Мистецька виставка «Віктор Лобода. Повернення до рідного міста: живопис, графіка, рукописи, відео»
21 січня 2017 року о 16.00 музей «Літературне Придніпров’я» презентує мистецьку виставку, присвячену художнику-земляку Віктору Миколайовичу Лободі.
Виставка триватиме до 26 лютого 2017 року за адресою:
пр. Дмитра Яворницького, 64.
ВІКТОР ЛОБОДА (20.09.1911–23.03.1992)
«Хай буде завжди над нашою Батьківщиною таке блакитне небо, як на моїх картинках!» – написав Віктор Лобода на звороті одного зі своїх творів. Це й стало гаслом митця, який зумів через все своє, сповнене небезпек і тривоги життя, яке тривало майже впродовж усього жахливого ХХ століття, пронести чистоту в душі і віру в людей.
В. Лобода народився 20 вересня 1911 р. в Катеринославі (нині – Дніпро). Рід Лободи походить з давніх козацьких коренів. Наприкінці XVII ст. його предки, які займалися чумакуванням, були переселені з Наддніпрянщини на Донецький кряж, поблизу нинішнього Бахмута. У часи індустріалізації Подніпров’я родина повернулася на свої рідні придніпровські землі. Батько В. Лободи Микола був підприємцем – будував парові млини. На початку 1920-х років Віктор малим хлопцем вперше помандрував через степи у гості до тітки, котра мешкала на селі. Він був зачарований синім небом і безкрайнім степом, які потім не раз відтворюватиме на своїх картинах. «Іду собі, чимчикую, а на шляху ні душі, ні лялечки. Тихо-тихо, вітрець ані шелесне, ранок… Ранок у великому степу – мабуть, нічого нема на світі красивішого. Ось-ось почне сонечко вставати. А птички якісь уже щебечуть, поволі, ліворуч, починає з-за обрію сонечко, червоне-червоне вставати і якраз проміж двох могил. Якраз на тій стежині, що по краю дороги, по якій я іду, сторчма став ховрах, свиснув двічі й зник. Значить, я не сам у великому степу: тут ще живі маються» – так поетично описує автор свою першу мандрівку степом. Попереду були голодні 1920-ті роки, колективізація, бідність. У 1933–1936 рр. служив на радянсько-фінському кордоні. Цей період життя митець також відтворить на схилку літ у своїх картинах, які на противагу сонячній Україні, дихають північним холодом, проте випромінюють таку ж любов і гармонію. 1939 р. одружується з Ганною, яка походила із знаменитого полтавського роду Квіток. 1941 р. однорічним помирає його перший син, а 1943 р. народжується Володимир, якого називають на честь первістка. Втечі з рідної хати, перехід через лінію фронту з немовлям, переховування у чужих людей – усе це через багато років відобразить у своїй творчості син митця – видатний український художник Володимир Лобода. 1943 р. Віктор Лобода був мобілізований на війну і разом з совєтськими військами дійшов до Відня. Тільки у грудні 1945 р. він повернувся додому. 1946 р. у сім’ї Віктора та Ганни народився другий син Євген. Родина Лободів по війні, до 1956 р., жила у пивниці власного будинку, оскільки їхню квартиру зайняли «нові господарі життя». Впродовж довгих років Віктор Лобода працював електриком на пошті, не полишаючи мрії зайнятися своєю улюбленою справою – малюванням (у доробку художника на той час були вже малюнки). По-справжньому зайнятися творчістю Віктору Лободі судилося тоді, коли він вийшов на пенсію. Місто художник знав і любив. Був знавцем фольклору, мав друзів серед людей різних національностей, вмів порозумітися румунською, німецькою (які чув у час війни), ідишем (яким розмовляли поміж собою дніпровські євреї). Був жартуном, творцем афоризмів і парадоксів. «Сиджу, мов щур у горах», «Телефон – ворог історії», «Сідайте на газети – преса все витримає» – казав митець. Проте, місто не давало йому натхнення для творчості. Часом він підкликав гостей до свого вікна, з якого відкривався краєвид на «місто чавуну і сталі», і запитував: «Хіба це можна малювати?». Він вирізав фанерні площини, на яких малював дивовижні краєвиди України. Вже пізніше син Володимир приносив йому натягнуті на підрамники полотна і казав «Малюй, батя, ти геній!» «Та, це нікому не потрібно, окрім тебе!» – відповідав батько. «Не забувай свою рідну Україну!» – заповів він своїм дітям і внукам та подарував їм картини з хатиною, річкою, млином, тополями, мальвами, чумаками. Він творив світ, у якому йому було комфортно жити, творив «знак» своєї України. Натхнення йому давали старі листівки із серії «Мальовнича Україна», твори Пимоненка, Куїнджі, Васильківського. У шухлядках мав сотні листівок з репродукціями українського і світового мистецтва. Серед невеликої творчості (178 графічних аркушів і 109 живописних робіт) є й Кримський цикл, який він створив перебуваючи з сином у будинку творчості в Гурзуфі. У 1980-х рр. написав «Спогади городянина», де, з особливою увагою до деталей, описав найважливіші події свого життя. Впорядковував альбоми «Україна в людях», де підшивав вирізки з газет та журналів, записував власні роздуми про те, що стосувалося України. 30 червня 1985 р. в парку ім. Т. Г. Шевченка в Дніпрі відбулася перша і єдина прижиттєва (одноденна) виставка художника. 2009 р. побачив світ альбом «Віктор Миколайович Лобода», Львів, вид-во «Манускрипт-Львів» (Упорядники: В. Лобода, О. Молодий).
Помер митець 23 березня 1991 р., похоронений на Краснопільському цвинтарі в Дніпрі. 3.10. 2016–25.11.2016 відбулася виставка В. Лободи «Не забувай свою рідну Україну!» у НЦНК «Музей Івана Гончара» у Києві. Творчість Віктора Лободи виходить поза контекст «наївного малярства», це – радше інтелектуально осмислена творчість містянина, котрий «синтезує» свій культурний досвід, своє ставлення до фольклору, традицій, тисячолітньої історії своєї землі. Хата на його картинах – пам’ятник гармонії, вітряк, могила, соняшник, криниця – немов би нагадування – це моя земля! Хмари на його картинах – храми, що воскресають із тих, котрі були знищені у часи його молодості. Живописне письмо Лободи дуже делікатне, лаконічне, точне. Ця дивовижна творчість ще потребує осмислення, інтерпретації, контексту з українським і світовим мистецтвом. Відомий український мистецтвознавець Віктор Соловйов писав про митця в далекому 1989 р.: «У малярстві Віктора Лободи присутнє тверезе розуміння неминучості історично обумовленого прощання зі старим краєвидом, що відбився, як берег у ріці, у всіх шарах народної культури і, передовсім, у піснях, мелосі. Це – дорогоцінні мемуари про Україну минулу, написані, як і належить художникові, не пером, а пензлем. Мудрий і добрий погляд митця воскрешає для нас не так давнє, але вже далеке, що щезло з очей за «пагорбом» історії, минуле рідного краю, яке становить суттєву частину біографії майстра». Ця виставка – значний крок для пізнання його рідним містом Дніпром творчості цього глибокого і вишуканого Митця – Віктора Лободи
