Добре відомо, що директивні методи керівництва музейним будівництвом у радянські часи призвели до появи численних обласних музеїв-близнюків з однаковою структурою експозиції, однаковою експонатурою тощо. Не уник цієї долі і Донецький обласний краєзнавчий музей, 75% експозиції якого на 1991 р. стандартно були присвячені історії радянського періоду.
Зараз, мабуть, збереглася лише одна загальна для переважної більшості музеїв України концептуальна установка – відображати культурну і історичну специфіку регіона, У решті, музеї вільні у своєму виборі.
Перебудова діючої експозиції та відповідна розробка нової концепції давно вже стали для Донецького краєзнавчого музею нагальною потребою. Концепція обговорювалась фахівцями музею протягом кількох років. Зараз ця концепція набуває більш-менш закінченого вигляду і потребує зовнішньої дискусії.
Концепція передбачає визначення регіональної специфіки краю, головної ідеї експозиції, найважливіших акцентів та принципів побудови. Основний зміст нової концепції полягає в «олюдненні» історії краю та зміщенні акцентів з політичної історії на історію людини та її культури з усіма її протиріччями. Досвід реекспозиції інших музеїв показує, що такий підхід набагато ближчий та більш зрозумілий нашому сучаснику.
Орієнтація на людину та її середовище (тобто фактично на історію повсякдення) передбачає істотну «етнографізацію» усієї експозиції. Створений у музеї в якості експерименту самостійний етнографічний блок мусить бути доповнений і розчинений в усьому експозиційному поясі з основною концентрацією матеріалу, зрозуміло, у розділах, присвячених початковим етапам етнічної історії краю.
Підвалини багатонаціонального складу Донбасу були закладені в XVII–XVIII ст. Сучасний Донбас – яскравий взірець діалогу культур, рідкісного для інших областей України. В експозиції цс повинно бути відображено через показ самобутності та одночасно взаємовпливу культур. Крок у бік показу побутової культури передбачає відображення природи як частини простору, що оточує людину.
Природа Донеччини багато в чому визначила його специфіку як регіопа-донора. Розпочинаючи з кам’яного віку, Донбас існує як гірничодобувний центр. Ідея регіона-донора є ключовою при побудові нової експозиції.
Саме ці два аспекти (Донбас – регіон-донор, Донбас – взірець діалогу культур) можуть визначити краєзнавче наповнення нової експозиції нашого музею.
Передбачається більш сувора організація візуальної інформації для різних рівнів сприйняття.
У якості експерименту припускається використання: експонатів з інших музеїв України.
Нарешті, надзвичайно виграшним уявляється унікальний характер розташування експозиційних залів (будівля зводилася за типовим проектом школи). На усіх чотирьох поверхах головного корпусу музею зали розташовані у вигляді замкненої у кільце анфілади кімнат. При перегляді експозиції з першого залу першого поверху до останнього залу четвертого поверху відвідувач здійснює рух на гору за спіраллю. Ця стихійна топографія експозиції дає рідкісну можливість обіграти ідею прогресу усіма доступними технічними та атрактивними музейними засобами (послідовний розподіл кольору та світла, ритмічне повторення ключових вузлів експозиції тощо).
Т. В. Ілляшенко, О. В. Колесник (Донецький обласний краєзнавчий музей)
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи (Збірник тез доповідей та повідомлень Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). — Дніпропетровськ, 1999.
