28 квітня 2008 р. в музеї “Літературне Придніпров’я” відкрилась виставка “Чарівний світ писанки”. Її авторка Анна Поджаренко репрезентувала 110 оригінальних писанок.
З історії: “Ритуальні страви на Україні на Великдень становлять: паски, цебто круглий пшеничний хліб, печене порося, ковбаса, сир та особливо крашанка, цебто обарвлені яйця різних барв, особливо червоні; ці яйця не мають безпосереднього християнського характеру, але зв’язані з ним певними переказами. При взаємних поздоровленнях обмінюються крашанками, але ще частіше писанками, що мають особливий етнографічний інтерес як способом свого приготування, так і візерунками, якими вони розмальовані.
Розмальовування цих яєць робиться способом , що його вживають на півдні Індії, а особливо на островах Зондського архіпелагу, щоб робити візерунки на тканинах, а саме: на ті місця, що мають лишитись знебарвлені та не підлягають подвійному обарвленню, наводять розтоплений віск, а потім ті речі, що їх хтять фарбувати, кладуть послідовно в різні фарби. Для наведення воску вживають дуже примітивний прилад: це – невеличка паличка, що до її розщепленого кінця вставлено маленьку рурочку, скручений шматок бляхи чи тонкої аркушевої міді. Цю рурочку майстерниця вмочує в роз топлений віск в маленькому горщичку й потім «пише» нею на яйці. В різних місцевостях України писанки мають свій особливий характер, що в цілому відповідає тому, що ми бачили вже на вишивках тощо, а саме: у північній смузі писанки одзначаються бідністю обарвлення (червона барва на білій) та геометричним візерункам; у середній смузі – візерунок переважно рослинний та яскравіший; а в південній смузі писанки відзначаються видатною поліхромією та різноманітністю малюнка, часто дуже архаїчного, що нагадує за перші століття христіянства, як, наприклад, малюнок риби (анаграма Христа), півників, церков, а особливо грецького хреста у безлічі варіацій, що зустрічаються переважно у гуцулів…”
Професор Хведір Вовк. Студії з української етнографії.
Як розповідає юна майстриня, першу писанку вона намалювала ще в дитинстві, а тримати писачок вчила її мати. Анна народилася 1987 р. в м. Дніпропетровську в родині вчителів. Економіст за фахом, вона нині студентка першого курсу Дніпропетровського театрально-художнього коледжу. Художниця не лише багато працює, вдосконалюючи власну майстерність, а й ділиться своїм вмінням і талантом з іншими. ЇЇ роботи відзначалися на всеукраїнських виставках дитячої творчості в Києві. Андрій Пушкарьов, член Дніпропетровської Спілки художників та народний майстер України, до майстерні якого вона потрапила студіювати писанкарство, відзначив на відкритті виставки самобутність її техніки, володіння лінією. Вітали Анну Орина Сокульська, доцент Дніпропетровського університету, майстриня розпису Юлія Датченко. Маленька Даринка Фесун прочитала вірш Л. Левченко «Писанка».
«Кожен народ, – вважає Анна, – входить до світової цивілізації зі своїм національним культурним набутком. Для української нації достатнім було б представництво навіть одним мистецьким твором – писанкою. Це давнє і вічно молоде мистецтво увібрало в себе художню довершеність, багатство сюжетних композицій, неповторність кольорових гам».
Архаїчний світ писанки складається із цілісної системи знаків-символів, серед яких є «зигзаги», «хвильки» або «вужики» – символи небесної вологи, що падає з неба (дощу). Ще в неоліті виникли знаки-символи Великої Богині: коло – небо; коло з крапкою всередині – зерно, що має прорости; концентричні кола – знаки хмар. Пізніше, в палеоліті, цими знаками починають позначати сонце. Квадрати та ромби – знаки землі, розкреслені квадрати та ромби – символи розораної землі. Прямий хрест – у добу неоліту символізував Бога Землі, пізніше став символом Сонця. «Свастика» (або «сварга») в неоліті позначала чотири сторони світу, була символом Бога Землі. Пізніше – символізувала Сонце, його рух протягом року. Міфічна тварина «олень», за легендою, щоранку виводить Сонце з Підземного царства на небо…
Засвоюючи абетку символіки, Анна намагається знайти власну манеру в писанкарстві, створювати неповторні композиції, ритми й сполуку кольорів, витонченість письма, щоб наблизити писанку до своєрідною мініатюри, але її писанки залишаються українськими щодо джерел і засобів виготовлення. Вона мріє про відродження давнього мистецтва на нашій землі: щоби «краса писанки засяяла в кожній нашій оселі, щоби за допомогою бджолиного воску, фарби, писачка створювалася диво-писанка. Бо мистецтво писанки йде від серця, від душі, від Бога. Поглянеш на писанку – станеш добрішим, кращим, ласкавішим». І дивуючись цим маленьким «сонечкам», розумієш, – у них закодовано вічність…
Ірина Мазуренко, науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я
«Батьківщина». – 2008. – 8 травня.
