Народні промисли та ремесла були невід’ємною частиною селянського господарства Черкащини і відігравали значну роль в економіці краю аж до початку суцільної колективізації 30-х років. У тій чи іншій мірі вони продовжували функціонувати в умовах колгоспного села до кінця 40-х початку 50-х років, що дає можливість прослідкувати особливості їх побутування в якісно інших умовах. У наступні десятиліття ремесла або повністю відмерли, або перестали мати якесь економічне значення.
У досліджуваний період більшість з них носили характер дрібного товарного виробництва. Для визначення такого типу господарсько-промислової діяльності використовували поняття «кустарна промисловість» та «кустарні промисли». (Економічний нарис Черкащини. Вид-во «Радянська думка», Черкаси, 1926, с. 5). ЦСУ України до дрібної кустарної промисловості відносило виробників, що мали або спеціальне приміщення, або найману робочу силу. Все інше, що не мало таких ознак, становило кустарні промисли. Така класифікація була недосконалою і вносила неточності при обстеженні економіки краю.
На протязі 20-х років серед сільських ремесел найбільшого поширення набуло: ткацтво, кравецьке виробництво, шевське ремесло, деревообробні промисли, гончарство. (Гуманська округа. Матеріали до опису округ УРСР. Харків, 1926, с. 34). Створювались досконалі зразки вишивки, різьби по дереву, кування, мальованого дерева і т. ін. По одній тільки Черкаській окрузі у 1925 р. налічувалося 7469 дрібних ремесел з кількістю зайнятих 7778 осіб. (Звіт Шевченківського округового комітету за 1925–1926 рік ХГОкруговому з’їздові Рад Шевченківщини. Черкаси, 1927, с. 45). Кількість населення, зайнятого в кустарно-ремісничих промислах, підрахована далеко не повно, так як майже все чоловіче населення сіл було технічно знайоме з ремеслами і займалося промисловою діяльністю, задовольняючи основні потреби продуктами власної праці. У багатьох випадках селяни володіли кількома ремеслами.
Займатися ремеслом змушувало малоземелля, велика кількість зайвої робочої сили, неможливість прожити тільки на прибутки від сільського господарства. Селянські господарства, які займалися ремеслами, поділялися на дві групи: ті, для яких ремесла відігравали роль допоміжного заняття, і ті, для яких де було основним видом господарської діяльності. Поєднувати землеробство і ремесло було можливим, завдяки специфіці селянського господарства, коли виробництво ґрунтувалося на особистій праці селянина і членів його родини.
Додатковий заробіток в обох типах господарств приносило городництво і садівництво, промисловий розвиток якого на Черкащині почався з 1860 р. в селі Головківці – відомому гончарному осередку.
Окрім зайнятості в головних галузях господарства, сільські кустарі і члени їх родин шукали заробіток в сторонніх відхожих промислах та особистому найму. Питання особистого найму та оренди в доколгоспний період продовжували регламентуватися особливими нормами звичаєвого права, хоч партійні та державні органи намагалися їх постійно тримати під контролем. І все ж .економічна доцільність змушувала значну частину сільського населення використовувати найману працю або вступати в орендні відносини. Малий відсоток господарств, що за офіційною статистикою користувалися найманою працею–1.04% або 2404 господарства по Черкаській окрузі, свідчить про існування прихованих форм найму. (Економічний нарис Черкащини… с. 96).
Ще одна характерна особливість ремесел і промислів доколгоспного періоду – майже цілковита відсутність колективних форм організації праці. Так, по Черкаській окрузі, станом на 1925 р. 92,8% працюючих виконували свою роботу «по самому». (Звіт Шевченківського округового виконавчого комітету… с. 45). Ремісники об’єднувалися лише там, де традиційно існував артільний звичай праці (рибальство, теслярство), де для цього «була економічна, технічна доцільність, а також у ситуації майстер-підмайстер. Хоч головним завданням державних органів «а початку 20-х років було, як швидше і ефективніше залучити дрібних сільських виробників до кооперативних товариств, об’єднань, колективів. (Б. С. Бутник-Сіверський. Українське радянське народне мистецтво. К. – 1966.– С. 33). Намагання в 30-ті роки примусово кооперувати кустарів, організувати на базі промислів артілі, колгоспні бригади, майстерні, а їх самих перетворити в колгоспників, мало самі негативні наслідки.
Відчуження землі і худоби від особистої власності селян, внаслідок примусової колективізації, призвело до занепаду багатьох ремесел і промислів. Сприяла цьому зайнятість всього працездатного населення у колгоспному виробництві1. Але найбільш вплинуло на функціонування ремесел розкуркулювання. У результаті репресивних заходів проти селянства в період суцільної колективізації і в наступні роки, назавжди зникли цілі
йиди традиційних, занять: золотарство, килимарство, виготовлення мальованих скринь, різьблених культових предметів і т. ін.
Разом з тим, значне зубожіння сільського населення, викликане спадом виробництва після колективізації, недостача на ринку ужиткових товарів, зумовлювали збереження тих ремесел,, які забезпечували селян найнеобхіднішим і давали хоч якийсь заробіток. На жаль, у тих ремеслах, що збереглися, асортимент виробів збіднів, вони значно втратили у своїх художніх якостях. Майстри у багатьох випадках перестали дотримуватися традиційної технології.
У всіх сферах господарської діяльності, в тому числі і а ремеслах почали зникати народні метрологічні терміни, змінився характер збуту.
Традиції сільських ремесел в цей час продовжували ті майстри, що працювали самостійно, орієнтуючись на звичний для них ринок, виробляючи необхідні в селянському господарстві, речі.
Паралельно розвивалися і так звані «українські радянські народні промисли», де «кустарі-одинаки перековувалися на народних майстрів нового типу». (Б. С. Бутник-Сіверський. Українське радянське народне мистецтво… с. 15) Характер цих промислів за своєю суттю був чужий традиційній творчості і потребує окремого вивчення, як явище культури соціалістичного періоду.
З кінця 50-х років промисли на території Черкащини почали поступово відмирати. У ці роки в основному була відбудована економіка, з’явилися промислові товари, з якими вироби народних майстрів у якості ужиткових конкурувати не змогли. Усі ці та інші чинники призвели до різкого зменшення кількості зайнятих у сільських ремеслах.
М. П. Корнієнко (Черкаси)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
