Музейні фонди не є мертвим сховищем цінностей, вони завжди знаходяться у центрі уваги музеєзнавчої науки, т. я. від них залежить якість експозицій, науково-дослідницька і науково-просвітницька діяльність музеїв. Звісно, що розмах і ефективність використання музейних фондів залежить від ступеню їх наукової обробки. Щоб зробити музейні фонди доступними для дослідника, для використання в експозиції, необхідно мати відпрацьовані форми ознайомлення з фондами, складовою частиною яких є каталоги.
Працівники фондів Нікопольського краєзнавчого музею протягом вже кількох років ведуть роботу по каталогізації музейної колекції. Одним з таких каталогів став опис епістолярної спадщини поміщика Гліба Васильовича Нечаєва, чиї володіння знаходились на території сучасного Нікопольського району.
Родина Нечаєвих оселилась на півдні України наприкінці XVIII ст. Батько Г. В. Нечаєва – Василь Петрович, військовий, отримав кілька сіл від імператриці Катерини II. У селі Лукіївка, Катеринославського повіту, він побудував садибу, в якій родина Нечаєвих мешкала до XX ст. У 1919 р. колекція Нечаєвих та архів були конфісковані і передані до Нікопольського музею. Під час колективізації будівлю садиби було вщент зруйновано.
Василь Петрович помер у 1823 р. і його спадкоємцем став син Гліб. Дата народження і смерті Гліба Васильовича невідома. Останній лист датується травнем 1864 р., то можна припустити, що він помер десь у цих роках. Гліб Васильович закінчив математичний факультет Харківського університету (у 20-х роках XIX ст.), титулярний радник (1834 р.), зверхник катеринославського дворянства (1846–50, 1857 рр.). Був одружений з 1827 р. з Ангеліною Григорівною Міллер, католицького віросповідання, з родини бессарабських поміщиків. Двоє дітей – син та дочка, померли в малолітстві. Третій син, Андрій Глібович (нар. 1836 р.) вчився в Одеській гімназії, закінчив військове училище, служив в лейб-гвардії гусарського полку, з 1864 р. – полковник гвардії. Такі дані про родину Нечаєвих можна знайти в листах.
Загальна кількість листів та записок становить 260 одиниць. Часові рамки фонду листів знаходяться від 1818 року до 1864 року. По десятиріччям це має такий вигляд: 20-і роки – 39 од.; 30-і роки – 68 од.; 40-і роки – 76 од.; 50-і роки – 58 од.; крім того 1818 – 6 од.; 1819 – 1 од.; 1864 – 1 од. і 11 одиниць без датування.
Хронологічний принцип покладено в основу написання цього каталогу. У ньому п’ять розділів. В перших чотирьох розглядаються листи за 20-і, 30-і, 40-і і 50-і роки, а в п’ятому розділі вміщено листи, які виходять за ці часові рамки або не мають датування. На початку кожного розділу подається кількість листів, які до нього входять та їх інвентарні номери.
При аналізі листів і складанні каталогу зверталась увага на автора, місце, звідки надіслано листа, найбільш цікаві матеріали викладені в листі, які б були характерними для того часу. Залишки печаток і фірмові водяні знаки паперу не аналізувалися, бо по дореволюційному паперу буде складено окремий каталог. Особливістю вміщених у каталог листів є те, що вони адресовані Глібу Васильовичу, а його відповіді на жаль не збереглися. Труднощами при описі був нерозбірливий почерк в багатьох листах, що утруднило розпізнавання прізвищ.
Географічно листи охоплюють велику територію. Насамперед це Нікопольщина і Катеринославський повіт. В листах подається інформація про розвиток сільського господарства, про взаємовідносини селян та поміщиків, яро життя катеринославського дворянства, про епідемії.
Багато інформації в листах присвячено Харкову, де вчився Гліб Васильович. Докладно подаються картини з студентського життя початку XIX ст., академічне життя університету, масові заворушення «військових поселян» на Слобожанщині, про початок театральної справи на Україні.
Листи Ангеліни Григорівни з Одеси дають можливість побачити життя південної України в 40-і роки XIX ст. Розвиток Одеси, як торгового центру, рівень тогочасної освіти, початок судноплавства по нижньому Подніпров’ю постають у її листах. Опис життя Придністров’я подає її брат у своїх листах до шурина у Лукіївку.
Розклад і непідготовленість російської армії до Кримської війни ми бачимо в листах хрещеника Нечаєва, які він надсилав з півдня України. Крім цього є ще кілька листів, які змальовують Санкт-Петербург середини XIX ст.
На сторінках листів описані постаті – відомого актора Щепкіна, генерал-губернатора Рєпніна, Аракчеєва.
Як бачимо, каталог може бути важливим джерелом для дослідника, що вивчає історію Південно-Східної України початку і середини XIX ст.
І.В. Анцишкін, головний хранитель Нікопольського краєзнавчого музею
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.
