Літературно-мистецька виставка до 160-річчя з дня народження українського поета, фольклориста, етнографа Івана Манжури (1851-1893)
Виставка працюватиме до 25 січня 2012 р. в залах музею «Літературне Придніпров’я».
Казкова карта України неможлива без казок Нижньої Наддніпрянщини, їх непересічних героїв, серед яких непереможний Трьомсин Богатир. Перенестися у казковий світ Придніпров’я допоможе „Казкове коло” – кімната, оформлена малюнками художника Сергія Алієва-Ковики за сюжетами народних казок Нижньої Наддніпрянщини, яка відкрилася 26 жовтня в музеї «Літературне Придніпров’я» до 160-річчя з дня народження українського поета-казкаря Івана Манжури. Українські народні казки, записані у ХІХ столітті відомими вченими-фольклористами та письменниками Г. Залюбовським, Я. Новицьким, І. Манжурою, Д. Яворницьким, Б. Грінченком в межах Катеринославської губернії дарують усім шанувальникам цього жанру унікальну нагоду вперше познайомитись і зануритись у чарівний світ фольклорної казки, створеної у сиву давнину на Придніпровській землі. На виставці експонується в єдиному екземплярі збірник „Народні казки Придніпров’я” – підготовлена до видання книга, яка репрезентує казковий епос, упорядкований до друку Н. Василенко та Л. Іванніковою. Художнє оформлення та ілюстрації до казок виконав С. Алієв-Ковика.
Хто не любить казку? Хто не слухав у дитинстві і не проніс улюблені казкові образи через усе життя? Казка вчить мріяти, будить уяву, потяг до знань, у ній здійснюються найзаповітніші бажання. Але по-справжньому казка хвилює серце лише того, хто володіє найціннішим скарбом – радіти радістю і боліти болями землі, лісу, річки, травинки, дерева, птаха, звіра й людини, хто відчуває в навколишньому середовищі душу живої природи, бачить себе не її володарем, а маленькою часточкою, крихіткою безмежного Всесвіту.
На землі немає народів, які б не створили казкового епосу. Їх популярність безперечна як серед дітей, так і серед дорослих. Захоплюючі сюжети – особлива принада казки. І хоч створюються казки в усьому світі, мають близькі теми, сюжети, образи, але все ж кожна відзначається національним характером, мовним колоритом. Творчість українського народу згуртовує українців і водночас єднає і братає з народами іншими, бо в усьому світі цінуються закладені в казці мораль, любов і повага до людини-трударя, до мужнього оборонця добра й краси, захисника рідної землі.
Казковий епос здавна побутує на Придніпров’ї як один з найулюбленіших жанрів усної народної творчості. Казки про тварин, героїчно-фантастичні, побутові сплетені з найрізноманітніших таємниць, людських уявлень про світ, із мрій про перемогу над злими силами і про щастя, котре кожен уявляє собі по-різному. Казки – це вигадані оповідання, котрі передаються протягом багатьох століть із роду в рід, з покоління в покоління, тому вони увібрали в себе найхарактерніші й найгуманніші людські бажання, мрії, народну мораль, ідеали краси. Одні з них висміюють вади, інші – прославляють подвиги, треті – розважають, четверті – повчають. Та найголовніше те, що в особливій, так званій гротескній формі, коли зображуються, здавалося б, неможливі ситуації (в маленьку рукавичку поселяється повно звірів; жива вода, поцілунок зцілюють, оживляють людину; немовля виростає в богатиря за лічені місяці), казкові оповіді доносять до нас досвід життя, мудрість багатьох-багатьох поколінь, відображають цілий світ поетичної вигадки нашого народу.
Для Придніпров’я характерні усі жанри казок. В казках про тварин вчинки звірів уподібнюються людським, як і в байках. Головне – вони говорять людською мовою і розуміють її. Найчастіше в казках діють хитра лисичка-сестричка, хижий або ж дурний вовчик-братик, полохливий зайчик, неповороткий ведмідь, кіт-воркіт, золотий бичок, довірливий півник, вірний Сірко чи Рябко. Казки про тварин мають велике виховне значення і особливо подобаються дітям („Вовча пісня”, „Як Півник до моря води ходив”, „Дві Миші”, „Лисичка, Зайчик, Вовчик та Якилко (Дятел)”, „Вовча колядка”, „Лисичка та чоловік”, „Довгому дик (Тхір)”, „Лисичка, Тиковка, Скрипка та Капкан”, „Два вовки”, „Павук та Сопляк”, „Блоха та Муха”, „Півник пустельник і Лисиця преподобниця” – у записах І.Манжури; „Бичок третячок” – у записах Я.Новицького; „Куций вовк та кравець”, „Про півника”, „Про цигана і лева”, „Про лева і купецького сина”, „Бичок та дідова дочка” – у записах Г.Залюбовського; „Із чого кукушка, ластівка та соловейко” – у записах Д.Яворницького).
У побутових казках – бідняки, наймити, бурлаки шукають порятунку від злигоднів, бідності, несправедливості. У цих казках найчастіше виступають персоніфіковані образи Долі, Горя, Щастя, Правди, Кривди, а демонологічні образи – чорти, Лиха Година – стають на бік знедоленого чоловіка і допомагають знайти скарб. Ці казки звеличують працьовитість, щирість, розсудливість, братолюбство, а висміюють ледарство, егоїзм, зазнайство, скупість, зажерливість, брехливість, відзначаються багатством гумору і сатири, тому корисні для читання та обміркування як дітям, так і дорослим („Злидні”, „Біда”, „Калиточка”, „Як мужик пана дурив”, „Два брати”, „Мачуха”, „Розумна жінка” – у записах І.Манжури; „Хитрий дурень”, „Хитра дівка”, „Іван дурень і Петрова дудка”, „Дурень на небі”, „Сорок один брат” – у записах Я.Новицького;” Про Івана-дурника”, „Бичок та дідова дочка”, „Цікавий пан”, „Про дурня Терешка”, „Зла мати та сестра Середа”, „Про дідову дочку та про золоту яблуньку” – у записах Г.Залюбовського; „Злидні невсипущі”, „Свинячий кожушок”, „Пір’яне чудо”, „Премудрий Хома”, „Дуже розумний чоловік”, „Як чоловік клада собі знайшов”, „Як чоловік висиджував лебедят”, „Марко Багатий”, „З чого збагатів бідний чоловік”, „Що буде, як жінці дать власть”, „Дурному ні в людях, ні дома” – у записах Д.Яворницького).
Героїчно-фантастичні казки сягають у найдавніші часи, відбивають древні вірування, міфологічні уявлення наших предків. Тут і магічні числа 3, 7, 9, 12 (змії в казках бувають трьох, – шести, – дев’яти, – дванадцятиголовими), і космогонічні образи древа світового (дуб, на якому сховане життя злого Костія; орлине гніздо на 12-ти дубах), океану чи моря (що є відображенням цілого світу чи космосу), яйце (символ життя). Герої цих казок – Богатирі, видимі й невидимі (Котигорошко, Вернидуб, Крутивус, Вернигора, Трьомсин Богатир, Іван Голик, Трьомсин Борис), що перемагають зміїв-людожерів, Костія-смертоносця, бабу Ягу, зле Чудерство – велетенську рибу, відьом, допомагають знедоленим, захищають їх інтереси, стають на поміч у найскрутнішу хвилину життя, виявляють велику мудрість і силу духу. При цьому вони використовують цілющу воду, жар-птицю, меч-кладенець, шапку-неведимку. Найчастіше в казках діють богатирський кінь, що п’є вогонь і димом заїдає; леви, що жертвують собою заради життя Богатиря; орел, що приносить живу чи мертву воду, бо високо літає і бачить усе, що діється на землі. Ці образи – втілення віковічної мрії людства про торжество добра над злом. Їх популярність серед слухачів і читачів найбільша („Чабанець”, „Чорний Іван та Золотокудрий Іван”, „Іван Іванович руський цар, Білий Полянин та Настасія Прекрасна”, „Іван царевич та красна дівиця, ясна зірниця”, „Трьомсин-синення”, „Три крашаночки”, „Безрука царівна”, „Настасія Прекрасна”, „Солдатські сини, богатирі (Котигорошки)”, „Іван Іванович, руський цар і морське чудерство”, „Киріяк – кобилячий син, Вернидуб, Вернигора та Прутивус” – у записах І.Манжури; „Ведмеже вухо, Вернигора і Крутивус”, „Іван Царевич і залізний вовк”, „Трьомсин, Жар-птиця і Настасія із моря”, „Ох”, „Івасик і відьма”, „Горошок до неба”, „Хлопчик і мизинець” – у записах Я.Новицького; «Про Жар-птицю і Вовка», „Трьомсин Борис”, „Оленка, Івашечко та Змій”, „Про царевича Івана і царицю Марусю” – у записах Г.Залюбовського; „Трьомсин”, „Чудова коробочка”- у записах Д.Яворницького).
Хотілося б вірити, що для юних читачів і слухачів, дітей і дорослих, так само рідним з дитинства буде чарівне слово народної казки Придніпров’я, землі, де вони народилися і живуть, історію, духовне життя якої мозаїчно відтворює казковий епос краю. Адже казки не тільки відображають найпотаємніші мрії і сподівання народу, волелюбні мотиви, етичні та естетичні ідеали народу, а й впливають на розвиток його духовного життя, мають важливе культурне значення. Тільки казка через тисячу мрій поведе у майбуття.
Наталія Василенко, старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я»
