У науковій бібліотеці Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького відкрилася книжкова виставка до 128-х роковин пам’яті українського поета Івана Манжури (справжнє ім’я; псевд. – Іван Калічка, Іван Мара, І. М-ра; 1.11.1851, Харків – 15.05.1893, Катеринослав, тепер Дніпро) та 135-річчя з дня надрукування однієї з перших українських дитячих книжок у Катеринославі літературної казки «Лиха Година» (1886) і написання поеми-казки «Трьомсин Богатир» (1886).
Підбірка благодійних ілюстрованих видань українських народних казок та пісень у записах І. Манжури, його поетичних творів із збірки «Степові думи та співи», літературних казок «Трьомсин Богатир», «Лиха Година», «Іван Голик», «Не судьба, а щира правда», «Казка про хитрого Лисовина», «Червоний Горицвіт» та ін., здійснених протягом 2006-2019 рр. видавництвом «Навіки» Свято-Покровської церкви села Рубанівського на Васильківщині, добре відома шанувальникам творчості поет. Ці видання прикрашають фондові колекції наукових бібліотек та музейних зібрань в Україні та поза її межами. Багато хто має у домашній бібліотеці книжечки із серії «Казки Придніпров’я», яскраво і з великою любов’ю оформлені і проілюстровані художниками В. Єрмаковим, С. Алієвим-Ковикою, Оксаною Лисянською, М. Добрянським та ін. Читати їх – одне задоволення. Твори І. Манжури напоєні соками народної мудрості, традиціями уснопоетичної творчості, вражають літературною довершеністю, легкістю форми, красою українського слова. Поетичний голос Придніпров’я звучить із віршів та казок І. Манжури, стверджуючи торжество предковічних духовних цінностей й тому залишається поза часом.
Всі вони видані до літературно-мистецького Свята Івана Манжури, яке проводиться ось уже 15 років поспіль (започатковане 2006 р.; з 2009 – двічі на рік: весняне, як день пам’яті, і осіннє, до дня народження) у козацькому селі Рубанівське на території історико-архітектурної пам’ятки кінці ХІХ ст. храму Покрови (Красної Церкви). Храм побудований Катериною Павлівною Василенко (в постригу черниця, а згодом ігуменя Єлизавета) в пам’ять про славетних лицарів із козацького роду Василенків-Трьомсиненків – улюбленого сина і чоловіка, прах яких покоїться в сімейному склепі. Родина благодійників Василенків у житті І. Манжури мала доленосне значення. Молодий господар села Григорівка (нині – Рубанівське) Іван Григорович Василенко (1854-1892), нащадок запорозьких козаків, катеринославський земський діяч, певний час надавав прихисток І. Манжурі, влаштувавши управляючим у маєтку і опікуючи перші кроки фольклористичної діяльності. Його предок, Григорій Іванович Василенко, на прізвисько Трьомсин, числився на Запорозькій Січі серед військової старшини писарем Кодацького перевозу на Дніпрі і на Самарському мосту. Його ім’я увійшло в історію заселення Придніпровського краю в кінці XVIII ст. Загадкова легенда про його походження та дивне прізвисько в народі Трьомсин переплелися з народним епосом, надихнули поета, стали основою захоплюючого літературного твору поеми-казки «Трьомсин Богатир», яку він присвятив своєму доброму приятелеві.
В скарбниці української літературної казки казкам І. Манжури належить особливе місце. Саме з них бере свій початок літературна казка Придніпров’я. Він є автором багатьох віршованих казок: поеми-казки «Трьомсин Богатир», «Іван Голик» (за мотивами Біблейського сюжету про святого пророка Іону), «Казка про хитрого Лисовина і про других звірів, та про те, що він їм, а вони йому коїли» (переробка поеми Гете «Рейнеке-Лис»); казкових оповідань – художніх переказів народних сюжетів «Лиха Година», «Як чорт шматочок хліба одслужував», казок у віршах за фольклорними мотивами «Злидні», «Батьківський заповіт», «Не судьба, а щира правда», «Червоний Горицвіт», «Як ми з дідом багатіли, а батька ще на світі не було» та ін. Написані вони були протягом 1880-1890-х рр. у Катеринославі. За життя поета були надруковані тільки дві із них: «Як чорт…» та «Лиха Година». Інші ж через цензурні утиски побачили світ і дійшли до читача, в основному, тільки в радянські часи. Всі його казки – захоплюючі й цікаві, веселі й трішки сумні – про вічну людську надію в те, що добро, чесність, безкорисливість переможуть зло.
Великою популярністю серед населення Катеринослава у 1880-і роки користувалися дешеві та невеличкі за обсягом книжечки-«метелики» для дитячого та народного читання, які видавав журналіст, редактор-видавець літературно-громадського тижневика «Степь» О. Єгоров (1850-1903). Саме він залучив до співпраці молодого письменника-початківця А. Кащенка (1858-1921) і у 1883 р. видав у Катеринославі його перше оповідання, написане в жанрі народного анекдоту «Жар-птиця, або З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи» за підписом «А. Торішній», яке стало першою українською книжкою на Придніпров’ї. В той же час за сприяння О. Єгорова окремими виданнями з’явилися під псевдонімом Іван Калічка дві літературні казки І. Манжури, написані у формі оповідання «Як чорт шматочок хліба одслужував» (1885) та «Лиха Година» (1886). Ці унікальні книжечки – зразки перших дитячих видань українською мовою у нашому місті.
Казка «Лиха Година» вийшла до Великодніх свят. Присвячувалася вона дітям подружжя Єгорових – донькам Ніні, Катерині та синові В’ячеславу, яких поет лагідно називав малими Ягоровчатами. Великоденне оповідання має традиційний для всіх казок народів світу сюжет – про долю бідного та багатого братів, які протиставляються між собою, про стосунки між ними, в яких бідний перемагає. Події, описані в казці, відбуваються напередодні великого християнського свята – Великодня, якого завжди з нетерпінням чекали діти, мріючи про подарунки. Казка висміює злотворців і прославляє тих, хто чинить добро, вчить, як треба по правді жити, любити і шанувати ближнього, дарує надію на краще життя.(«Лиха Година»: 2007, 2014; спільний проект з музеєм «Літературне Придніпров’я»).
Ім’я Трьомсина Богатиря спонукає до творчості все нові покоління митців, книговидавців, музейників, літературознавців, мовознавців, краєзнавців, дитячі художні та мистецькі колективи. Свідченням особливої зацікавленості образом богатиря і однойменним твором стало благодійне ювілейне видання казки до 120-річчя з дня написання в оформленні художника-іконописця В. Єрмакова за участю учнів міської дитячої художньої школи № 1 («Трьомсин Богатир»: 2006, 2013, 2016; спільний проект з музеєм «Літературне Придніпров’я»). На обкладинці ніжно-блакитного кольору зображено трьох запорозьких вершників, які, ніби піднявшись над землею, обережно тримають на руках немовлятко – Трьомсина – символ невмирущості духовного лицарства.
Новим прочитанням і осмисленням образу Трьомсина Богатиря в порівнянні з попередніми ілюстрованими виданнями стало його перевидання в оформленні ілюстратора народних казок Нижньої Наддніпрянщини («Народні казки Придніпров’я», «Божа тростка») С. Алієва-Ковики, який створив новий образ Трьомсина Богатиря і майже 50 кольорових ілюстрацій, які наповнюють твір національним колоритом, козацькою відвагою, створюють радісний настрій, прикрашають кожну сторінку твору, налаштовують на емоційне сприйняття змісту, легко переносять читача в епоху запорозького козацтва, деталізують їх побут, звичаї, майстерно розкривають характер кожного персонажа – позитивного чи негативного, детально передають ландшафт Придніпровського степу весною, влітку, восени («Трьомсин Богатир»: 2012; спільний проект з музеєм «Літературне Придніпров’я»).
Цінною частиною виставки є видання з неопублікованої фольклорної спадщини І. Манжури народної казки «Не судьба, а щира правда» та казкового оповідання «Червоний Горицвіт», перша і єдина публікація якого була 1961 р. в газеті «Вечірній Київ» (2009; 2013 та 2018; спільний проект з музеєм «Літературне Придніпров’я»).
Народні казки Нижньої Наддніпрянщини у записах І. Манжури частково увійшли до видання «Божа тростка», до текстів яких було підготовлено словничок маловідомих слів (2011; спільний проект з музеєм «Літературне Придніпров’я»).
Творчість І. Манжури стала яскравим явищем української поезії ХІХ ст., про яку із захопленням відгукувалися філософ-мислитель І. Франко, академіки О. Потебня та М. Сумцов, який писав: «Після Шевченка Манжура – найкращий поет України». Вибрані поезії І. Манжури, як от «Степ», «Кобзар», «Сіяльник», «Старий музика», «Бурлакова могила», «26 лютого 1861-1886 (до 25-річчя із дня смерті Тараса Шевченка)», «Явдокії», «Теплого Олекси», «На Купала» та ін. увійшли до збірників «Поети Дніпровського Надпоріжжя», «Десь-то-не-десь», «На добрій ниві», «Тарас Шевченко. Іван Манжура».
Книжки, представлені на виставці, надають матеріали про вшанування пам’яті І. Манжури. Так, про унікальний етнографічний комплекс – «Хата-музей Івана Манжури», який у 2007 р. прикрасив Свято-Покровський історико-культурний заповідник, а поряд з ним – пам’ятний знак, відкритий до 160-річчя з дня народження поета (2011, автор – В. Єрмаков) розповідається у виданні «Музей Івана Манжури в Рубанівському» (2017).
Панорама портретів І. Манжури, виконаних художниками ХХ – поч. ХХІ ст. В. Кричевським, М. Димченком, В. Лопатою, А. Дерев’янком, В. Хворостом, С. Алієвим-Ковикою, В. Єрмаковим, А. Соколенком та ін.; пам’ятні місця, пов’язані з іменем І. Манжури на Придніпров’ї увійшли до видання «Червоний Горицвіт» (2013).
Рядки віршів, які І. Манжурі присвятили Т. Романченко, Г. Прокопенко, О. Зайвий, М. Чхан, Леся Степовичка, С. Бурлаков, М. Пишний та ін. прикрашають сторінках кожного з видань, яких налічується до двох десятків. Музичні твори на вірші І. Манжури «Після грози», «Веснянка», «Степ» та ін. й на вірші-посвяти поетові Лесі Степовички «Манжура», М. Пишного «В Україні є такий куточок», «Манжура» до Свята створив хормейстер, композитор М. Намус («Боже, скільки благодаті ласка нам твоя дає! Народні пісні в записах Івана Манжури»: 2012; спільний проект з музеєм «Літературне Придніпров’я»).
Подвижник національної науки й культури І. Манжура своєю творчістю розкрив багатий і неповторний світ казкових та поетичних образів степового краю, який продовжує активно жити і сьогодні, вже в третьому тисячолітті, засвідчуючи культурну самобутність українців.
Виставка є вагомим інформаційним ресурсом до вивченні життя і творчості І. Манжури, сприяє популяризації його творчої спадщини.
Висловлюємо щиру подяку за співпрацю з музеєм та подаровані книжкові видання засновнику благодійного видавництва «Навіки» священику, ігумену Православної Церкви України, настоятелю Свято-Покровської церкви (Рубанівське) Василю Пишному, який ініціював упорядкування і друк безкоштовних книг-дарунків, підготовкою яких займалися священики його храму та віряни.
Ознайомитися з книжковою виставкою можна до липня 2021 р. у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького за адресою: проспект Дмитра Яворницького, 18, 1-й поверх.
Наталія Василенко, с.н.с. ДНІМ
Ірина Гурова, завідуюча Науковою бібліотекою ДНІМ
