За сімейною легендою Епіків, Григорію приснився сон: Шевченко благословляє його на літературну творчість . Коли Епік був відірваний від рідних, від України – поезія Т. Шевченка надихала його в хвилини страждань. «Часто читаю «Кобзаря», – писав він дружині Вірі Мусіївні з Соловків, – дістав тут, люблю я Шевченка – прекрасна була людина» (20 вересня 1937 р.).
Павло Кононенко народився у селі Михайлівці Новомосковського повіту на Катеринославщині. Понад 20 років прослужив в армії, пройшов шлях від командира взводу до начальника штабу батальону, викладав тактику у військовому училищі.
Микола Мінько народився 9 березня 1902 року у селі Минківка на Харківщині в родині залізничного службовця. В 1918-1921 роках він вчився в Катеринославі в українській гімназії. Його учителями були відомі українські діячі: просвітяни і члени Центральної Ради Василь Біднов, Ілько Вирва, професор Петро Єфремов.
Йосип Соломонович Саповський – дніпропетровський поет. Належав до літературної групи «Плавка» заводу ім. Г. Петровського. Друкувався в обласній та республіканській періодиці, журналах «Штурм», «Советская литература».
Петро Георгійович Харламов — перший секретар Дніпропетровської письменницької організації. Народився 28 червня 1901 р. у місті Дніпропетровську. Працював на Брянському заводі. Брав участь у громадянській війні. З 1931 р. — кандидат у члени партії. Друкувався в журналах «Зоря», «Штурм», обласних газетах. У 1933 р. вийшла поетична збірка «Эхо эпохи» (рос. мовою).
Олена Василівна Шпота – дніпропетровська письменниця. Першу згадку про творчу діяльність О. Шпоти знайдено на шпальтах літературно-наукового та політично-громадського ілюстрованого місячника «Зоря», що виходив у Катеринославі, починаючи з 1925 р. Це її вірш «Давно і тепер».
Термін «дисиденти» використовується для визначення інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито висловлювали свої погляди, що не збігалися з офіційною політикою. Дисидентський рух в Україні зародився у середині 1960-х років як протест проти панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, зростаючої русифікації в Україні. Головними центрами активності українського дисидентського руху були міста Київ та Львів. Відкриті прояви інакомислення спостерігалися також у Дніпропетровську, Івано-Франківську, Луцьку, Одесі,Тернополі та інших містах Про феномен дисидентства, періодизацію історії та масштаби дисидентського руху в Україні, напрямки та течії цього руху були висвітлені в працях Л. Алексєєвої [1], Ю. Зайцева [22], Г.Касьянова [25], А. Русначенко [34] і спогадів колишніх в’язнів психлікарень [29],[33], із інформаційних повідомлень [6-19] листів і заяв дисидентів стало відомо про психіатричне насильство для придушення інакомислення в СРСР, Основним джерелом стали публікації в «Хронике текущих событий» [37-54], інші інформаційні видання самвидаву[5], спогади учасників незалежних громадських рухів. Все це зібране разом дало змогу відобразити використання каральної психіатрії.
Перелік армій і військових частин, які брали участь в обороні та визволенні Дніпропетровської області в роки Великої Вітчизняної війни.
Фалеристична колекція Дніпропетровського Національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького є малодослідженим комплексом як у його хронологічному так і в типологізаційному вимірах, тому дана робота є важливим кроком в царині вивчення досить специфічних історичних джерел – нагород, їх систем та атрибуції. Фалеристика, як спеціальна історична дисципліна, займається вивченням історії орденів, медалей, значків, нагрудних знаків, тому охопити весь комплекс в одній роботі звичайно не уявляється можливим. В зв’язку з цим виникає необхідність покрокового, фрагментарного дослідження певних груп чи комплексів всієї колекції, які в системі своєї внутрішньої класифікації можуть розділятися на більш вузькі групи та типи.
Народився майбутній прославлений льотчик 10 жовтня 1912 р. в с. Голубівка Новомосковського повіту Катеринославської губернії в бідній селянській родині. В 1914 р., перед Першою Світовою війною, в пошуках кращого життя багатодітна родина виїхала в с. Пахомовка Федорівської волості Павлодарського повіту Семипалатинської губернії. Але доля і тут не посміхнулась Кравченкам, бо вже в травні 1923 р. вони знову переїздять – на цей раз в с. Звериноголовське Курганської області (південний Урал). Саме тут Г.П. Кравченко в 1923 р. пішов навчатися в 4 – річну початкову школу, по закінченню якої, в 1927 р. продовжив навчання в Школі селянської молоді. В 1930 р. Григорій Пантелійович стає студентом Пермського земельного технікуму, проте вже наступного року, сприйнявши гасло «Комсомолець, на літак» зверненим особисто до нього, юнак подає заяву про бажання служити в авіації. По спеціальному набору він був призваний в першу військову школу пілотів ім. Мяснікова в Качі (Крим). Із Качинської школи і почався шлях в авіацію майбутнього героя. Завдяки своїм непересічним здібностям, наполегливості та відповідальності Кравченко на відмінно закінчив школу в 1932 р. та був залишений при ній інструктором. В травні 1933 він був направлений в особливу авіабригаду під Москвою, де призначений командиром авіаційної ланки, а через рік – переведений на службу в окрему авіаескадрилью особливого призначення. Молодого льотчика захоплювала робота випробувача нових моделей винищувачів І-15, І-15біс, І-16. В 1936 р. за виконання ряду урядових завдань Григорій Пантелійович отримав свою першу державну нагороду – орден «Знак Пошани» та чергове підвищення по службі – військове звання старший лейтенант з призначенням командиром авіаційного загону.
