Дорогі друзі! Ми працюємо дистанційно, продовжуємо реалізацію наших онлайн-проєктів, публікуємо матеріали про нашу національну спадщину, наше національне надбання, вшановуємо особистостей, які зробили значний внесок у розвиток історичної науки та музейної справи.
Сьогодні презентуємо нову актуальну книжкову виставку, яка відкрита в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького. Вона присвячена першому святкуванню Дня Державності України. Це нове державне свято встановлене Указом Президента України 24 серпня 2021 року.
День державності України – 28 липня – припадає на День хрещення Київської Русі. Це день, який ввійшов і в історичні аннали, і в православний канон свят. Тепер цей день отримав нове семантичне та символічне значення.
День Хрещення Русі – надзвичайно важливий історичний Рубікон, не тільки між язичництвом та християнством, а й величезний рубіж у становленні Києво-руської державності. Це, власне, краєугольний камінь державницької тяглості від Київської Русі до сучасної України.
Київська Русь – одна з найбільших держав Європи кінця IX – 40-х років XIII століть. Термін «Київська Русь» впровадили до наукового обігу історики. Він походить від назви стольного міста, як, зрештою, походить від імені князя Кия, який, за літописним переказом, разом з братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю заснували Київ – столицю східнослов’янської держави та сучасної України. Давньоруська держава постала внаслідок консолідації розрізнених східнослов’янських племен у племінні союзи та племінні княжіння навколо території Середнього Подніпров’я.
Виникнення Київської Русі традиційно пов’язують з формуванням у середині IX ст. київського князівства Аскольда і з об’єднанням князем Олегом північних та південних земель. Поширення влади київських князів на нові території, формування системи адміністрації, судочинства та збирання данини розгорнулися у часи князювання Ігоря (912-945), Ольги (945-960) та Святослава (961-972).
У роки князювання Володимира Великого в цілому завершилося формування Давньоруської держави, він провів адміністративну реформу, удосконалював законодавство. Водночас князь Володимир з усією гостротою усвідомлював роз’єднаність всередині самої держави, етнографічні та культурні розбіжності. Він вишукував засоби для політичного та ідеологічного єднання.
Спочатку князь Володимир зробив спробу провести ідеологічну реформу на основі язичництва. Однак ця реформа виявилася напівмірою, вона не могла об’єднати давньоруське суспільство, надати йому світоглядного оновлення та енергетичного поштовху. Таким джерелом виявилося християнство.
Не без впливу християнської общини, яка виникла у Києві ще за часів Аскольда та бабусі-християнки – Ольги, Володимир прийняв рішення провести реформу віри – фактично світоглядну революцію, яка мала не тільки кардинальні духовно-культурні, а й соціальні, та інституційні наслідки.
Володимир прийняв Хрещення та одружився на сестрі візантійського імператора Василя II Анні. У 988 р. він впровадив християнство як державну релігію, що відкрило перед Київською Руссю широкі перспективи економічних та культурних зв’язків з Візантією, та з країнами Європи. Він поклав початок новій західній орієнтації України-Русі. Жваві дипломатичні відносини на рівні обміну посольствами Володимир мав з Німеччиною, Римом, Вірменією, дружні союзи – з мадярами, поляками, чехами тощо.
Християнство стало для Русі проривом у світ духовного оновлення, відкрило доступ до кращих традицій європейської культури, письменства. Володимир розгорнув багатогранну діяльність, споруджуючи перші кам’яні церкви, зокрема Десятинну в Києві, Чернігові, Тмутаракані. Засновувалися школи для підготовки духовенства, виникли численні монастирі, в яких зосередилися перекладачі грецьких книг, літописці, лікарі, іконописці. За Володимира істотно розширилися межі самого Києва, а на порубіжжі держави будувалися фортеці. Відбулася реформа фінансової системи – з’явилися карбовані золота та срібна монети, виготовлені на кшталт візантійських. Пом’якшились суспільні відносини, викорінювалося багатоженство, змінювалося ставлення до жінки, погляди на рабство.
За князів Володимира Святославича (978-1015) та Ярослава Мудрого (1019-1054) Київська Русь трансформувалася в одноосібну ранньофеодальну монархію. За доби князя Ярослава Мудрого впроваджено перший давньоруський звід норм світського права «Руська Правда». По смерті Ярослава в Київській Русі розгорнулася міжусобна боротьба за великокнязівський престол. Сильну центральну владу на короткий час відновили онук Ярослава Мудрого князь Володимир Мономах (1113-1125) та його син князь Мстислав Великий (1125-1132).
Протягом кінця Х – XII століть християнська Київська Русь встановила та підтримувала дружні зв’язки з християнськими країнами Північної, Центральної та Західної Європи, з народами Прибалтики, з Грузією та Вірменією, які одні з перших на державному рівні прийняли християнство.
Великі київські князі підтримували численні матримоніальні зв’язки з правлячими династіями європейських християнських країн. Серед найвідоміших з них – союзи князя Володимира Святославича з сестрою візантійського монарха імператора Василя ІІ Анною, дочки Ярослава Мудрого Анни з французьким королем Генріхом І Капетом, дочки Всеволода Ярославича Євпраксії з імператором Священної Римської імперії Генріхом IV, дочки князя Мстислава Інгеборги з данським королем Кнудом Лавардом та чимало інших.
З середини XII ст. у державі Київська Русь розпочалася доба удільної роздробленості та відцентрових процесів, які набули значного поширення. Одноосібна монархія перетворилася на колективний сюзеренітет. У половині XII – на початку XIII ст. Київська Русь складалася з ряду самостійних державних утворень, земель – князівств.
На книжковій виставці представлений широкий спектр наукових та науково-популярних видань, які висвітлюють історію Київської Русі та, зокрема, процес християнізації держави та його соціально-культурні наслідки.
Передусім слід виділити класичні монографічні видання – книги Б. Грекова «Київська Русь», Г. Івакіна «Оповіді про стародавній Київ», П. Толочка «Стародавній Київ», Ю. Асєєва «Архитектура Древнего Киева» та інші. Ці праці докладно висвітлюють ідеологічні, духовно-культурні, інституційні аспекти прийняття християнства та його впливу на державотворчі процеси.
Також слід звернути увагу на збірники «Как была крещена Русь» та «Введение христианства на Руси: легенды, события, факты», видані в 1988-1989 роках, за часів Перебудови в СРСР, під час святкування 1000-річчя прийняття Християнства. В них містяться різноманітні судження стосовно дискусійних моментів прийняття християнства на теренах Київської Русі.
Спеціальний блок видань складають дослідження символіки Київської Русі та її тяглості з державною символікою України. Це, зокрема, монографії професора Г. Шаповалова «Український тризуб», книга-альбом «Наш герб» та ін.
Відзначимо також сучасні узагальнюючі науково-теоретичні та археографічні видання, які містять інформацію за темою виставки. Передусім, це «Мала енциклопедія етнодержавознавства» та «Україна. Антологія пам’яток державотворення. X-XX ст. Том 1».
Християнізація Київської Русі – явище набагато ширше за значенням, ніж зміна релігійної приналежності. Воно стало причиною кардинальних трансформацій давньоруської державності, спадкоємицею якої є українська державність. День хрещення Русі, а нині День державності – символ історико-культурної тяглості та незборимості державної традиції української нації, тривалістю у більше ніж тисячоліття. Цей історичний день – джерело духовної енергії, яка ще більш потрібна в наш критично непростий час виборювання власної землі та державності.
Виставка працює до вересня 2022 р. в приміщенні Наукової бібліотеки ДНІМ ім. Д.І. Яворницького, за адресою: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 18, 1 поверх.
І.М. Гурова, зав. науковою бібліотекою ДНІМ,
М.Е. Кавун, к.і.н., зав. відділом ДНІМ «Музей історії місцевого самоврядування Дніпропетровської області»
Leave a Reply