Присвячена літературному поколінню дніпропетровських “семидесятників”
Сучасний ритм життя, бурхливі соціальні процеси, що відбуваються у суспільстві спонукають сьогодні музейників розвивати крім основного напрямку розвитку музейної експозиції “в часі”, який умовно називаємо “по вертикалі”, й інший, умовно названий “по горизонталі”. В першу чергу, це стосується експозицій по сучасності.
Виставка «Я хочу Слова…», присвячена поколінню дніпропетровських письменників – «семидесятників», представники якого реально й духовно присутні у соціокультурному контексті епохи, отже можемо говорити про їхнє живе буття в духовному просторі сьогодення.
Об’єктивного й комплексного дослідження даного питання не існує. Можливо, на заваді цьому стоїть явище, назване свого часу Л. Гумильовим «аберацією близькості». То ж виставка «Я хочу Слова…» є спробою засобами музейної експозиції за допомогою архівних матеріалів дослідити це цікаве питання з історії сучасної літератури Придніпров’я.
1970-і – перша половина 1980-х рр.. в історії одержали назву “застійних часів”. Для української культури цей період був вельми несприятливий, хоч і не зовсім однорідний.
Одним із наріжних каменів радянської естетики була соціальна заангажованість митця. Література змушена була “відображати”, “мобілізувати” й “надихати”.
У критиці, літературі фактично існувала своєрідна ієрархія тем, героїв, за якою до особливо “престижних” належали теми партії, робітничого класу, образи комуністів, людей “активної дії”, “масштабного мислення”, “індустріальної праці”, а теми з історії України, духовного коріння й витоків особистості, образи інтелігентів, які шукали себе, перебували у сумнівах, моральні, етичні теми розцінювалися як менш вартісні, і якраз у них найчастіше вишукувалися різні “відступи” й “збочення”. Показова тут стаття М. Шамоти “За конкретно-історичне відображення життя в літературі”, надрукована в “Комуністі України” (1973, №5); у ній знайдемо перелік не лише заборонених імен, творів, а й тем та проблем. З неї починається остаточна, фронтальна війна проти будь-якого “свободомислія” в літературі. У цей час активно функціонують “чорні списки”, в яких фігурують імена допущених і недопущених до ефіру, екрану, преси, відбуваються виключення з партії, пониження в посадах і звільнення з роботи – “тихі репресії”. Затим котиться нова хвиля арештів, зокрема й повторних; нерідко друкуються “покаянні листи” критикованих.
Відбувається ряд ідеологічних кампаній, які спричиняють появу довгого ряду кон’юнктурних творів, перейнятих фальшивим “життєствердним пафосом”, націлених на відображення дійсності “у світлі” чергових партійних рішень. На іншому, негативному, полюсі не менш активно нагнітається напруга “контрпропаганди”, розвінчування ворожого й антигуманного “буржуазного способу життя”, а, передусім, “українських буржуазних націоналістів”.
Зрозуміло, що за таких умов література й мистецтво зазнавали непоправних втрат.
На цьому тлі приходить у літературу покоління «семидесятників», яке намагається вивільнитися не тільки з-під влади заданої “обов’язкової» тематики (не кажучи вже про типово соцреалістичну ієрархію жанрів, за якою інтимний вірш менш вартісний, ніж громадянський), а й влади загальних ідей, заповіданого добою трибу мислення.
Серед дніпропетровських «семидесятників» називаємо Любов Голоту, Наталку Нікуліну, Віталія Старченка, Ісаака Кобринського, Семена Бурду, Анатолія Богдановського, Михайла Кудрявцева, Володимира Буряка, Володимира Грипаса, Анатолія Шкляра, Григорія Гарченка, Юрія Буряка, Євгена Романова, Валентина Морозова, Миколу Семенюка, Олександра Твердохліба, Сергія Злючого, Семена Заславського, Людмилу Левченко, Юрія Вівташа та інш.
В їх творчості заявляє про себе інший – індивідуальний – ритм світосприймання, власна точка відліку великого й малого, вічного й минущого. Духовний світ здобуває нові, вищі ступені свободи й стає незалежним від суспільної мети. Постає людина підзвітна не своєму часові, а своєму Богові – морально-філософським засадам свого роду-племені й власним духовним покликам.
Не маючи змоги увійти в літературу яскраво і одразу, як це було з «шестидесятниками» – тим вулканом, що вибухнув у літературі в роки «хрущовської відлиги», більшість з «семидесятників» , дебютувавши у кінці 1960-х – на початку 1970-х років, по-справжньому прийдуть у літературу лише наприкінці 1980-х років. Вийти раніше на поверхню друкованої радянської літератури вони не могли. Ті ж, чия поетична свідомість не просто сепарувалася від суспільної, а інколи прямо протиставлялася їй у формі гротеску, епатажу, художнього абсурду або суто особистісних рефлексій, які, частіше всього, не були розраховані на масове сприйняття, і взагалі посідали соціально-пасивні посади сторожів, доглядачів станцій для човнів, ліфтерів, двірників і т.д. Не випадково це покоління називають інколи «поколінням двірників і сторожів».
Експозиція виставки, присвяченої письменникам – “семидесятникам” буде двошаровою, як і сам час – неоднорідний і неоднозначний.
Оскільки ідейно – тематичний рівень був чи не єдиним рівнем вивчення тексту, то верхній шар експозиції буде представлений рядом плакатів на суспільно-політичну тему, газетними передовицями, програмними настановними статтями (“За конкретно-історичне відображення життя в літературі” (“Комуністі України”, 1973, №5); “Тени недоброго пришлого” (“Литературная газета” від 3 липня 1974 року) “Об антиисторизме” (“Правда”) про завдання літератури.
Другий шар експозиції, візуально відокремлений від першого, верхнього, має підкреслити дистанційованість поета від суспільно-історичного плану, однорідність якого стає предметом іронії, а не захвату. Основними експонатами комплексу є фото і рукописи оригінальних творів.
Можна буде побачити і кабінет цензора-обллітівця, який здійснював функції цензурного контролю за змістом і поширенням не тільки книг, газет, журналів, а й театральних вистав, музики, картин, скульптур, кінофільмів, фотографій, радіо – і телепередач, адже у 1970-і – на поч.. 1980-х рр.. надзвичайно активно діяла цензура. На Дніпропетровщині – «батьківщині застою» – особливо.
Експозиції має продовжити серію виставок «живої», ненаписаної історії, започатковану автором виставки своїми попередніми проектами.
Відкриття виставки відбудеться у вигляді круглого столу, на який будуть запрошені письменники, про яких розповідає виставка та науковці. Усне слово, а ці письменники завжди відзначалися усвідомленою прихильністю до нього, стане «само текстом», а значить предметом дослідження для вчених.
Жанр виставки: літературно-мистецька виставка.
Автор виставки: ст. науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я» Світлана Мартинова.
Адреса: пр. К.Маркса, 64 (музей Літературне Придніпров’я)
Часи роботи музею: вівторок, п’ятниця, субота, неділя з 11:00 до 17:30 без перерви; середа з 11:00 до 20:00
Вартість квитків: 3 грн. для школярів, студентів; 6 грн. для дорослих.
Тел. для довідок: (0562) 778-01-00
