Це проста і сонячна кімната з двома вікнами, які виходять у двір. Коли світило повертає на обрій, його проміння, як і колись, розливається тут безліччю сонячних „зайчиків”.
У цій кімнаті сім’я збиралась тричі на день. Ось уже і страви стоять на столі; повагом, не кваплячись, підходить та сідає у крісло з високою спинкою сам господар. Обідали завжди о 15 годині. Найчастіше до обіду подавали улюблену страву господаря – борщ, слава про який виходила далеко за межі будинку, бо в цій козацькій оселі він був особливо смачний. Готували його тут за всіма правилами старовинного кухарства.
До обіду часто запрошувалися друзі та знайомі, з якими господарі в невимушеній обстановці говорили про історію, сучасні проблеми. Частували гостей напоями власного приготування: вином, наливкою, лікером. Була і справжня козацька оковита для особливо міцних гостей. Так званою „водою життя” господар частував наперстком, так як більша доза була небезпечною.
Атмосфера в їдальні була особливою. Її стіни були пофарбовані під дощатий запорізький курінь: та й звичаї тут жили козацькі, січові. Сам Дмитро Іванович неодноразово повторював: „Ти не питай у бурлаки (сироти, мандрівника) звідки він, а запроси до столу та нагодуй”. Ось чому в цьому гостинному домі було велелюдно. Знаходили увагу господаря прості і бідні, видатні і знамениті.
