Довгий час в історичній науці ґрунтовних досліджень становища жінки в козацькому суспільстві не існувало, або ця проблема зводилась до славнозвісного козацького аскетизму – відречення козацтва від сімей, жіноцтва, та концентрації всієї їхньої розумової і фізичної сили на військовій справі.
Видатний історик Запорізької Січі, фольклорист, етнограф і краєзнавець Дмитро Іванович Яворницький залишив глибокий слід майже у всіх галузях українського народознавства. Торкнувся він і проблем жіноцтва.
Прагнення Д. Яворницького надати якомога повнішу картину життя і побуту запорозького козацтва певною мірою обумовило його інтерес до проблеми стосунків козацтва з жіноцтвом. Можна виділити три основні напрямки, на яких зосередив свою увагу дослідник:
1. Звичаї і традиції запорозького козацтва, пов’язані з жіноцтвом.
2. Жінка в суспільному житті.
3. Культ Божої Матері серед запорожців.
У середньовічній Європі як і в Московії, обмежувати жіночу дієздатність було правило. А на Запоріжжі, поряд із забороною появи жінки на Січі та пропагандою безшлюбності існувало ряд звичаїв і традицій, які прямо чи опосередковано ставали на захист честі і достоїнства української жінки. Д. I. Яворницький не вичленовує їх із загального масиву? козацької звичаєвості, однак, звертає увагу на їх існування.
На Запоріжжі нещадно карали, підкреслює дослідник, не лише за присутність жінки на Січі, але й за перелюбство. Згідно зі звичаєм покарання чекало за образу жінки, коли козак зганьбить жінку не за пристойністю, тому, що подібний злочин до неслави всього війська Запорозького поширюється».
Д. Яворницький не обійшов увагою і звичаю, за яким третю частину худоби і рухомого майна, що відбиралась товариством у присудженого до смертної кари козака, віддавали жінці і дітям, якщо козак був жонатим.
На думку дослідника, на Запоріжжі побутував звичай, за яким лише жінка могла зберегти життя засудженому на смерть козакові, якщо згоджувалась мати йо,го за чоловіка. Зазначимо, що документальне підтвердження і існування цього звичаю на Україні знаходимо в «Архиве Юго-Западной России» у книзі гродській Луцькій 1606 р. (АЮЗОР – К, т. III., С. 591).
Звичайні парубкування серед січовиків Д. Яворницький пояснював насамперед їх військовим становищем та військовим ладом: товариство вимагало від кожного козака добро суспільності ставити вище особистого добра.
Не раз вказував дослідник і на існування в системі духовних цінностей запорожця найбільш шанованого серед козаків культу жінки – Божої Матері. Цей фактор не міг не накласти відбиток на взаємовідносини чоловіка-козака і жінки в тодішньому суспільстві. Бо Запоріжжя жило в нерозривних зв’язках з волостю, де вільно розвивалась і шанувалась жіноча складова української культури. А вона, як відомо, до XVIII ст. залишалась на Україні неспотворною ні духовним закріпаченням, ні чоловічою зневагою. Жінка-шляхтянка за козацьких часів мала значну свободу для самовираження, майже рівні з чоловіком права і відігравала в тодішньому суспільному житті досить активну роль.
Так, дружина гетьмана Сагайдачного, Анастасія за свідченням Коронної метрики, що його наводить Д. Яворницький у липні 1624 року здійснила наїзд на село Вирву, маєток пана Федора Даровського, вдалася до насильства і принесла значні збитки.
Зібрані Д. Яворницьким матеріали про українське жіноцтво та побутування серед козацтва звичаїв, пов’язаних з жіноцтвом, розширюють уявлення про стосунки козацтва з жіноцтвом і дають змогу говорити про козацтво як про ідеолога жіночої свободи.
О. П. Кривоший (Запоріжжя)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
