Історія запорозького козацтва, в дослідження якого такий помітний внесок зробив Д. Яворницький, давно вже потребує історіографічного осмислення. Виконати цілий цикл історіографічних досліджень нам уявляється необхідним, без чого не можливо піднятись на більш високий науковий щабель вивчення і узагальнення комплексу питань з цієї проблематики. При цьому варто історіографічно осмислити вже пройдений досить значний шлях у студіях з цієї комплексної теми, починаючи з XVIII ст. і до нашого часу.
Копіткий, детальний аналіз праць з історії запорозького козацтва дозволить виконати і суто дисциплінарні історіографічні завдання, стосовно поступового й все більш багатогранного осмислення і висвітлення історії українського козацтва, ступеню вдосконалення і розвитку тематики, освоєння певних джерельних комплексів (і не лише письмових) і поступового вдосконалення дослідницької методики.
Історіографічному аналізу і синтезу з даної проблематики повинні підлягати твори українських, російських, польських, німецьких, англійських, французьких, американських істориків різних періодів і різної наукової вартості. Такі дослідження дозволять наочно виявити і різні рівні і якість досліджень, їх характер, особливості і прогалини, темп досліджень, їх сповільнення й прискорення. Нами звернена увага на таке історіографічне явище, що вже протягом трьох століть історія запорозького козацтва постійно привертає увагу дослідників різних рангів і країн, і кожне нове покоління говорить своє слово про історію українського козацтва, виявляючи своє бачення цього феномену, інтерес до цієї проблематики не затухає.
Було б дуже доцільним скласти і видати повну наукову бібліографію з цієї проблематики, що також дозволить ширше залучити для наступних конкретно-історичних та історіографічних досліджень багатогранне надбання істориків минулих поколінь.
З історіографічними тісно пов’язані джерелознавчі аспекти: евристика, фіксація, герменевтика, досконаліший, ніж раніше,, аналіз сукупності джерел різних типів (зокрема, речових), родів, видів і різновидностей. Дуже продуктивним був би симбіоз історіографічного з джерелознавчим аналізом історіографічної спадщини: встановлення рівня освоєння істориками вже впровадженої до наукового обігу джерельної бази і їх власні знахідки, ступінь і вичерпність використання наявної археологічної (едиційної) продукції, визначення в результаті такого аналізу ступеню вірогідності висвітлення окремих сюжетів і самої праці в цілому конкретного історика.
Стосовно подальшого розширення джерельної бази «козакознавчих» досліджень, то навряд чи вдасться досягти якихось революційних відкриттів у вітчизняних архівосховищах, але нові штрихи до об’єктивного відтворення історії і побуту запорожців дало б звернення до документальних збірок у Польщі, Швеції, Австрії, Франції, а також уважний перегляд наративів: XVII–XVIII ст.
Висловлюю думку про наявність ще нереалізованих перспектив в історіографічному та джерелознавчому синтезі цієї однієї з магістральних тем історії України XV–XVIII ст.
М. П. Ковальський (м. Острог, Рівненської обл.)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
