Ми звинувачуємо! Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу.
Адреса: будівля Діорами «Битва за Дніпро» (пр. К.Маркса, 16).
Часи роботи: з 10.00 до 16.30
Вихідний – понеділок.
Вхід вільний.
Довідки за тел. 46-34-26
МЕТОЮ ВИСТАВКИ є висвітлення геноциду українців 1932-1933 років, який проводив більшовицький режим СРСР на чолі із Й. Сталіним. Аналогів таких подій в світовій історії знайти важко, адже методом масового знищення людей був обраний голод.
РАДЯНСЬКИЙ ЛАД був заснований на хибних засадах. Одна із них полягала в тому, що можна побудувати соціалізм в окремо взятій державі. А друга – що можна оптимізувати і успішно здійснювати управління усім націоналізованим господарством з єдиного центру. В результаті реалізації цих засад СРСР виявився ізольованою системою, в якій на основі універсального другого закону термодинаміки спонтанно зростав безпорядок у всіх ділянках буття. Утримати державу під контролем можна було лише за допомогою сили, насамперед, державного терору, що провадився проти всіх верств суспільства, набував різних форм у різні періоди існування Радянського Союзу.
УКРАЇНА ВІДІГРАВАЛА ключову роль при формуванні Радянського Союзу. Вона мала більше населення, ніж усі інші неросійські республіки разом узяті, українці були найчисленнішим неросійським народом СРСР. Проголошення 1917 р. Української Народної Республіки змусило більшовиків піти на створення УСРР, а на початку 20-х рр. розгорнути політику коренізаціі (українізації”). З кінця 20-х рр., коли почали вимальовуватись контури тоталітарного режиму Й. Сталіна, українське питання набуло принципового значення. Зламати Україну — означало, що з рештою союзних республік можна було робити все що завгодно. Колективізація мала загнати українське селянство під тотальний контроль влади. Вона була зброєю соціального знищення, яка фактично ліквідувала селянський виробничий сектор, знищивши кількасот тисяч найбільш продуктивних селянських господарств, оголошених зневажливо куркульськими.
Голодомор став зброєю масового біологічного знищення українців, в результаті чого на довгі десятиліття було порушено їх природній генетичний фонд, привело не лише до кількісних, але й до морально-психічних змін у стані нації. Отже, в 1928 -1934 рр. Україна пережила низку масштабних соціальних катастроф – абсурдне знищення кращих індивідуальних селянських господарств під гаслами розкуркулення та колективізації, одночасно з ними терор та насилля були застосовані до української інтелігенції, церкви, малі діти відлучалися від батьківських родин. Всі ці дії кваліфікуються міжнародним правом як злочини супроти людяності. Але найстрашнішим за наслідками злочином, свідомо організованим комуністичним режимом, є Голодний мор 1932 -1933 рр., що відповідно до Конвенції ООН 1948 року визнаний українським законодавством як геноцид. Непрямі демографічні втрати від Голодомору гостро відчуваються до сьогодні. Події тих часів своєю жорстокістю не вкладаються в людську уяву. До цього часу в частині українського суспільства живе постгеноцидний синдром, який на рівні інстинкту самозбереження не дозволяє відкрито говорити про жах пережитого 75 років тому.
ЗАВДАННЯ ВИСТАВКИ – остаточно звільнитись від тоталітарного минулого, засудити його злочини, розкрити їх причини, масштаб, механізми і наслідки та вшанувати пам’ять безневинних жертв. В її підготовці використано величезний джерельний матеріал та сучасні досягнення історіографії. Принагідно хочу висловити щиру подяку докторам історичних наук В. Борисенко, Вас. Даниленку, С.Кульчицькому, В. Марочку, Р. Пирогу та кандидату історичних наук Л.Гриневич за допомогу у підборі матеріалів виставки та розробці її концепції.
ВИСТАВКА СКЛАДАЄТЬСЯ із вступу, в якому показано загальне ставлення більшовицького режиму до України, та кількох тематичних блоків. В першому блоці розкривається непомірність і абсурдність планів хлібозаготівель, що доводить, що хлібозаготівлі використовувались, насамперед, для упокорення та знекровлення села. Розглядаються насильницькі методи колективізації, серед яких найжахливішим і цілком абсурдним було знищення 352 тис. кращих одноосібних селянських господарств, в яких нараховувалося близько 1,5 млн. осіб.
Ці дії влади мали довготривалий та зумисний характер, були попередньо сплановані. До злочинних дій відносяться також нищення духовності народу, її носіїв — інтелігенції та церкви. Колективізація викликала опір народу. Його форми і зміст розкриваються в другому блоці. Терор режиму на початку 30-х років є темою третього блоку. Передусім, тут йдеться про репресивне законодавство та масові арешти, депортації, сфабриковані судові справи.
ЯДРО ВИСТАВКИ відведено подіям 1932-1933 рр., розгортання Й. Сталіним війни проти селян, яка набула форм терору голодом. Запровадження режиму “чорних дошок”, заборона поширення інформації про голод, запровадження паспортної системи разом із заборонами на виїзд за межі України, офіційна відмова приймати допомогу голодуючим від Міжнародного Червоного Хреста і інших благодійних організацій – все це ознаки геноциду та прямі докази зумисності Голодомору. Помилково думати, що голод кістлявою рукою душив лише українське село, люди сотнями помирали на вулицях українських міст, а в цей час СРСР експортував збіжжя мільйонами тонн.
ВАЖЛИВИМ ДОКАЗОМ зумисності Голодомору є свідчення очевидців. Вони складають окремий смисловий блок. Дуже непростим є питання про кількість жертв Голодомору. Конвенція ООН “Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього” від 9 грудня 1949 р. не передбачає будь-яких кількісних параметрів вчиненого злочину. Однак демографічні втрати викликають палкі дискусії, пропонуються різні методики підрахунків. Автори виставки намагались звернути увагу на найочевидніше -величезний дефіцит населення України при співставленні переписів населення 1926 та 1937 рр. при одночасному збільшенні за цей час населення Росії та Білорусії.
НА ВИСТАВЦІ представлено документи вищих партійних та державних органів влади, які свідчать про їх свідомі дії, спрямовані на організацію Голодомору, та їх повну обізнаність з ситуацією на місцях. Творцями Голодомору названі Сталін, його найближче оточення в Москві та сатрапи в Україні. Безпосередні виконавці злочинів в окремо взятих селах залишаються поки що невідомими.
На виставці також представлені 9 робот на тему голоду в Україні 1932-1933 рр., переданих Дніпропетровському історичному музею художником Федором Клименко.
У 2006 р. Верховна Рада прийняла закон про визнання Голодомору геноцидом, проте до цього часу в суспільстві є сили, які опираються поширенню правди про ті страшні події. Як на мене, такі люди не мають ні душі, ні серця, ні християнської моралі. Україна мусить зробити все, щоб пам’ять про невинно згублених збереглася довічно. Саме тому фінал виставки тісно прив’язаний до проблем сучасності, боротьби за визнання Голодомору – геноцидом, формування політики пам’яті про страшну трагедію, яка не може бути забутою, не може бути прощеною. Вчитаймося в імена загиблих, схилімо голови перед великомучениками України.
Голова Українського інституту національної пам’яті академік НАН України І.Р. Юхновський
