Если вы решите посетить Кипр, обязательно, зайдите в Кипрский историко-археологический музей в Никосии – столице республики. Археологический музей острова является одним из старейших в стране. Он был основан в конце девятнадцатого века британской администрацией на деньги, собранные местным населением острова.
Если вы решите посетить Болгарию, оформите визу в Болгарию и кроме пляжей и активных развлечений захотите реализовать культурную программу для себя и своих близких, советуем […]
У пострадянському просторі проза І. Багмута опинилася на маргінесах сучасної літератури і зрозуміло чому. Хвиля відродження повертала українському читачеві штучно вилучену за часів диктаторської ідеології літературу модерну. У національний культурний контекст (літературу Придніпров’я) було повернуто імена В. Підмогильного, В. Поліщука, П. Єфремова, Б. Тенети, В. Петрова, Г. Епіка, М. Мінька та інших. Наразі, на наш погляд, необхідно по-новому осмислити літературу кінця 1940 – 50-х, а разом і з тим і творчі біографії письменників, що виходять «за межі формуляру»: «Біографія поета складається як творча вигадка, як життєпис Війона або Рембо. Вона складається поза рамками усталених трафаретів: з голоду, вигнань, блукання» [13, с. 622].
За сімейною легендою Епіків, Григорію приснився сон: Шевченко благословляє його на літературну творчість . Коли Епік був відірваний від рідних, від України – поезія Т. Шевченка надихала його в хвилини страждань. «Часто читаю «Кобзаря», – писав він дружині Вірі Мусіївні з Соловків, – дістав тут, люблю я Шевченка – прекрасна була людина» (20 вересня 1937 р.).
Павло Кононенко народився у селі Михайлівці Новомосковського повіту на Катеринославщині. Понад 20 років прослужив в армії, пройшов шлях від командира взводу до начальника штабу батальону, викладав тактику у військовому училищі.
Микола Мінько народився 9 березня 1902 року у селі Минківка на Харківщині в родині залізничного службовця. В 1918-1921 роках він вчився в Катеринославі в українській гімназії. Його учителями були відомі українські діячі: просвітяни і члени Центральної Ради Василь Біднов, Ілько Вирва, професор Петро Єфремов.
Йосип Соломонович Саповський – дніпропетровський поет. Належав до літературної групи «Плавка» заводу ім. Г. Петровського. Друкувався в обласній та республіканській періодиці, журналах «Штурм», «Советская литература».
Петро Георгійович Харламов — перший секретар Дніпропетровської письменницької організації. Народився 28 червня 1901 р. у місті Дніпропетровську. Працював на Брянському заводі. Брав участь у громадянській війні. З 1931 р. — кандидат у члени партії. Друкувався в журналах «Зоря», «Штурм», обласних газетах. У 1933 р. вийшла поетична збірка «Эхо эпохи» (рос. мовою).
Олена Василівна Шпота – дніпропетровська письменниця. Першу згадку про творчу діяльність О. Шпоти знайдено на шпальтах літературно-наукового та політично-громадського ілюстрованого місячника «Зоря», що виходив у Катеринославі, починаючи з 1925 р. Це її вірш «Давно і тепер».
Термін «дисиденти» використовується для визначення інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито висловлювали свої погляди, що не збігалися з офіційною політикою. Дисидентський рух в Україні зародився у середині 1960-х років як протест проти панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, зростаючої русифікації в Україні. Головними центрами активності українського дисидентського руху були міста Київ та Львів. Відкриті прояви інакомислення спостерігалися також у Дніпропетровську, Івано-Франківську, Луцьку, Одесі,Тернополі та інших містах Про феномен дисидентства, періодизацію історії та масштаби дисидентського руху в Україні, напрямки та течії цього руху були висвітлені в працях Л. Алексєєвої [1], Ю. Зайцева [22], Г.Касьянова [25], А. Русначенко [34] і спогадів колишніх в’язнів психлікарень [29],[33], із інформаційних повідомлень [6-19] листів і заяв дисидентів стало відомо про психіатричне насильство для придушення інакомислення в СРСР, Основним джерелом стали публікації в «Хронике текущих событий» [37-54], інші інформаційні видання самвидаву[5], спогади учасників незалежних громадських рухів. Все це зібране разом дало змогу відобразити використання каральної психіатрії.
