ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ
ім. Д.І.ЯВОРНИЦЬКОГО
ПРЕЗЕНТУЄ КАЛЕНДАР НА 2015 р
КИЕВО-МЕЖИГІРСЬКИЙ СПАСО ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
У ПОШТІВКАХ І ФОТО КІН. ХІХ — ПОЧ. ХХ СТ.
Поштівки і фото з колекції Дмитра Піркла
Дзайн: Юрія Малієнка, подяка Наталії Соколовій
Друк: Друкарня “Арт-Прес”, 2014
Цей благодійний проект став можливим завдяки спонсорській та щиросердній підтримці з боку друкарні “Арт-Прес” та її директора Ігоря Навоєнка, та дизайнеру проекту провідному дизайнеру ДНІМ Юрію Малієнку
Презентація відбудеться 2 грудня о 14.00 в залі № 2 історичного музею (пр.К.Маркса, 16)
Межигір’я асоціюється у пересічного читача з урядовими та компартійними дачами, останнім мешканцем яких був колишній президент Віктор Янукович. І мало хто згадує про існування там Межигірського Спасо-преображенського монастиря, хіба що знавці поезій Тараса Шевченка, який в сюжетах, присвячених Межигірському Спасу, обіграв відому легенду про перебування в монастирі фастівського полковника Семена Палія.
Межигірський монастир – особлива київська обитель. Вона належала до першого класу таких святинь, мала ставропігію Константинопольського і Московського патріархів. Конкурувала за славою і духовним значенням з Києво-Печерською лаврою, Софійським. Михайлівським Золотоверхим, Пустинно-Микільським та Братським монастирями.
У І-й пол. ХVІІ ст. Межигірський монастир був одним із осередків боротьби проти Берестейської церковної Унії в Україні. Він славився ревним християнським життям, давав зразки православного благочестя. І в цій іпостасі перебував на одному рівні з Києво-Печерським монастирем, нічим не поступаючись в очах простого народу. Не випадково Межигірський був лідером у місіонерській діяльності. Саме ченці цієї обителі заснували більшість найвідоміших монастирських громад на Лівобережжі, в сучасних Чернігівській та Полтавській областях.
А ще монастир був нагадуванням про славну Хмельниччину та Запорозьку Січ, духовним патроном якої був саме Межигірський Спас. В 1683 р.— козацька рада Січі постановила запрошувати до січової Покровської церкви служителів саме з Межигірської обителі. Чотири роки по тому козаки обрали Межигірський, як свій військовий шпиталь. Січову Покровську церкву та Самарський монастир козаки підпорядкували Межигірському монастиреві. Останній кошовий січовий отаман Петро Калнишевський побудував в монастирі чотири монастирських будинки і також велику браму, на якій була влаштована Петропавлівська церква з дзвіницею. В монастирі часто козаки на старості постригалися в ченці та закінчували тут своє життя.
Києво-Межигірський монастир – багатостраждальна обитель. Не збереглося жодної його споруди. За часів Катерини ІІ р. після великої пожежі та згідно з наказом про секуляризацію церковних земель монастир був скасований. У 1796 р. біля монастиря німецький інженер Краніх знайшов копалини коалінової глини, придатної для виготовлення посуду і два роки по тому в приміщеннях колишнього монастиря заснували Межигірську фаянсову фабрику. Наприкінці ХІХ ст. Києво-Межигірський монастир було відновлено, спочатку як чоловічий, а з 1894 р. як жіночий.
Остаточно монастир був закритий у 1920-х роках, монастирські будівлі було розібрано, на його місці збудували державну дачу УРСР.
Сьогодні, коли Межигір’я хочуть зробити музеєм пострадянської корупції в сумнозвісній Хонці, чомусь слабко лунають голоси на підтримку ідеї відновлення там монастиря, як центру українського православ’я. І справа ця не мала б викликати жодних заперечень чи проблем. Є можливість відбудови знищених споруд на підставі планів і фотозображень, щоб відновити монастирське служіння. Є підстави заснування в Межигір’ї історико-культурного заповідника, до якого б мали бути включені усі пам’ятки археології, залишки печер, Дзвонкова криниця та відновлені монастирські будівлі як пам’ятки славного історичного минулого цієї місцевості з відповідними музейними експозиціями.
