З вестибюлю двері ведуть у передпокій. Це найменша кімната будинку, але й тут відчутний подих славної козацької минувшини.
На скрині, в якій за життя господаря зберігалися різні речі, намальована голова запорожця з розмаяним на вітрі оселедцем та одвічною супутницею – глиняною козацькою люлькою-носогрійкою.
Автором цієї роботи є М.І.Струнніков, який свого часу зазнав великого впливу Яворницького у відтворенні теми історичного минулого українського народу.
У будинку багато рушників. Один з них знаходиться у передпокої. Цей витвір умілих рук майстрині вражає не лише тонкою сюжетною вишивкою, а й теплом вигаптуваних рядків.. „Личко втирай, мене згадуй”, „коханому запорожцеві на незабудь”.
Серед власних речей – ціпки. Уже в похилому віці, виходячи з дому, вчений завжди брав з собою один з них, прагнучи зарадити хворим на ревматизм ногам. Кожен з них, по-своєму особливий та цікавий. Один з кореня ялівцю, знайдений під час розкопок і залишений таким, яким виготувала його сама природа. Наступний із корінню явора, нагадував своєму власнику, що прізвище його походить від слова „явір”.
