Відповідь на це буденне питання, здавалося б, повинна бути простою і всім зрозумілою. Але насправді потрібно провести майже детективне розслідування і передивитися тисячі листів різних людей до видатного вченого. Адже Дмитро Яворницький особистих спогадів не лишив, а офіційні документи, звичайно, таку інформацію не містять. Завдання ускладнюється ще одним питанням: чи святкували Новий рік у нашому місті сто років тому взагалі?
Сучасні дослідники історії новорічних свят твердять, що до радянського часу Новий рік як свято попитом у народі не користувався. Хоча вперше його намагався ввести ще у ХVІІІ столітті Петро І, після смерті імператора про свято швидко забули. А от Різдво, як один з найголовніших християнських празників, святкували століттями. Його офіційно відмінили в Радянському Союзі у 1929 році і зробили звичайним робочим днем. А з другої половини 30-х років повернули людям новорічну ялинку, яка вже не мала права бути різдвяною.
У нашому ж місті, як відомо, Різдво Христове святкували тижнями, торговці зачиняли на цей час крамниці, а катеринославці ходили один до одного у гості. Оскільки до революції 1917 року різдвяні свята за старим стилем починалися 25 грудня, то Новий рік якраз можна було по-справжньому відсвяткувати після завершення різдвяного Посту. Але в сучасних розвідках цей момент практично не зустрінеш…
Коли ж передивляєшся листування тисяч людей, які писали до Яворницького, а також листи самого вченого дореволюційних часів, то легко бачиш певний парадокс: різдвяних поздоровлень в цих листах набагато менше, ніж побажань усього найкращого в Новому році!
Як можна це пояснити? Дмитро Яворницький повинен був добре знати усі дрібниці в різдвяних святах як етнограф та фольклорист, тим більше, що з-під його пера вийшли такі твори, як «Святки в Малороссии» (1898) та «Как проводили запорожцы первый день Нового года» (1905). Вчений збирав зразки різдвяних співів, колядок та щедрівок, ділився ними з іншими фольклористами. В нарисі про «Святки» Д.І. Яворницький доволі художньо описує різдвяну обрядовість в українському селі і в цих деталях виступає як справжній знавець народної етнографії. Але про місце зимових свят в його особистому житті ніде ані рядка!
Пояснюється це, на нашу думку, такими причинами. По-перше, вчений був дуже діяльною людиною, яка всю енергію віддавала роботі, тому частенько в його новорічних листах до творчих побратимів зовсім відсутні будь-які поздоровлення напередодні свят. Зате, наприклад, вирішуються видавничі справи. З іншого боку, якщо вже вчений писав побажання, то спрямовані вони були на людські справи, працю. 1909 року Д.І. Яворницький бажав відомому громадському діячеві Євгенові Чикаленку «поспіха у важкій, але великій і вікопомній праці». В листі до письменниці Олени Пчілки (мати Лесі Українки) 1913 року вчений писав: «маю надію, що Ви і в Новому році так само будете працювати в Вашому чесному і одважному ділі, як Ви працювали раніш того. Дай Боже Вам тільки здоров’я, а духу у Вас досить». А в листі до одного з найближчих друзів, видатного художника Іллі Рєпіна, 1930 р. Д.І. Яворницький бажав літньому художнику «быть здоровым, жить ещё много лет на земле и работать с таким же запалом и страстью, с какими Вы работали до сего года».
А з листа петербурзького підприємця та видавця Петра Бабкіна 1894 року дізнаємося, що Д.І. Яворницький міг зробити у листі і своєрідний новорічний подарунок! В цей час вчений перебував у відрядженні в Середній Азії. Петро Бабкін писав: «Вы не можете себе представить, какую радость доставили мне и семье моей присылкою в Новый год своей карточки. С Новым годом! И желаю Вам такого счастья, от полноты которого жизнь казалась бы Вам раем!». У ті часи, коли фотографія не була масово поширеною, фотокартка людини вважалася дуже дружнім подарунком.
По-друге, вочевидь, свято Різдва в ті часи було особливо радісним у сімейному колі, тому і поздоровляли Д.І. Яворницького із різдвяними святами переважно родичі. Про це яскраво свідчать листи матері вченого, Ганни Матвіївни, та небоги Д.І. Яворницького, Тетяни Коломієць.
Частенько сам Яворницький поздоровляв батьків та родичів із Різдвом не тільки словом, але й ділом. Його племінниця, вчителька Тетяна Коломієць, яка в часи Першої світової війни опинилася в скрутному становищі з малими дітьми, безмежно дякувала вченому за те, що він ніколи не забував про її родину і на різдвяні та пасхальні свята обов’язково надсилав до них якісь кошти. Це було особливо важливо узимку, щоб сім’я могла придбати дрова та вугілля для опалення. Хоч Д.І. Яворницький у більшості випадків не мав можливості відвідати родичів на зимові свята, але завдяки листуванню ніколи про них не забував.
Отже, спробуємо зробити висновок, що вчений як подвижник своєї справи, який весь час присвячував історії та культурі, й до свят відносився більше з точки зору етнографа. Він добре знався в християнських святах й як син священика, сам був близький до церковного середовища, але світська праця забирала практично весь час. Тим більше, що взимку вчений більше працював письмово, на відміну від теплої пори року, коли він багато мандрував і спілкувався. Листи Яворницького доводять, що й на зимові свята вчений думав не про себе, а намагався бути корисним для інших.
І ще один момент. Відвідувачі будинку-музею іноді запитують, а чи ставив Д.І. Яворницький у садибі різдвяну ялинку? На жаль, спогади близьких людей, що дійшли до нашого часу, не містять такої інформації. Але це можна пояснити тим, що до революції 1917 р. не кожна родина могла собі дозволити встановити на Різдво ялинку. Тим більше, вчений до цього часу ще не був одружений, жив сам і влаштовувати свято у будинку, скоріш за все, не мало сенсу. Різдвяні ялинки в Катеринославі мали переважно представники заможного дворянства, які запрошували до себе на зимові свята, де можна було насолодитися святковим виглядом зеленої красуні. Також, ялинку можна було побачити у клубах та на дворянських зібраннях. Вперше публічну ялинку встановили на центральному Проспекті нашого міста лише в 1912 році. Але за два роки, з початком Першої світової війни, традиції ставити ялинку на Різдво, що прийшла з Німеччини, чинять спротив. Різдвяна ялинка тоді розглядалася як антипатріотичний прояв. Після усіх соціальних потрясінь лише з другої половини 1930-х років ялинка повернулася до людей у святковому вбранні.
У наш час Дніпропетровський національний історичний музей та, зокрема, Меморіальний будинок-музей Д.І. Яворницького, радо приймають відвідувачів під час зимових свят, влаштовують для школярів новорічні та різдвяні заходи, а в самій оселі Д.І. Яворницького традиційними стали щорічні «Різдвяні погостини».
ВІКТОР ЄКШОВ,
старший науковий співробітник
Меморіального будинку-музею Д.І. Яворницького
ДОВІДКА
Яворницький Дмитро Іванович (1855-1940) – видатний український вчений, історик, археолог, фольклорист та письменник. Академік АН України. Фундатор і перший директор Дніпропетровського національного історичного музею. Садиба Яворницького біля парку ім. Шевченка збереглася до наших днів. Меморіальний будинок-музей Д.І. Яворницького запрошує відвідувачів на екскурсії та інтерактивні заходи! У січні планується відкриття нової виставки «Зимове місто очима дітей». Слідкуйте за подіями на музейному сайті та в соцмережі «Вконтакте» (група «Меморіальний будинок-музей Д.І. Яворницького»). Тел. для довідок – 47-27-61, 47-27-33.
