Д. I. Яворницький присвятив висвітленню питань освіти, грамотності та шкільництва у запорізьких козаків спеціальний розділ при описі внутрішнього побуту запорізької громади. Однак відтворення вченим уявлень козацтва про вченість взагалі ніяк не вичерпується тільки розглядом саме освітніх питань.
Проблема вченості та книжності серед січового товариства тісно пов’язана в «Історії запорізьких козаків» з розглядом віросповідних та церковних питань. Яворницький наголошує на релігійності козацтва, що й знаходить у нього значне фактичне обґрунтування. Історик фіксує, з одного боку, випадки, так би мовити, побутові (пожертви до церков, утримання старшиною при собі ченців тощо), з другого – наводить дані світоглядного характеру, включаючи фольклорні, що говорять про глибоку повагу запорожців до людей, що розуміються на релігійних: питаннях, зокрема до духовних осіб. Дається довгий перелік запорізьких церков, до яких козаки часто жертвували священні книги. Інколи разом з влаштуванням церкви та шпиталю коло неї організовувалася й школа. Виходячи з твердження про те, що релігійність запорожців виходила з почуття, а не з раціональних міркувань, історик фактично наголошує на двох аспектах їх відношення до вченості. По-перше, вченість підпорядована вірі та церковності, по-друге, вона має й суто практичне спрямування: забезпечення канцелярської справи й діловодства на Січі. Щодо власне освіти Яворницький підкреслює, що «запорожці водночас стояли й на дуже низькому, і на дуже високому рівні». Він пояснює це твердження таким чином: основна маса «скніла в неуцтві», зате верхівка була здебільшого освіченою, особливо в XVIII ст. Висока оцінка запорожцями грамотних, освічених людей пояснювалася, передусім, знайомством цих останніх зі «святим письмом», на чому й наголошує Яворницький.
Він висвітлює і структуру січового шкільництва, спираючись у фактичному плані й на праці Мишецького та Скальковського. На думку історика, січові Щколи, маючи спрямованість як церковну, так і практично-канцелярську, сприяли так чи інакше підвищенню відсотку освічених на Запоріжжі. Він намагається зруйнувати уявлення про козаків «як про гуляків, пияків і грубих невігласів», бо ж освіченість серед них була ніяк не меншою, ніж серед інших станів українського суспільства. Завершуючи розгляд освіти та шкільної справи, вченості на Січі взагалі, Яворницький робить висновок: у плані освіти козацтво стояло на стадії «цілком організованого державно-соціального суспільства людей, що жили не лише інтересами нинішнього дня, але й інтересами віддаленого майбутнього…».
Підсумком цього розгляду має бути таке твердження; хоч Яворницький і відзначив відносну розвиненість освітньої системи на Січі, він же повинен був фактично констатувати відсутність окремого й самостійного уявлення про вченість, яка має власну цінність.
С. П. Болдирь (Дніпропетровськ)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.