Віяло, що складається, було завезено до Європи з Китаю в ХVІ ст. і тоді ж воно з’явилося в Росії, але постійно увійшло в побут після петровських змін. Під час царювання Катерини ІІ воно стає невід’ємною частиною парадного та вечірнього туалетів. Віяло використовується вже не стільки для навівання прохолоди, скільки стає знаряддям вишуканого кокетства. Воно було незамінним при таємних діалогах закоханих. Було винайдено спеціальну багату мову віяла. Вона називалась «маханням». З часом цей термін став синонімом залицяння. Ті, хто володіли цією мовою, мали спілкуватися без слів. Елементами цієї мови були положення віяла в руці, і сторона, якою його було повернуто до візаві, і кількість відкритих пір’їн і пластин. Отже, для того, щоб виглядати привабливо жінці не обов’язково було в той час користуватись подарунковими сертифікатами у SPA, проте достатньо було у досконалості вивчити мову віяла.
Оскільки світське проведення часу було важливою частиною життя, виникала навіть спеціальна індустрія речей, що призначені для світу. Рукавички – білосніжні, з тоненької лайки, часто прикрашені тисненням, оборочками та перламутровими, а то й коштовними, ґудзиками, вони повинні були щільно обтягувати руку і бути бездоганно свіжими (демонструючи). Звичайно, до кожного балу купували нові рукавички – рукавичні фабриканти процвітали.
Рукавичка була найважливішим елементом лицарського етикету. Її кидали до ніг, і це означало виклик. Нею били по обличчю – така ганьба змивалася лише кров’ю. З часом рукавичний церемоніал ускладнювався. Іспанські гранди рукавичок не надягали, тримали їх у руках, в рукавичках не можна було залишатися в присутності папи та короля, в церкві й на похованні, під час трауру і урочистостей. Разом з появою в’язаних панчіх у ХVІ ст. приходить мода й на в’язані рукавички, однак шкіряні досі вважаються більш елегантними. З часом рукавички припинили прикрашати коштовним камінням, але почали ароматизувати парфумами. Після припинили ароматизувати, але стали підкреслювати гарний крій й якісний матеріал.
