Музейні експонати (зала 8)

Рушник – це символ України, відбиття культурної пам’яті талановитого українського народу, щиросердна його сповідь, відображення почуттів і сподівань. У вызерунках рушника збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», символика червоного кольору. Рушники є неодмінними атрибутами народного побуту, весільної обрядовості, застосовуються як традиційна окраса житла. Орнаментація рушників Наддніпрянщини – пишні рослинні форми, «дерево життя», парні птахи. Рушник, вишитий майстринею із м. Павлограда Аллою Іванівною Вільховою, присвячений Україні і має напис: «Україна – червона калина».

Декоративні розписи були широко поширені в багатьох районах України. Особливого розквіту набув народний розпис в селі Петрриківка у Дніпропетровській обл., яке здавна славилося чудовим народним мистецтвом – стіннописом і декоративним розписом на дерев’яних побутових речах. Красиві, гнучкі форми петриківського квіткового орнаменту продовжують давню традицію. Майстри не тільки відображають форми реальних квітів, але й створюють їх фантастичні художні образи. Окрім різноманітних квітів петриківці малюють ягоди та птахів. Графічна читкість малюнка досягається за допомогою тонкого пензля із кошачої вовни, очеретяної палички та просто пальця.

Цей портрет Тетяни Якимівни Пати (1884-1976) – української народної художниці, намалював її учень, Федір Савович Панко, заслужений майстер народної творчості України. Пата народилася в бідній селянській родині в селі Петриківці, де з давніх часів розквітав петриківський розпис. Згодом Т.Я.Пата стала майстром декоративного розпису, декоративної графіки, заслуженим майстром народної творчості України. Творчу роботу почала з хатніх розписів та розписів скринь. Зображення калинових кущів, символів рідної природи, стало головним символом в творах майстрині.

Це дерев’яна різьблена робота майстра народної творчості Олександра Ананійовича Солодкого із Підгороднього Дніпропетровського району. Дерево завжди було для майстра привабливим. Він знав всі особливості різних порід дерева. Липа, груша, яблуня, червона верба – ці породи дерева гнучкі, м’які, легко піддаються обробці, не псуються від вологи і сонця.

Юрій Володимирович Калітієвський із села Михайлівка Новомосковського району – майстер, який зберіг традиції гончарного мистецтва та відродив народний гончарний промисел сходу України. Він працює в царині традиційного випалювання глечиків, за стародавніми народними рецептами. Форми виробів неначе перейшли у сьогодення з давнини, а малюнок – з елементами декорування у вигляді цяток, хвиль, обрамлень.

Іван Григорович Сокульський (1940 – 1992) — український поет, правозахисник, громадський діяч, один з авторів «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська». Народився на хуторі Червоноярському Синельниківського району Дніпропетровської області. Він був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української духовності і культури. Його, як одного із авторів «Листа творчої молоді» на захист роману О.Гончара «Собор», засудили до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму. Після цього вироку І.Г. Сокульського судили тричі – щоразу за різними статтями, але зміст вироку був один і той самий: «автор крамольних віршів», «націоналіст», «особливо небезпечний рецидивіст». Сам він зазначав: «Нема у мене ніякого криміналу – любити свій край не є злочин». Загальний стаж ув’язнення поета – 13 років. В 1991 році його було повністю реабілітовано.

Олесь Терентійович Гончар (1918-1995) – український радянський письменник та громадській діяч, Герой України. Народився в слободі Суха Полтавської губернії. Студент 3-го курсу Дніпропетровського державного університету в червні 1941 року йде добровольцем на фронт. Автор романів «Прапороносці», «Людина і зброя» (удостоєний Національної премії ім. Т.Г.Шевченка), «Тронка» (удостоєний Ленінської премії). Сумна доля спіткала роман «Собор».

З давніх часів вважалося, що плащаниця це поховальна пелена. У християнстві плащаниця має особливе значення, оскільки тіло Ісуса Христа після розп’яття було знято з хреста, обгорнуто такою пеленою та поховане у склепі. Автентичними поховальними пеленами Спасителя вважають Туринську плащаницю з відбитком Його тіла. В церковній службі плащаниця – це чотирикутне велике полотнище з оксамиту, атласу, шовку з гаптованим чи живописним зображенням тіла Ісуса Христа, знятого з хреста. Вона символізує хресний подвиг Сина Божого, який взяв на себе гріхи всього людства заради його спасіння.

Службу божу завжди відправляли згідно з особливим чином, або порядком, закріпленим у Богослужебних книгах. На престолі церкви знаходиться Євангеліє – ранньохристиянській твір, що розповідає про земне життя Ісуса Христа. Автори Євангелія – апостоли або їх учні. Час написання першего Євангелія – 2-а пол. І століття. Дошка обкладинок або обгорталася оксамитом, або мала суцільну металеву поверхню. На ній розміщувалися середник і наріжники (кути). На звороті замість наріжників робилися круглі ніжки – жуки. Корінець також прикрашався металевими накладками. Важка обкладинка скріплювалася металевими застібками. Класичний опис стародрука: 2°. 253 арк. – Сторінки у набірних рамках. – Рядків: 24, 36.

З образом Богородиці пов’язано багато ікон. Серед них і ікона «Покрова Пресвятої Богородиці». За легендою, 14 жовтня, військо агарян взяло в облогу місто Константинополь, намагаючись захопити його. Мешканці столиці Візантії у гарячій молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. За оповіданнями, Богородиця з’явилася перед людьми та вкрила їх своїм покровом. Після цього вороги відступили, а місто було врятовано. Християнське свято «Покро?ва Пресвято?ї Богоро?диці» відзначається церквами східного обряду 14 жовтня.