Наукова бібліотека Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького продовжує цикл книжкових виставок, приурочених до ювілеїв видатних істориків та культурних діячів Придніпров’я та сусідніх історичних українських земель. Зовсім нещодавно була підготовлена виставка до 175-річчя від дня народження Якова Новицького.
Зараз презентуємо нову книжкову виставку – до 165-річчя від дня народження Дмитра Багалія. Дмитро Багалій та Дмитро Яворницький – відігравали роль не тільки провідних істориків, а й культурних лідерів українського руху, відповідно в Харкові та Катеринославі.
Дмитро Іванович Багалій народився 26 жовтня (7 листопада) 1857 р. у м. Києві в родині ремісника. Його предки входили до київського рибальського цеху. Закінчивши з золотою медаллю 2-гу київську гімназію, вищу освіту отримав на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. Науковим керівником Д.І. Багалія був один із найвідоміших українських істориків того часу Володимир Антонович.
Талант дослідника та міцна наукова школи зробили помітний результат – ще у досить молодому віці Д.І. Багалій проявив себе як здібний історик та громадський діяч. У 1880 р. став членом Київської громади, членом ще кількох гуртків. Громадська активність, зокрема участь в «українофільському» (як тоді офіційно називали) русі, призвела до того, що вчений переїхав до Харкова, з яким надалі пов’яже все своє життя. З 1887 р. – екстраординарний професор Харківського університету. Лауреат престижної Уваровської премії (1887).
Наукова спадщина Д.І. Багалія – це, передусім, монографії, статті, археографічні видання з історії Слобідської, Лівобережної та Південної України XV-XVIII століть. Основні праці: «История Северской земли до половины XIV века» (1884), «Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства» (1887), «Історія Слобідської України» (1918), «Нарис історії України: на соціально-економічному ґрунті, том 1. Історіографічний вступ і доба натурального господарства» (1928), «Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. Исторический этюд» (1889). Остання праця, значно редагована, видана в новий час українською мовою під назвою «Заселення Південної України (Запорожжя й Новоросійського краю) і перші початки її культурного розвитку» (1920).
Спеціальним напрямом наукової діяльності Д.І. Багалія стало дослідження життя та творчості Г.С. Сковороди та В.Н. Каразіна. Зокрема, Д.І. Багалій є автором монографій «Український мандрований філософ Григорій Сковорода» та упорядником повного зібрання його творів.
Видатний дослідник, ніколи не був «кабінетним ученим», не обмежував себе виключно дослідницькою працею. Однією з головних особливостей постаті Д.І. Багалія було те, що був активним суспільно-громадським та політичним діячем. Ректор Імператорського Харківського університету (1906-1910). Міський голова Харкова у кризові роки (1914-1917). Після повалення монархії добровільно передав владу та зосередився на суспільно-культурних питаннях. Революцію сприйняв як можливість для всестороннього відродження українського руху. Зокрема, з вересня 1917 р. очолював Харківську «Просвіту».
Дмитро Багалій проявив себе також як видатний організатор української науки. Зокрема, був ініціатором та одним із головних організаторів підготовки та проведення XII Археологічного з’їзду в м. Харкові (1902). Разом з академіком М.Ф. Сумцовим у 1917 р. створив музей історії Слобідської України. У 1921 р. під його керівництвом створено науково-дослідну кафедру історії України, яку він очолював до кінця життя. У 1930 р. кафедра була реорганізована в Науково-дослідний інститут історії української культури імені академіка Д.І. Багалія. Також учений очолював перший науково-дослідний інститут з вивчення життя та творчості Тараса Шевченка (1926).
З 1919 р. Д.І. Багалій активно брав участь у формуванні ВУАН – Всеукраїнської Академії наук, був головою історико-філологічного відділу та низки інституцій в складі ВУАН. Наукові заслуги Д.І. Багалія були цілком визнані радянською владою. У 1920-х рр, коли уряд України знаходився у м. Харкові, Д.І. Багалій мав доволі широкі можливості для наукової творчості. Крім цього, в ці роки він мав відношення до поліпшення стану української наукової спільноти, матеріального забезпечення вчених тощо. Тільки на початку 1930-х рр., з початком нової хвилі «одержавлення» наукового процесу та наукових інституцій, Д.І. Багалій зазнав певних утисків. Учений помер 9 лютого 1932 р. у м. Харкові, де й похований.
Дмитро Багалій та Дмитро Яворницький регулярно спілкувалися між собою. В листі Д.І. Багалія Д.І. Яворницькому від 1 липня 1929 р. знаходимо такі рядки: «Од чистого серця поздоровляю Вас з одноголосним вибором на академіка. Щасливий, що в усіх перипетіях цієї справи Вас підтримував і що вона закінчилась так добре. Vivat наш новий академік, Батько Запорожської історії! З великою пошаною щирий друг Дм. Багалій». Цей короткий панегірик увінчує багато десятиліть взаємовідносин двох учених, які фактично виконували спільну місію – Дмитро Яворницький – в колишньому історичному Запорожжі, а Дмитро Багалій – в історичній Слобожанщині.
Відзначимо спеціально один аспект, украй важливий для розуміння наукової та просвітницької діяльності обох учених. Обидва вони стали літописцями не тільки «своїх» регіонів, а й їх центральних історичних міст.
Дмитро Багалій (в співавторстві з Д.П. Міллером) є автором фундаментальної класичної історико-урбаністичної праці «История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год)» (1905-1912, 2 томи та додаток). Дмитро Яворницький вже на схилі життя створив свою «Историю города Екатеринослава» (1937, опублікована 1989 р.).
Ці дві історико-урбаністичні праці досить відмінні за дослідницькими підходами та структурною моделлю. Праця Д.І. Багалія та Д.П. Міллера – позитивістський системний виклад фактологічної історії міста за 250 років, колосальний за обсягом літопис міста. Праця Д.І. Яворницького – нарис, за стилем тяжіє до есеїстичного викладу, але також синтезує фактологічну історію міста за 150 років. Об’єднує ці історико-урбаністичні праці, те, що обидві вони виконали важливу місію – на початку ХХ ст. зафіксували основний фактологічний масив історії обох міст; й на цих текстах великою мірою спиралися вже пізніші дослідники.
На книжковій виставці представлені видання із книжкового зібрання Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького та особистої бібліотеки М.Е. Кавуна. Це, передусім, видання праць Д.І. Багалія «Історія Слобідської України» (1993), «Нарис історії України» (1994) та репринтне видання «Истории города Харькова» (1993 р. 2 томи та додаток). Також представлено перше видання «Истории города Екатеринослава» Д.І. Яворницького (1989). Крім цього, репрезентовані музейні збірники наукових праць ДНІМ 1990-х років, де висвітлюються окремі аспекти відносин та наукової спадщини Д.І. Яворницького та Д.І. Багалія.
Спеціально відзначимо продовжуване археографічне видання «Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького». Тут, зокрема, у томі 2 (1997), наведено листування Д.І. Яворницького з Д.І. Багалієм.
Виставка працює до грудня 2022 року в приміщенні Наукової бібліотеки ДНІМ імені Д.І. Яворницького, за адресою: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 18, 1 поверх.
І.М. Гурова, зав. науковою бібліотекою ДНІМ,
М.Е. Кавун, к.і.н., зав. відділом ДНІМ
«Музей історії місцевого самоврядування
Дніпропетровської області»
Leave a Reply