1923 – 30.09.1943.
Герой Радянського Союзу
Дата указу: 19.03.1944. За мужність та героїзм, проявлені під час бою, Указом Президіуму Верховної Ради СРСР єфрейтору Зіагірову М.С. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Посмертно.
Народився у 1923 р. в Янгиюльському р-ні Ташкентської обл. в родині селянина. Татарин. Закінчив початкову школу, працював в колгоспі. В Радянській Армії та на фронті з 1942 р.
Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 1-го ст., медаллю.
30.09.1943 р. при переслідуванні противника загинув. Похований в с. Військове Солонянського р-ну.
Автоматник 198-го загороджувального окремого стрілецького загону 6-ї армії. Єфрейтор.
Форсування було призначено в ніч на 26 вересня 1943 р. в районі с. Війскове. Мухамед відплив з першим десантом у складі штурмової групи. Правий берег був вже зовсім поруч, коли ворожий снаряд розбив пліт. Бійці опинилися в холодній воді при повній викладці (вещмішок з патронами, продуктами, протигаз, саперні лопатки, автомат, два диски). Поклажу тягла до дна, але він боровся. Врятував себе і товариша, потопаючого в річці.
Окопавшихся на правому березі, кілька разів ходив у розвідку, видобуваючи цінні відомості про розташування вогневих засобів противника. В одному з розвідувальних пошуків розвідники зіткнулися з гітлерівцями. У короткому бою ворог був знищений. Розвідники продовжували пошук.
Два дні 27 та 28 вересня 1943 р. противник люто атакував. Намагався повернути втрачені позиції, але безрезультатно. Воїни відбивали контратаки, завдаючи йому великої втрати в живій силі та техніці.
При відображенні чергової контратаки він був поранений в голову, але відмовився йти в медичний санітарний батальйон. Перев’язав рану, разом з усіма переслідував відступаючого супротивника.
Високе почуття відповідальності, засноване на здоровій моральній основі, само по собі зобов’язувало Зіангірова до мужності та відвагу. Він міг піти у госпіталь, але залишити товаришів не в його характері. Воїн розумів покладену на нього відповідальність, тим більше, що при форсуванні Дніпра в перших боях на правому березі загинуло і було поранено кілька десятків товаришів. А ворог, не зважаючи на свої втрати, насідав, намагаючись відновити втрачені позиції.
28 вересня, будучи пораненим, він прагнув якось підбадьорити своїх товаришів. Забезпечував обідом, в хвилину затишшя читав газету про події на Батьківщині і за кордоном. Брав участь у відбитті контратаки.
30 вересня підрозділ перейшов у наступ. У перших рядах атакуючих був і Зіангіров, але куля вибрала його. Він загинув при переслідуванні противника.
