В сучасних умовах пошуку українським суспільством виходів з кризи, що охопила всі сфери його життя, важливо визначити місце та роль музею, точніше музейного предмета в широкому розумінні, як концентратора минулого культурно-історичного досвіду етносу, що забезпечує сучасний процес трансформації соціального життя.
Для цього необхідно проаналізувати механізм функціонування країни як цілісної системи, в якій музей діє як важливий соціальний інститут. Його головна функція полягає у забезпеченні суспільства інформацією. Зрозуміти це можливо через іманентний зв’язок процесу соціального метаболізму з музейним предметом як носієм соціальної інформації.
Головними суб’єктами процесу соціального метаболізму виступають, звичайно, людина і суспільство у всій їхній складності і неоднозначності, у постійному пошуку життєвих смислів та змісту буття. Однак безпосередній прямий зв’язок між минулим етносу і сучасним життям індивідуума неможливий. їхня взаємодія опосередковується рядом інших чинників процесу соціального метаболізму, які в силу своєї подвійної природи, укоріненої одночасно і в особистісній, і суспільній свідомості, в минулому і сучасному можуть або прискорити, або затримати трансформацію соціального організму країни.
Загальною філософсько-психологічною думкою визначається чотири культурні форми, вироблені людством як посередники або медіатори цього процесу: слово, символ, знак, міф. Поєднуючи онтологічний та феноменологічний плани розвитку, діалогу, медіатори є специфічним джерелом живої енергії, її акумулятором, а також резонатором, на частоту якого налаштовується індивід. Медіатори містять в собі пряму і зворотну часові перспективи, зв’язуючи історичний і конкретно-життєвий час, надаючи осмислення історії.
Такі ж енергетичні, просторово-часові, осмислювальні властивості притаманні і музейному предмету, який може виступати як медіатор. Виключений з безпосереднього середовища свого побутування, предмет набуває функцій «носія історії», перетворюючись в процесі музейної комунікації в предмет-слово, предмет-символ предмет-знак, предмет-міф, часто поєднуючи в собі властивості не одного, а декількох з них. Виявивши експериментально атрибутивні властивості якого саме з медіаторів проявляє той чи інший музейний предмет або типологічна група предметів – речові, писемні, образотворчі, акустичні носії інформації, а також їхні підгрупи, ми можемо визначити об’єм семантичного навантаження, рівень концентрації минулого культурно-історичного досвіду етносу в тому чи іншому музейному предметі або типологічній групі предметів, а отже і ступінь глибинного впливу їх на свідомість відвідувача.
Пояснивши подвійну природу і механізм впливу музейного предмета і в конкретному, і в широкому значенні на свідомість людини, ми можемо визначити силу впливу музейного предмета на процес відтворення і творення суспільних відносин, а отже цілеспрямовано використовувати його атрибутивні властивості для створення адекватних музейних експозицій, а також музейної системи в цілому такою, щоб вона була здатна ефективно сприяти становленню стабільного, підкріпленого багатими традиціями суспільства.
І.М. Дашевська (м. Запоріжжя)
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.
