Михайло Федорович Пушний з 1964 по 1988 рік керував студією образотворчого мистецтва Палацу студентів,яка є однією з найстаріших в Україні.
На цій же виставці переважно представлені полотна студійців, створених уже в незалежній Україні. Виставка сформована як з творів минулих років, так і з сучасних картин колишніх студійців. Вона надзвичайно розмаїтна як за тематикою, так і за формально-художнім спрямуванням, в чому і полягає її привабливість.
У свій час студійцями Пушного були лауреат Шевченківської премії, народний художник України Ф. Гуменюк, заслужений художник Росії А. Сергієнко, члени Національної спілки художників України А. Ломовик, С. Фоменок, А. Мальцев, О. Квітка, А. Дерев’янко, В. Городиський, С. Боровський, Ф. Берчанський, Ірина Копач, В. Корнєв, В. Сосна. Їм не поступаються митецькою цінністю своїх доробків і менш титуловані художники, такі як В. Купрій, В. Сошенко, А. Супрун, Ф. Божко, І. Деркачов, О. Павловець, О. Фатєєв, В. Родіонов, В. П’ятнов, С. Сидоров, Наталка Тарасенко, П. Копач, В. Левін.
Школа аматорів та «профі».
Не перебільшу, коли скажу, що студія образотворчого мистецтва Палацу студентів, яка є однією із найстаріших в Україні, в історії культури Дніпропетровська явище досить помітне. Власну історію студія розпочала за ініціативою художника І. Трошина в середині минулого століття. Її роботою в різний час керували В. Хмілько, В. Масленников та Я. Калашник. Але апогею розквіту студія досягла тоді, коли її очолив чудовий педагог, член Спілки художників Михайло Федорович Пушний (1929 – 1996). Тому-то відкриття великої виставки колишніх студійців, присвяченої пам’яті її талановитого керівника, для сьогоденного міста на Дніпрі – подія неординарна.
У свій час студійцями Пушного були лауреат Шевченківської премії, народний художник України Ф. Гуменюк, заслужений художник Росії А. Сергієнко, члени Національної спілки художників України А. Ломовик, С. Фоменок, А. Мальцев, О. Квітка, А. Дерев’янко, В. Городиський, С. Боровський, Ф. Берчанський, Ірина Копач, В. Корнєв, В. Сосна. Їм не поступаються митецькою цінністю своїх доробків і менш титуловані художники, такі як В. Купрій, В. Сошенко, А. Супрун, Ф. Божко, І. Деркачов, О. Павловець, О. Фатєєв, В. Родіонов, В. П’ятнов, С. Сидоров, Наталка Тарасенко, П. Копач, В. Левін.
Михайло Федорович Пушний керував студією з 1964 по 1988 рік. До нього її вів визначний український живописець-шестидесятник Яків Петрович Калашник (1927 – 1967), якого з настанням «брежнєвської епохи» усунули від педагогічної діяльності з причин «ідеологічної неблагонадійності».
В основу власних творчих принципів Калашник, зокрема, поклав концептуальні засади живопису М. Врубеля: монументалізм композиції, чіткий конструктивний малюнок, сміливе поєднання чистих, яскравих кольорів, динамічну ліпку форми широкими упевненими мазками. Тематика творів Калашника полишена соцреалістичної заангажованості, переважно суто українська. Ці ж принципи він тактовно прививав і своїм студійцям. Шанобливо віддамо належне Пушному, який не відступився від ґрунтовних творчих та педагогічних підвалин, закладених попередником, і, досить уміло огинаючи ідеологічні табу, зумів зберегти лінію Калашника для тих студійців, які твердо засвоїли його уроки. Паралельно, проявляючи неабиякий педагогічний хист, він підтримував й інші лінії малярського станковізму, якщо помічав серед студійців схильність до них. Як навчитель, був прихильником толерантності, не оминав своєю увагою жодного студійця і, головне, дбав про становлення в кожному студійцеві почуття творчої свободи.
Робота студії не обмежувалася студіюваннями натури в приміщенні – студійці разом із керівником на вантажівці з лавами, яка належала Палацу студентів, їздили на пленер у Хащове, Орловщину, Сухачівку, часто писали етюди на території парку ім. Шевченка та Монастирського (тоді – Комсомольського ) острова. Пленерний живопис дозволяв студійцям перейнятися імпресіоністичною настроями. Не заборонялися (проте й не афішувалися) і суто формальні вправи «під Пікассо» чи «під Матісса». До виставок готували композиційні роботи, неодноразово студія брала участь у всеукраїнських та всесоюзних виставках самодіяльного мистецтва, займала перші місця та нагороджувалась медалями різного ґатунку, за що й отримала звання «Народної студії». Запрошувалися студійці й до агіткультбригади Палацу студентів, яка у 1965 р. обслуговувала цілинників Актюбінської області Казахстану. Образотворчу студію в агіткультбригаді представляли А. Ломовський та автор цієї статті. Повернувшись з Казахстану, у стінах Палацу студентів ми влаштували виставку етюдів, створених на цілині.
І все ж, у студії основна робота велася над підвищенням професійної майстерності студійців, отже працювали в основному з натурою. Що ж стосується композиційних робіт, то їхня тематична розмаїтість, інколи навіть полярність, дивувала. Обійти ідеологічні вимоги партійних органів було не можливо. Та, скажімо, колізії так званої «громадянської» війни в Україні В. Сошенко в картині «Брати» трактує як сімейну трагедію, а отже – трагедію народну. Твір О. Фатеєва «Ленін у Третьяковській галереї» (перед картиною «Бурлаки на Волзі») навіть поза бажання автора сприймається як символ долі уярмленого народу, приреченого тягнути баржу імперії до обіцяного «вождем» «світлого майбутнього»… І навіть у ті часи студійці дозволяли собі писати твори на козацьку тематику (щоправда, ці твори «компетентними органами» негайно знімалися з експозиції – наприклад, так сталося в 1976 р. з моєю роботою «Батько міських садів сотник Лазар Глоба»). Мали місце «крамоли» й іншого гатунку: наприклад, найстарший за віком студієць Е. Ояпер, колишній чекіст, у тому ж році до двадцятиріччя 20 з’їзду КПРС написав «дисидентську» картину, якою протестував проти розвінчання культу особи Сталіна: було зображено Хрущова, який безпосередньо керує знесенням пам’ятника диктатору…
Та переважно студійці надихалися ліричною тематикою і можливістю порозкошувати малярством. Запам’яталися розкішні за живописом написані з натурних постановок полотна А. Сергієнка, пречудові акварелі із мотивами північної архітектури А. Мальцева, романтичні образи запорожців Ф. Гуменюка, мотиви з граційними кіньми С. Фоменка та В. Сошенка …
За десятки років творчого функціонування у фондах студії накопичилося чимало гарних полотен, написаних студійцями. На жаль, випадкова пожежа більшу частину їх знищила… На цій же виставці переважно представлені полотна студійців, створених уже в незалежній Україні. Виставка сформована як з творів минулих років, так і з сучасних картин колишніх студійців. Вона надзвичайно розмаїта як за тематикою, так і за формально-художнім спрямуванням, в чому і полягає її привабливість.
Віталій Старченко, мистецтвознавець, лауреат премії ім. Павла Тичини
Старченко Віталій Іванович: народився 1947 р. у Дніпропетровську. Закінчив мистецтвознавчий факультет Київського художнього інституту. Член Національної спілки художників України. Лауреат літературних премій ім. Павла Тичини та ім. Івана Сокульського.
Студію Михайла Пушного відвідував з 1964 по 1980 рр. Живописні твори зберігаються в музеї «Літературне Придніпров’я», у приватних колекціях Києва, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Керчі.
Виставка триватиме: з 7 по 30 листопада 2012 року
Адреса: пр. К.Маркса,64 (музей «Літературне Придніпров’я»)
Тел. для довідок: (0562) 778-01-00
Часи роботи музею: вівт., п’ятн., суб., нед. з 11:00 до 17:00 без перерви; середа з 11:00 до 19:00
