Наприкінці 1872 р. в давньому Мазепиному корпусі Київської духовної академії було створено Церковно-археологічний музей, який став першим суто релігійним музеєм не лише в Україні, але й на всій території тодішньої Російської імперії. У заснуванні його активну участь, окрім академічної професури, взяли відомі київські історики того часу, зокрема В. Б. Антонович та П. Г. Лебединцев, а також представники православного духовенства всіх українських єпархій.
Водночас з музеєм створювалася спеціальна Церковно-археологічна комісія, головна мета якої, за планами її творців, полягала в пошуку, зібранні та експертизі майбутніх експонатів нового музею. Невдовзі Комісія перетворилася на Церковно-археологічне, а згодом Церковно-історичне та археологічне товариство і поле її діяльності суттєво розширилося – вона стала фундаментальною науковою організацією, що займалася дослідженням значного кола історичних питань, серед яких церковна історія України становила хоча й пріоритетну, але не найбільшу частку. Разом з Товариством розростався й Церковно-археологічний музей.
За першим своїм Статутом, що був затверджений на початку 1873 р., музей поділявся на відділи: а) рукописів та різноманітних рукописних актів; б) стародруків і гравюр; в) церковної архітектури, г) живопису та скульптури; д) церковного начиння. У тому ж Статуті було вказано три способи придбання експонатів: покупкою, обміном та пожертвуванням, а також три джерела залучення експонатів: академічна бібліотека, церковні та монастирські різниці і бібліотеки, приватні колекції. Але обміном та за гроші до музею надійшло обмаль предметів, і викликано це було, головним чином, недостатнім фінансуванням музею, який, за Статутом повинен був існувати на добровільні грошові внески академічної професури, представників духовенства та любителів церковної давнини.
Саме завдяки подібним добровільним внескам й склалася найбільш цінна, хоча й не численніша в музеї колекція християнських культових старожитностей. За оцінкою фахівців, ця колекція за своїм багатством та різноманітністю зібраних експонатів перевершувала більшість подібних європейських зібрань того часу. А серед творців унікальної музейної колекції слід відзначити, зокрема, Порфирія Успенського, що подарував музею свою славетну збірку з 42-х давніх ікон з Сипаю, Афону» Єрусалиму; V-ХІ століть, серед яких, між іншим, декілька енкаустичних ікон V–VI століть; архімандрита Антоніна Капустіна, який разом з рештою експонатів передав сюди знамениті «Київські глаголичні листки» відомого мандрівника О. М. Муравйова, що заповів музею 190 культових предметів та бібліотеку у 1740 томів; М. О. Леопардова, який залишив музею всю свою колекцію священних предметів – понад 9 тисяч експонатів, княгиню Є. П. Демідову-Сан-Донато, яка передала колекцію у 200 екземплярів церковних коштовностей, в тому числі – хрест, яким за легендою преп. Сергій Радонезький благословив перед Куликовською битвою князя Дмитрія Донського; першого голову Київського Церковно-археологічного товариства Філарета Гумілевського, який на всі свої збереження купив для музею велику колекцію (більше 200 екземплярів) старовинних ікон, головним чином, північно-східного письма. Не менш цінні внески, хоча й не такі численні, робилися іншими любителями української церковної давнини.
Поповнювалася колекція музею також у результаті археологічних досліджень давніх християнських пам’яток України, що проводились членами Церковно-історичного та археологічного товариства. Так, унікальні речі культового вжитку датовані давньоруським часом було знайдено під час дослідження Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Киево-Печерської лаври, Михайлівського собору, Борисоглібської церкви у Вишгороді тощо.
На початку XX століття у Церковно-археологічному музеї зберігалося близько 30 тисяч пам’яток духовної та матеріальної культури. Експонати музею, починаючи з 1878 р. розміщувалися у восьми залах першого поверху Мазепиного корпусу (до цього – у двох невеликих кімнатах при академічній бібліотеці) та тематично розподілялися по дванадцяти відділах: 1) Первісні та історичні старожитності, переважно дохристиянського характеру; 2) Знімки з архітектурних будівель, будівельні матеріали, гравірувальні дошки, акварелі, гравюри, літографії; 3) Муравйовська колекція старожитностей та святинь; 4) Принаддя християнського богослужіння й обрядів; 5) Ікони, образки, хрестики; 6) Філаретівська (колишня Сорокінська) колекція ікон; 7) Картини і портрети; 8_) Статуї; 9) Пам’ятки медального мистецтва; 10) Зразки письма та друку; 11) Бібліотека музею; 12) Леопардівська колекція.
Протягом всього часу існування Церковно-археологічного музею, – майже 50 років,– його завідуючим та головним хранителем був видатний український історик, академік М. І. Петров. Завдяки йому постійно збагачувалась колекція музею, грамотно була атрибутована більшість його експонатів. У 1912-1915 рр. він видав п’ять випусків «Альбомов достопримечательностей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии», в яких було зібрано відомості про всі унікальні християнські культові пам’ятки з колекції музею.
Після початку 1-ї світової війни робота музею призупиняється, а всі найбільш цінні експонати релігійного характеру в 1915 р. відправляються до Казанської духовної академії. Повернулися вони до Києва вже після Громадянської війни. Але Церковно-археологічного музею вже не існувало – його було ліквідовано у 1919 р. Пролежавши ще кілька років нерозпакованими в приміщенні колишньої Академії, вони в 1922 р. були передані до Музею культу і побуту, то створювався тоді на території Києво-Печерської лаври.
К.К. Крайній, провідний науковий співробітник, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.
