Історичне минуле експонату Дніпропетровського історичного музею впродовж двох віків нагромадило чимало таємниць. Друковане слово зберігає пам’ять про багатьох дослідників, які невтомно працювали над їх розкриттям, змальовуючи рядок за рядком примхливий візерунок його складної історичної долі.
Одним з перших у цій ролі виступив упорядник «Каталога редкого, старинного и восточного оружия, хранящагося в с собственном ЕИВ Арсенале в Царском Селе», що з’явився друком у С.-Петербурзі 1835 р. У розділі «Знамена», його першої частини, йдеться про тринадцять старовинних прапорів запорозьких козаків, інвентаризованих під номерами 18–30. Стисла анотація, згодом неодноразово цитована наступними дослідниками, дещо прояснювала їх походження: «Знамена сии найдены в доме умершей в 1829 году старухи, вдовы управителя Князя Потемкина». Достеменно відомо, що на початку XX ст. ці прапори вже перебували в Ермітажі. Доказом цього слугують їх описи, внесені до, за оцінкою авторитетного мистецтвознавця М. Макаренка, «найкращого друкованого каталогу»: «Императорский Эрмитаж. Указатель отделения средних веков и эпохи Возрождения. Часть 1. Собрание оружия. Составил Э. Ленц. СПб. 1908». Автор не додав нічого нового до відомостей про «передісторію» пам’яток, а переповів вже відому інформацію царськосельського каталогу. Натомість, вперше, посередництвом достатньо детального опису кожного експоната, персоніфікував прапори, які, судячи з усього, успадкували первісну нумерацію й значились під інвентарними номерами з 18 до 30. Досліджуваний нами прапор виділено під номером R. 29: «Прапор. 13 в. х 4ар. На обеих сторонах изображение полумесяца и звезд и надпись: «1772 году Марта 10 дне С. С. З. В. Б. З. Ф. С.».
Дану групу козацьких пам’яток найбільш ґрунтовно дослідив згадуваний вже М. Макаренко. Зокрема, він повідомив, не уточнюючи дати, що клейноди були передані до Ермітажу у часи створення відділу середніх віків та Відродження («Запорізькі клейноди в Ермітажі» // Україна. – 1924.– Кн. 3.– С. 25).
Архівні матеріали свідчать, що у 1894 р. на збереженні у музеї перебувало 13 запорозьких прапорів. Ці дані, щоправда, дещо суперечать підрахункам, наведеним Д. І. Яворницьким у першому томі «Історії запорозьких козаків» (СПб., 1892. Т. 1.– С. 271–276). У книзі йдеться про 18 пам’яток. Описи М. Макаренка більш повні. Стаття ілюстрована фотографіями прапорів. Природно, що особливу зацікавленість мистецтвознавця викликали матеріал та техніка виготовлення клейнодів. Розкрити ініціали, які дослідник прочитав як «С. С. З. К. К. З. Ф. С. С.», що сам визнав, йому не пощастило. Розміри прапора подано у метрах: 0,58х2,84 м. Автор публікації довів, що клейноди належали Війську Запорозькому та різним куреням Січі й припустив, що «..до «вдови управителя» корогви попали випадково після смерті «вельможного», а в його руках опинилися після руїни Запорозької Січі».
Про перебіг подій навколо тривалих переговорів щодо повернення запорозьких реліквій на Україну частково інформує «Постановление Правительственного Комиссара по Просвещению: «О передаче трофеев украинскому народу» (Собрание узаконений и распоряжений Рабочаго и Крестьянского Правительства. – 1917 – 16декабря. – Отдел первый. – Ст. 76.– С. 69–70), в якому була висловлена згода на передачу реліквій Українській Фракції ЦВК, але реального здійснення цього наміру, очевидно, не відбулося. З початком 1930-х років Уряд УРСР знову поставив перед Урядом РСФСР питання про повернення клейнодів (Пролетарська правда. – 1930.– 5 квітня). Подробиці цього етапу переговорів викладені в статті В. О. Сидоренка «З історії обміну культурними цінностями між РРФСР та Україною» (Український історичний журнал. – 1972.– № 2.– С. 67). Як зазначає дослідник, було документально встановлено, що «31 січня 1932 р. на підставі постанови Паритетної комісії представник Наркомпросу України К. Г. Червяк прийняв експонати, які Державний Ермітаж передав Україні. (Опис переданих речей був затверджений Наркомом освіти РСФСР т. Бубновим 12 травня 1931 р.)». В опублікованому В. О. Сидоренком списку експонатів згадується й прапор R. 29: «Прапор вузький, з двома гострими кінцями, з темно-палевого шовку. Прикрашений півмісяцем та зірками. 1772 р. 10 березня. Розмір – 0,58 х 2,84 м».
Згідно з інформацією Дніпропетровського історичного музею, час надходження прапора до музею, де він зараз перебуває на зберіганні, не встановлено. Вперше дорогоцінну реліквію інвентаризовано 30.12.1947 р. Саме ці п’ятнадцать років (1932–1947) складають найбільш загадковий період її історії, частково пролити світло, на який дозволяють останні дослідження історика С. Кота, викладені у статті «Нові документи про долю культурних цінностей, переданих з музеїв РСФРР на Україну» (Український археографічний щорічник. Нова серія. – Вип. 2.– К., 1993). У фонді Міністерства культури УРСР (Ф. 5116) Державного архіву вищих органів влади та управління України ним виявлено копію «..доповідної записки начальника Державної інспекції по охороні пам’яток історії та мистецтва Міністерства культури УРСР О. Вікторова на ім’я секретаря. ЦК КПУ І.Д. Назаренка, у якій повідомляється про наслідки розслідування обставин передання та з’ясування подальшої долі повернутих в Україну пам’яток. Завдяки публікації оригіналу документа, орієнтовно датованого істориком 1953 р., маємо змогу ознайомитися з багатьма важливими для нас деталями розслідування, свідченнями сучасників тих подій, а також, до певної міри, сенсаційним висновком за його результатами: «Таким образом, можно считать установленным, что Российская Социалистическая Республика передала в 1932 г. Украине принадлежавшие ей музейные ценности, которые были переданы Всеукраинскому историческому музею им. Сковороды в г. Харькове». Цитований вище документ фрагментарно змальовує й сумну картину трагічної долі музею в роки Великої Вітчизняної війни, ймовірно, що саме в цей час, або в повоєнні роки, прапори з Харківського музею й потрапили до інших музеїв і до приватних рук.
На закінчення короткого історичного екскурсу хотіли б акцентувати увагу читача на кількох важливих моментах, які ще належить з’ясувати майбутнім дослідникам. Найбільш складним завданням цього ряду є встановлення власника прапора. Підібрати ключ до таємниці можна, тільки розшифрувавши ініціали, виписані на полотнищі. Досі кожна така спроба позначена щоразу новою версією. Уточнення вимагає й розмір прапора. Інколи ці, на перший погляд, другорядні деталі слугують вирішальними критеріями у справі визначення оригінальності пам’ятки.
Ю.К. Савчук (Київ)
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи (Збірник тез доповідей та повідомлень Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). — Дніпропетровськ, 1999.
