1. Унікальність наукової спадщини Д. Яворницького не тільки в її непроминущій тематичній актуальності та винятковому змістовому багатстві, а ще й у тому, що вона є дуже цінною джерельною базою для найрізноманітніших студій. Особливий інтерес до неї має бути в мовознавців, зокрема в дослідників південноукраїнського ономастикону, оскільки праці видатного вченого, можна сказати, рясніють місцевими власними назвами.
2, Пильної уваги заслуговують гідроніми Нижньої Наддніпрянщини, що їх зафіксовано в таких роботах Д. Яворницького, як-от: «Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края» (СПб., 1889), «История запорожских козаков», т- 1–3 (СПб., 1892–1897), «Вольности запорожских козаков. Историко-топографический очерк» (СПб., 1890), «Топографический очерк Запорожья» (К., 1884), «Планы части реки Днепра 1779 и 1780 гг.» (Екатеринослав, 1905). У даному разі нас цікавлять назви гідрооб’єктів великолугівського регіону, і то лише ті з них, які мають явно тюркське походження. Сюди належать назви рік Аталйкова, Базавлук, Карачокрак, Томаківка, Чорто- млйк, Янчокрйк і проток Здурмівка, Кушугум та Музурман. Усі
перелічені гідроніми вчений супроводжує етимологічними за уважениями. Саме ці зауваження й мають прямий стосунок до» нашого повідомлення.
3. Розглядаючи тюркські етимології Д. Яворницького, слід зважати на такі суттєві моменти: а) славетний історик вдавався до етимологізування, як правило, тільки принагідно і без належного мовознавчого забезпечення; б) при цьому він майже завжди посилався на авторитетні думки фахівців-лінгвістів і уникав своїх остаточних висновків; в) його судження про першооснову тієї чи іншої власної назви щоразу носять науково-популярний характер і ні на що більше не претендують. Указані моменти, звичайно, аж ніяк не впливають на важливе евристичне й стимулююче значення відповідних етимологій.
4. З точки зору сучасного дослідника, як нам здається, використані Д. Яворницьким тюркські етимології гідронімів вели колугівського регіону можна поділити на три групи: а) такі, що є цілком слушними і не підлягають запереченню; б) такі, що можуть бути уточнені або доповнені; в) такі, що не витримують жодної критики й вимагають ревізії. Наводимо типові приклади для кожної з названих груп: а) Карачокрак – із «кара» («чорний», «темний») і «чокрак» («джерело»); б) Кушугум – від «кузгун» («ворон») або «кочкум» («баранячий пісок») чи «коджакум» («крупний пісок»); в) Музурман – від спотвореного «бусурман», тобто «мусульманин». Якщо правомірність тлумачення випадку Карачокрак цілком очевидна, то цього аж ніяк не скажеш про другий і третій випадки. Так, гідронім Кушугум ліпше було б виводити, на нашу думку, з «кошумгум» («течія в піску») або з «кошогум» («той, що має крутий піщаний берег»), Що ж до Музурман, то тут у нашого автора далека від істини народноетимологічна версія. Насправді ця назва походить від «мазарурман», що означає «цвинтарний ліс», «ліс на кладовищі».
5. У повідомленні передбачається детальний етимологічний аналіз усіх згаданих Д. Яворницьким тюркських гідронімів великолузького ареалу. При цьому планується широке використання не тільки власне мовного, а й топографічного, історичного та фольклорного матеріалу. Розкриття першооснов відповідних власних назв стане важливим кроком у справі комплексного дослідження топонімії Нижньої Наддніпрянщини.
В. А. Чабаненко (Запоріжжя)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
