеїв історичного профілю України Ця проблема є винятково актуальною в ситуації, яку переживає зараз і музейна справа, і вся наша культура, і країна и цілому.
В розвитку музеїв бували періоди, коли «час плинув повільно і одні й ті ж експозиції існували в незмінному вигляді протягом десятиліть, коли здавалося, що експозиції створюються майже па віки. Прикладом створення таких експозицій може слугувати Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького, музей історії міста Дніпродзержинська, музей історії Великої Вітчизняної війни в м. Києві, Черкаський історико-краєзнавчий музей, музей історії міста Києва та ін.
Час змін на недовгому історичному проміжку привів за собою процес перебудови музейних експозицій. Відносно історичних експозицій це цілком очевидно: тут надто багато «білих плям», хибних оцінок, прямих перекручень історичної правди. Але процес цей, без сумніву, зачепить і експозиції інших профілів, адже музейна експозиція, по суті, є об’єктивним відбиттям ставлення до культурної спадщини. І будь-яка експозиція може раптом виявитися морально застарілою, перетворитися в «музей в музеї».
Можливо, складність сьогоднішньої ситуації в музейній справі значною мірою визначається тим, що експозиціонери звикли діяти «за рецептами», і перебудова експозицій знаходиться в прямій залежності від перебудови професійної свідомості тих, хто повинен здійснювати цю роботу, інакше всі зміни в експозиції зведуться «до латання дірок», до створення нового обладнання для старого змісту або до якого-небудь іншого варіанту часткових, половинчастих перебудов експозиції. У зв’язку з цим слід відрізняти три групи критеріїв, у відповідності з якими можна підходити до оцінки тієї чи іншої перебудови експозиції. Це царина, ступінь та механізм експозиційної перебудови.
Оновлення може охопити експозицію в цілому, а може торкатися певних структурних фрагментів, які виділяються в процесі формального аналізу експозиції. В структурі експозиції можна розрізнити чотири рівні: рівень експонатів; рівень предметів, поданих за допомогою експозиції; рівень експозиційного обладнання; рівень експозиційної архітектури. Неоднаковість аспектів експозиції пов’язана з присутністю в ній безперечних значень. Все те, що несе змістове навантаження, належить до значущого аспекту експозиції, а все те, що не є провідником змісту, утворює її предметно-речовий аспект. Тим самим будь-який елемент експозиції! необхідно аналізувати під кутом значущого аспекту, який в ньому може бути, й предметно-речового аспекту, який в ньому присутній; завжди.
Характеризуючи царину конкретної зміни експозиції, слід виявити, які рівні й аспекти вона охоплює. В цих випадках важл’иво з’ясувати, на якому саме рівні експозиції відбулися зміни. Так, у випадку, коли зміна охоплює лише царину експонатів, вона може зачепити тільки підбір предметів, а їх розклад залишиться колишнім, але може виявитися і навпаки — предмети залишаться колишніми, а їх розклад буде іншим. Результати змін у всіх цих випадках будуть цілком різними.
Якщо перебудова охоплює, наприклад, рівень експонатів, то зміни, що відбудуться, можуть залишати недоторканим зміст експозиції, вони торкнуться лише чисто зовнішнього боку експозиції. Як правило, в цьому випадку змінюється розташування експонатів, а їх підбір залишається колишнім. Прикладом такої перебудови може бути експозиція зали № 4 ДІМу по темі: «Наш край в к. XIX — поч. XX століття». Хоч буває, що зміни в складі експонатів не змінюють змісту експозиції. Наприклад, доповнення або вилучення предметів, тотожних за змістом, веде до кількісних змін в складі експонатів, але не змінює складу експозиції в цілому.
Але може трапитися, що перебудова експозиції спрямована саме на зміну змісту, а зовнішній вигляд експозиції розглядається як щось «менш суттєве» і залишається старим. Така перебу-дова планується згідно із затвердженим тємпланом і художнім проектом в залі № 6 по темі «Край в період 1921 —1941 рр.».
Буває і так, що зміна змісту тягне за собою зміну зовнішнього вигляду експозиції. Так одночасно з новим змістом може бути і нове розміщення предметів у просторі експозиції, їх нове композиційне і пластичне рішення. Те, що з одного боку є носієм наукового змісту, з іншого — може бути «пластичною формою» або «кольоровою плямою», організуючим експозиційним простором в естетичному відношенні. І навпаки, будь-яка «форма» і будь-яка «пляма», які потрапляють у простір експозиції, повинні одночасно нести певне наукове значення і не бути при цьому ні беззмістовними, ні багатозначними. Така спроба здійснюється при перебудові; експозиційного залу № 2 по темі «Україна і наш край в XIV— XVIII ст. Історія запорозького козацтва».
В музеєзнавчій літературі висвітлені три основні типи перебудови експозиції. Перший — це перебудова експозиції шляхом доповнення нового елемента ззовні, коли новий експозиційний елемент слугуватиме своєрідною «прибудовою» до старої експозиції ії продовженням, що несе в собі інші принципи — архітектурні, стилістичні, тематичні. Наприклад, прибудова до старого будинку історичного музею їм. Д. І. Яворницького нового приміщення повністю змінила структуру експозиції, форму подання експозиційного матеріалу, архітектурний вигляд. Можливе використання цього типу перебудови іншим способом — додавання н зсередини, коли в діючій експозиції можливе існування деякого пропуску. Новий елемент вклинюється в нову структуру, доповнює її і часто виступає як чужорідне тіло. Перебудова такого типу далеко не завжди дає позитивні результати, навпаки частіше за все вона є «хибним ходом», хоча й продиктована намірами поліпшити старе рішення, яке втратило свою актуальність. (Прикладом такої перебудови може служити використання внутрішнього дворика історичного музею для демонстрування експонатів).
Другий тип оновлення експозиції — полягає в тому, що з існуюючого експозиційного «організму» вилучається певний фрагмент і початкова експозиція при цьому порушується. Прикладом такого типу є закриття деяких залів музею на тій підставі, що вони застарілі по причині неактуальності, помилковості відображення історичного процесу. В усякому разі, проведення такої перебудови потребує обережності: те, що уявляється сьогодні усуненням недоліків, через кілька років може виявитися непоправною культурною втратою. Так само, те, що сьогодні виглядає як новаторство в експозиційній роботі, з часом може бути оцінене як неправомірне упрощення, вульгаризація змісту і т. ін. Відмінність третього типу перебудови експозиції в тому, що методом і метою є перебудова діючої експозиційної структури. При плануванні пербудови експозиційного залу № 5 по темі «Край в період 1917 – 1920 рр.» використано цей тип.
Кожну експозицію можна розглядати не тільки крізь призму її структурних особливостей, а й як результат дії різних культурно-історичних факторів. Беручи до уваги, по-перше, мету (програму, керівну ідею), яка визначає спрямованість конкретного оновлення, а по-друге, культурно-історичну ситуацію, можна виділити три групи експозиційних перебудов:
- забезпечення науковості експозиції;
- надання експозиціям дидактичного характеру;
- підпорядкування естетичним принципам.
У наш час зміни діючих експозицій, пов’язані з забезпеченям науковості експозицій, носять характер фрагментарних поправок в їхньому змісті. Вони здійснюються по відношенню до експозицій, які вже мають наукову направленість і тому ведуть до переходу від одного розуміння науковості до іншого, більш сучасного.
Прагнення надати експозиціям дидактичного характеру призводить до зміни критеріїв цінності експонатів. На перший план висувається вже не оригінальність музейного предмета, а його здатність служити провідником інформації.
Для перебудови експозицій, які підпорядковані естетичним принципам, суттєве значення мають актуальні, тобто ті художні явища, які достатньо широко визнані. При цьому експонат не втрачає свого інформаційного значення, входить складовою частиною у просторове ціле експозиції.
Музей і музейна експозиція — це живий твір, який ми невпинно перебудовуємо, але і вони перебудовують нас як музейних фахівців та глядачів. В цій своїй постійній мінливості вони є часткою явищ культури, які весь час змінюються. І в цьому полягає їх актуальність.
Автор: Шейміна Н.М. – зав. відділом ДІМ
Джерело: встановлюється
