(на матеріалах збірки Музею етнографії та художнього промислу уЛьвові, далі – МЕХП)
Зародившись у передісторичні часи, традиційне (народне) мистецтво стало історичною основою всієї світової художньої культури, витоком національної традиції, виразником народної самосвідомості. Механізм його життєвості обумовлювався урізноманітненням традиційного новими мотивами, що безумовно вимагало художнього смаку, трансформацією їх і удосконаленням. До одного з найдавніших видів народного мистецтва належить плетіння з рослинних матеріалів.
У колекції МЕХП зберігається близько 300 плетених виробів кошикарського промислу з таких етнографічних регіонів: Поділля, Волині, Полісся, Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини. Формування колекції припадає на сер. XIX ст. і пов’язане із збиральницькою діяльністю працівників музею науково-експедиційного характеру. Колекція також поповнювалась впродовж 1970-х рр. Мета даної розвідки – на основі збірки МЕХП класифікувати українське кошикарство, наголошуючи на мистецтвознавчих критеріях.
Серед виробів кошикарського промислу – солом’яники, опалки, «кошілі», кошики восьмиподібної форми, овальної форми, кошики з ручкою-дугою, кошики типу жіночих торбинок, підставки для фруктів. Це і суто утилітарні речі (кін. XIX ст.), і декоративні (50-х, 70-х рр.); виготовлені народними майстрами (традиційні), а також авторської роботи. Техніка плетіння, фактура і форма цих виробів залежіть від функціонального призначення. Солом’яники – циліндричної, біконічної форм, з кришкою і без неї; орнаментованої грубуватої фактури, міцні та статичні; призначені для зберігання зернових, побутували у всіх згаданих регіонах. Техніка плетіння солом’яників властива й іншим експонатам збірки, таким як сівачки, пекарські кошики, декоративні підставки на фрукти, що свідчить про універсальність її застосування.
Призначені для годівлі худоби, перенесення картоплі та інших коренеплодів, гуцульські опалки мають горизонтально зорієнтовану видовжену еліпсовидну форму з опуклим дном, досягнуту завдяки хрестиковій техніці плетіння на каркасній основі. Поширений й інший тип опалки (північно-західна Бонківщина), композиційним акцентом в якому виступає ручка-дуга.
Варіації на тему ручок особливо помітні у великих кошиках восьмиподібної форми (Гуцульщина, Волинь, Поділля).
Хрестикова техніка об’єднує два різновиди плетених виробів, поширених в українських Карпатах під назвою «кошіль», призначених для зберігання і транспортування продуктів збиральництва.
У XIX ст. в Україні набули розповсюдження овальної форми кошики з ручкою-дугою. За нюансними відмінами у формі та функціональним призначенням їх можна здеференціювати на господарські кошики, кошики для збирання ягід, лісових горіхів і великодні кошики. Прикладом кошиків для збирання ягід та лісових горіхів, менших за розміром від господарських, з кришкою і без неї, є поліський кошик, виготовлений у 30-х рр. нашого століття. У збірці МЕХП знаходяться два різновиди великодних кошиків: з с. Осокорки Дарницького р-ну м. Києва і з смт. Кути Косівського р-ну Івано-Франківської обл. (70-і рр.). Святковість останніх підкреслена кольоровими вкрапленнями рожевого, синього, зеленого тонів.
Кошики типу жіночих торбинок – маловмісткі, сплюснуті по вертикалі, з двома ручками. До них належать подовгасті «кобілки»; кошики, оздоблені різними техніками декоративних плетінь (30-і рр., Яворівщина); скромні та елегантні рогозові кошики типу маленьких валізок (50-і рр., Яворівщина).
Описані зразки плетених виробів можуть стати прикладом приблизної класифікації українського кошикарства. Пропонуючи опис експонатів зі збірки МЕХП, вважаємо за необхідне наголосити на можливості подальшого мистецтвознавчого розроблення теми промислу плетіння з рослинних матеріалів і зокрема одного з різновидів його – кошикарства.
X. Содомора, ст. лаборант відділу фондів МЕХП
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи (Збірник тез доповідей та повідомлень Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). — Дніпропетровськ, 1999.
